Ухвала суду № 38384734, 17.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/13587/13-ц 17.04.2014 17.04.2014 17.04.2014

Провадження № 22ц/784/950/14 Суддя першої інстанції Батченко О.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Мурлигіної О.Я.,

при секретарі Орельській Н.М.,

за участю: представника виконавчої служби - Ульянова О.Ю.,

представника стягувача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2014 року по справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Ульянова Олександра Юрійовича,-

В С Т А Н О В И Л А:

21 листопада 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на дії державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Ульянова О.Ю.

Свої вимоги заявниця обґрунтовувала тим, що державним виконавцем арештовано та передано на реалізацію транспортний засіб TOYOTA RAV 4 2008 року випуску, який належить їй на праві власності. При цьому державний виконавець виконував ці дії без її повідомлення про таке, без надання можливості надати інше майно для реалізації, безпідставно виніс постанова про оголошення транспортного засобу у розшук, передачу автомобіля на зберігання не власнику та без урахування того, що вона не є основним боржником за зобов'язаннями перед стягувачем.

Посилаючись на викладене, заявниця просила визнати дії державного виконавця щодо накладення арешту і вилучення автомобіля незаконними.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2014 року відмовлено у задоволенні вищезазначеної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити вимоги її скарги, посилаючись на незаконність оскаржуваної ухвали.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив тільки з того, що державним виконавцем не порушено прав боржника в частині не надання можливості боржнику запропонувати інше майно для звернення стягнення, яке їй належить, а тому дійшов висновку, що ці доводи безпідставні з огляду на положення ст. 57 ЗУ «Про виконавче провадження» та не встановив порушень прав ОСОБА_3

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов до них передчасно без повного та всебічного з'ясування обставин, на які посилалася заявниця як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право зверталися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення порушено їх права чи свободи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 жовтня 2010 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 19 січня 2011 року, з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» стягнуто в солідарному порядку 733937 грн. 51 коп.(а.с. 79, 121-122).

ОСОБА_3 є власником транспортного засобу марки TOYOTA модель RAV 4 тип легковий Універсал-В реєстраційний номер НОМЕР_1 року випуску.

З наданого апеляційній інстанції виконавчого провадження вбачається, що 3 травня 2012 року старшим державним виконавцем Ульяновим О.Ю. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа, виданого Центральний районним судом на виконання зазначеного рішення суду про стягнення заборгованості та судових витрат.

14 грудня 2012 року тим же виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить заявниці та заборонено здійснювати відчуження цього майна.

В той же день цей же виконавець виніс постанову про розшук майна боржника, зокрема автомобіля марки TOYOTA RAV 4, що належить боржниці, яку направив на виконання до УДАІ УМВС України в Миколаївській області, обґрунтувавши винесення цієї постанови виконанням рішення суду та стягненням виконавчого збору і витрат на організацію та проведення виконавчих дій.

За повідомленням ДАІ від 5 серпня 2013 року зазначений транспортний засіб було затримано, проте 2 серпня 2013 року було складено акт опису й арешту зазначено транспортного засобу та передано його на зберігання представнику торгівельної організації Сидоренку Д.А.

В подальшому була призначена оцінка зазначеного транспортного засобу та заявлено його на реалізацію через проведення аукціону.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

За загальними положеннями Закону України «Про виконавче провадження та Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням ДВС є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинених таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і осноположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду.

При виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець згідно зі ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон № 606-ХIV) у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти за рахунок і у вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунках в цінних паперах у депозитаріях останніх, і лише за відсутністю у боржника коштів і цінностей - на належне йому майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу ( частина 5 ст. 52 Закону № 606- ХIV). У будь-якому разі черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Проте, відмова державного виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнана в судовому порядку необґрунтованою, коли очевидно, що ця вимога не порушувала інтересів стягувача й не ускладнювала виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 606-ХIV у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ.

Витрати органів внутрішніх справ, пов'язані з розшуком транспортного засобу боржника стягуються з боржника за ухвалою суду (ч. 3 ст. 40 Закону № 606-ХIV).

Відповідно до п.п. 3.12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованого в міністерстві юстиції 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (надалі - Інструкції) передбачено дії державного виконавця по організації розшуку майна боржника. Ця Інструкція визначає окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 606-ХIV підлягають примусовому виконанню.

За положеннями ч. 5 ст. 57 Закону № 606-ХIV про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису і арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити право користування майном. Здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам , про що зазначається в акті опису й арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Суд першої інстанції при розгляді скарги не перевірив чи відповідають наведеним нормам закону вчинені дії державного виконавця щодо накладення арешту та вилучення автомобіля, що є власністю заявниці в межах його повноважень, та дійшов передчасного висновку про відсутність порушення прав і свобод заявниці.

Також не перевірив районний суд й доводи заявниці щодо підстав накладення арешту на автомобіль з урахуванням думки власника цього майна, а також необхідності розшуку транспортного засобу, що призведе до стягнення з заявниці витрат на цей розшук, чи було вжито всіх заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження транспортного засобу, в тому числі й отримання інформації з цього приводу у боржника та інш.

Отже, місцевий суд взагалі не аналізував та не давав оцінку доводам заявниці та діям державного виконавця щодо цих доводів з огляду на наведені норми закону.

Не звернув увагу суд й на те, що право на звернення до суду є строковим. Скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод ( ч. 1 ст. 383 ЦПК України).

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ч. 3 ст. 383 ЦПК України).

14 грудня 2012 року винесені постанови про накладення арешту на майно та розшук транспортного засобу боржника, 2 серпня 2013 року було складено акт опису та арешту транспортного засобу.

Проте, ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою на такі дії державного виконавця тільки 21 листопада 2013 року.

Між тим, при призначенні справи до розгляду та під час розгляду ці процесуальні питання залишилися поза увагою суду першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при розгляді скарги порушені норми процесуального права, а тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 КПК України ухвала підлягає скасуванню з передачею матеріалів скарги на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів ,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 січня 2014 року скасувати, а матеріали скарги передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Судді: