Ухвала суду № 38357995, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/9991/41013/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2011

та постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2011

у справі № 2а/0570/3505/2011 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівський комбінат хлібопродуктів»

до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2011, залишеною без змін Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення Артемівської ОДПІ від 31.01.2011 № 0000871640/3. Висновок судів про правомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у податковому обліку за січень 2010 року обґрунтовано встановленим у судовому процесі фактом поставки позивачу товару (соняшнику), що підтверджується доданими до матеріалів справи первинними документами.

У касаційній скарзі Артемівська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 09.06.2010 за № 1136/15/33063696, про порушення норм підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено суму податкового кредиту у податковому обліку за січень 2010 року на загальну суму 15777,00 грн. за податковою накладною, виписаною ТОВ «Донецькагро-Маркет» на підтвердження поставки позивачу соняшнику, з огляду на не підтвердження транспортування вказаного товару через недоліки товарно-транспортних накладних, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 15777,00 грн. за січень 2010 року.

За наслідками висновків акту перевірки та адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.01.2011 № 0000871640/3 про визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 23666,00 грн. (у т.ч. 15777,00 грн. - основний платіж та 7889,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Як встановлено у судовому процесі, між позивачем (покупець) та ТОВ «Донецькагро-Маркет» (продавець) укладено договір купівлі-продажу від 25.01.2010 № 232 щодо поставки позивачу соняшнику у кількості 32,419 тонн +/- 10 % вартістю 94663,48 грн., у т.ч. ПДВ: 15777,25 грн., за наслідками якого продавець виписав позивачу видаткову та податкову накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та відповідно сплатив вартість вказаного товару.

Підпунктом 1.7 ст.1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У відповідності до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на додану вартість на включення сум податку, сплачених постачальнику у складі ціни за товари (послуги), до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, накладна та дорожня відомість (для перевезень залізничним транспортом), товарно-транспортна накладна (для перевезень автомобільним транспортом) є обов'язковими первинними документами обліку, екземпляр яких в обов'язковому порядку надається вантажоотримувачу для обліку товару.

За визначенням пункту 11 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Статтею 24 цього Закону визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Власники зерна, згідно з частиною 2 цієї статті, мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, а саме: копій податкової та видаткової накладних, виписок за особовим рахунком позивача у банку, товаро-транспортних накладних, реєстру № 1231 накладних на прийняте зерно, складської квитанції на зерно (а.с. 31, 132-140, 145-173), оцінка яким дана з дотриманням норм ст.86 КАС України, суди попередніх інстанції, встановивши факт реального характеру поставки позивачу соняшнику та здачі його на зберігання на зерновий склад, дійшли юридично обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за січень 2010 року у сумі 15777,00 грн. за наслідками вказаної операції.

Посилання податкового органу на недоліки товарно-транспортних накладних як свідчення відсутності реального характеру поставок позивачу соняшнику, суди попередніх інстанцій правомірно визнали такими, що не мають правового значення, оскільки недоліки товарно-транспортної накладної не є беззаперечним свідченням відсутності транспортування товару та не впливають на правомірність формування позивачем податкового кредиту, враховуючи наявність таких накладних.

Вироком Куйбишівського районного суду м. Донецька від 21.08.2010 у справі № 1-512/10, винесеним щодо громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, яких засуджено за скоєння злочинів, передбачених частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 205, частиною 3 ст. 28, частиною 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, встановлено безтоварність господарських відносин з поставки насіння соняшника зареєстрованими ними юридичними особами, а саме: ТОВ «Украгропоставка», ТОВ «Донбас-агро», ТОВ «Регіон-Скло ЛТД» - із ТОВ «Донецькагро-Маркет». Цим вироком, однак, не встановлені обставини, які б виключали господарські операції з придбання насіння соняшника ТОВ «Донецькагро-Маркет» у інших суб'єктів господарювання та поставки його позивачу.

Що ж до письмових пояснень ОСОБА_7, вказаного як водій у товарно-транспортних накладних, та ОСОБА_8, директора ТОВ «Нове село», в якому працює ОСОБА_7, то ці пояснення не відповідають ознакам допустимості доказів, визначених ст. 70 КАС України. Відповідно до частини 3 цієї статті докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

У приєднаних до справи копіях пояснень ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не зазначено, у межах якої кримінальної чи оперативно-розшукової справи або на якій підставі були отримані пояснення цих осіб, так само, як відсутня й інформація щодо попередження про кримінальну відповідальність свідка за відмову від дачі свідчень та дачу завідомо неправдивих свідчень. До того ж, ці особи не заперечували факт перевезення вантажу на адресу позивача.

Відповідно до частини 4 ст. 167 Кримінально-процесуального кодексу України перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний та роз'яснює його права, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань.

Вищенаведені норми Закону № 168/97-ВР не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту, які у подальшому приймають участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, від фактичної сплати сум ПДВ до бюджету іншими платниками податку - постачальниками товарів (послуг), якщо цей платник (покупець) сплатив податок в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність поставок у судовому процесі не спростована.

Враховуючи вищенаведене, суди попередніх інстанцій дали правильну юридичну оцінку обставинам, на які посилається ДПІ та обґрунтовано зробили висновок про індивідуальний характер відповідальності платника податків за виконання податкового обов'язку.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.06.2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош