Рішення № 38385312, 18.04.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/90/14 Провадження № 22-ц/795/771/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Карапута Л.В. Доповідач - Шевченко В. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіШевченка В.М.,суддів:Онищенко О.І., Скрипки А.А.,при секретарі:Руденко О.М., за участю:представника позивача - ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2014 року в справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -

в с т а н о в и в:

В грудні 2013 р. ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_6 на її користь неустойку (пеню) від несплачених аліментів у розмірі 60445,26 грн та сплачені судові витрати. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 09 липня 2012 року Деснянським районним судом м. Чернігова було видано виконавчий лист, за яким з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дітей - дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, в розмірі 1/2 частини всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 05.04.2012 року і до досягнення старшою дитиною повноліття. Проте, відповідач з 05.04.2012 року по 22.10.2013 року аліменти за вказаним виконавчим листом не сплачував, внаслідок чого станом на 08.11.2013 року виникла заборгованість в розмірі 14906,62 грн. В зв'язку з цим ОСОБА_7 просила стягнути з відповідача пеню у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за період з 05.04.2012 р. по жовтень 2013 року включно, яка за її розрахунком складає 60445,26 грн.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог ОСОБА_6 зазначав, що з травня 2012 р. по травень 2013 року не працював, в зв'язку з чим не мав можливості сплачувати аліменти. З квітня 2013 року державним виконавцем був проведений перерахунок розміру аліментів в зв'язку з його працевлаштуванням. Зазначав, що на час розгляду справи розмір заборгованості по аліментах є незначним. Крім того, просив врахувати, що він проживає разом з матір'ю пенсіонеркою та має малолітню дочку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка перебуває на його утриманні.

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 1000 грн. 00 коп. та судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп., а всього на загальну суму 1243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить оскаржуване рішення скасувати як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, та невідповідності висновків суду обставинам справи і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що хоча судом І інстанції і встановлено, що з травня 2012 року по травень 2013 року відповідач не працював, проте це не звільняє його від відповідальності за утримання дітей. Доказів того, що він не працював з поважних причин суду не було надано. Апелянт вважає, що відповідач відмовлявся працювати за власним бажанням. З цього можна зробити висновки, що відповідач має кошти для життя, а його пояснення про важке матеріальне становище є хибними.

Також судом І інстанції встановлено, що на даний час заборгованість по аліментам є незначною, але це відповідає дійсності, оскільки за період з жовтня 2013 року по теперішній час відповідач аліменти не сплачує, а тому до суми заборгованості 5065,44 грн. необхідно додати ще несплачені аліменти з жовтня 2013 року до березня 2014 року, а це дуже значна сума.

В рішенні суду І інстанції зазначено, що відповідачем не надано доказів наявності поважних причин для несплати потягом тривалого часу аліментів. З цього можна зробити висновок, що відповідач навмисно ухиляється від сплати аліментів таким чином порушуючи чинне законодавство. Також ОСОБА_7 зазначає, що відповідач не надав суду першої інстанції доказів того, що він утримує свою матір та малолітню дитину. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що вона самостійно утримує двох дітей, сплачує за навчання старшої дочки, тобто судом не враховано її матеріальний стан.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено за неповноти з'ясування обставин, що мають значення для справи, та не у повній відповідності висновків суду нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, положенням ст.196 СК України.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість по аліментам виникла з вини відповідача, а тому позивачка має право на стягнення неустойки (пені). Суд погодився з розрахунком пені, наданим позивачкою, проте з врахуванням матеріального та сімейного стану сторін дійшов висновку про необхідність зменшення суми неустойки до 1000 грн.

Проте, з висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру неустойки (пені), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд погодитися не може.

По справі встановлено, що 09.07.2012 року Деснянським районним судом м. Чернігова по справі 2/2506/1867/2012 було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 аліментів на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/2 частки від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.04.2012 року і до досягнення старшою дитиною повноліття (а.с.4). З довідок Центрального ВДВС Чернігівського МУЮ №2578/7 від 30.04.2013 р. та 22.10.2013 року вбачається, що ОСОБА_7 не отримувала аліменти від ОСОБА_6 за період з 05.04.2012 р. по 18.04.2013 р. та з 01.04.2013 р. по 22.10.2013 р. (а.с.5, 6). Заборгованість ОСОБА_6 по аліментам станом на 08.11.2013 р. складає 14906,62 грн, що підтвержується відповідними розрахунками (а.с.7, 8). Судом встановлено, що ОСОБА_6 з травня 2012 року по травень 2013 року не працював. В зв'язку з працевлаштуванням відповідача державним виконавцем був проведений перерахунок розміру аліментів відповідно до його заробітку. Відповідач здійснював переказ коштів на ім'я ОСОБА_7 в рахунок сплати заборгованості по аліментах: 25.10.2013 року на суму 4000 грн, 09.11.2013 року на суму 8000 грн, 08.01.2014 року на суму 7444 грн, що підтверджується копіями фіскальних чеків та повідомленням Чернігівської дирекції УДППЗ „Укрпошта" №8/Б-37 від 03.02.2014 р. (а.с.25, 26). З врахуванням сплачених сум на час розгляду справи заборгованість ОСОБА_6 по аліментах складала 5065,44 грн.

Відповідно до частини 1 статті 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Таким чином, передбачена зазначеною нормою права відповідальність платника аліментів за просторочення їх сплати у виді неустойки(пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.

Як вбачається з матеріалів справи, вартість належного ОСОБА_6 майна (а.с.67, 68), з урахуванням отриманих ним за виконавчим листом, виданим 12.03.2013 року Деснянським районним судом коштів у розмірі 45000 грн, надавала йому можливість виконувати свої аліментні зобов'язання по утриманню своїх неповнолітніх дітей. Таким чином, наявна вина відповідача у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно наданого ОСОБА_7 суду першої інстанції розрахунку, розмір неустойки (пені), яка підлягає стягненню з відповідача за період з 05.04.2012 р. по 22 жовтня 2013 р. включно, складає 60445,26 грн. (а.с.9). При перевірці апеляційним судом даного розрахунку встановлено, що він проведений відповідно до вимог ст. 196 СК України та п.22 Постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 р. „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", а тому може бути покладений в основу судового рішення.

Частиною 2 статті 196 Сімейного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Враховуючи, що відповідач є батьком малолітньої дочки ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.34), яку він у відповідності з правилами ст.ст. 9,180 СК України зобов'язаний утримувати до досягнення нею повноліття; прийняв заходи для зменшення розміру заборгованості по аліментах, який на час постановлення рішення судом першої інстанції складав 5065,44 грн; виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, повинен складати 5000 (п'ять тисяч) грн, що є достатнім заходом відповідальності, спрямованої на забезпечення належного виконання аліментного зобов'язання платником аліментів.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_7 стосовно того, що з жовтня 2013 року по теперішній час відповідач аліменти не сплачує, а тому до суми заборгованості 5065,44 грн. необхідно додати ще несплачені аліменти з жовтня 2013 року до березня 2014 року не заслуговують на увагу, оскільки її вимоги про стягнення неустойки стосувалися лише заборгованості, яка виникла в період з 05.04.2012 р. по жовтень 2013 р. включно. Позивачка не позбавлена права заявити вимогу про стягнення неустойки за періоди, в які виникне заборгованість по аліментах.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом збільшення розміру стягнутої з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 пені за прострочення сплати аліментів з 1000 грн до 5000 (п'яти тисяч) грн. З врахуванням стягнення з відповідача на користь позивача 243,60 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору, загальна сума стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 складає 5243 грн 60 коп.

Відповідно до приписів ст. 88 ЦПК України, оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу частково, з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 належить стягнути 121 грн 80 коп в рахунок відшкодування сплаченого судового збору - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ч.1, ч.2 ст. 196 СК України, ст.ст. 88, 303, п.3 ч.1 ст.307, п.1 ч.1 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21 лютого 2014 року - змінити, збільшивши розмір стягнутої з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 пені за прострочення сплати аліментів з 1000 грн. до 5000 (п'яти тисяч) грн., визначивши загальну суму до стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 в розмірі 5243 грн. 60 коп.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 121 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору за апеляційний розгляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: