Рішення № 38344476, 15.04.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/898/13-ц

Провадження № 22-ц/779/781/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М. П.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Верховинського районного суду від 25 лютого 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Верховинського районного суду від 25 лютого 2014 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі ПАТ КБ "ПриватБанк") до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFVWGA0000000004 від 19.03.2008 року, укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3, в розмірі 70728,17 грн., а саме: 28243,36 грн. - заборгованість за кредитом, 8536,45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 150,81 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 30191,45 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3356,10 грн. - штраф (процента складова), звернуто стягнення на предмет іпотеки: будинок загальною площею 158,80 кв.м., житловою площею 46,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1671 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ІФ №013226, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за №2004 від 24 червня 2004 року; з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації визначено згідно договору іпотеки, яка складає 100000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" судові витрати в сумі 821,98 грн.

В частині позовних вимог про виселення відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд в порушення норм процесуального права не розглянув вимог поданого ним зустрічного позову, який виключає задоволення первісного позову, та в порушення ч.3 ст.123 ЦПК України не об'єднав позови в одне провадження. Цим було порушено вимоги ч.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини та ст.1 ЦПК України в частині права кожного на безсторонній та неупереджений суд.

Крім того суд прийняв до розгляду позов ОСОБА_4, який не надав довіреності на право представлення інтересів позивача в суді. Всупереч ст.60 ЦПК України представник позивача не надав жодного доказу на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 53137,50 грн., в той час як відповідач заперечує факт отримання вказаних коштів.

Апелянт стверджує, що розрахунок заборгованості не може бути належним доказом підтвердження розміру заборгованості, оскільки такий розрахунок належним чином не оформлений та не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів. Належним доказом існування заборгованості можуть бути тільки документи первинної бухгалтерської звітності. У розрахунку заборгованості зазначено розмір пені 30191,45 грн., що означає, що позивач нарахував пеню за 5 років, чим порушено вимоги ч.2 ст.258 ЦК України, якою встановлено спеціальну позовну давність до вимог про стягнення неустойки(штрафу, пені). Суд у рішенні не вказав, за який період стягнуто пеню.

Також апелянт зазначає, що всупереч вимогам законодавства та умов кредитного договору банк в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку по кредиту, не повідомивши про це відповідача. Відсоткова ставка є істотною умовою кредитного договору, який укладається в письмовій формі, тому недосягнення сторонами згоди щодо нового розміру відсоткової ставки - 29,52%, є недійсним. З цього випливає, що всі розрахунки, надані суду щодо розміру заборгованості, є неправильними та незаконними.

Апелянт стверджує, що всупереч ст.35 Закону України "Про іпотеку" він не отримував письмової вимоги про усунення порушення, а копія наданого суду поштового відправлення є фальшивою, оскільки підпис відповідача про отримання листа є підробленим і не належить йому.

На думку апелянта, строк дії договору іпотеки припинився 19.03.2013 року, а тому позивач не має права звертатися з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно. Такий висновок випливає із аналізу ст.ст.251, 253, 631, 598 ЦК України, ст.ст.3, 17 Закону України "Про іпотеку" та правової позиції Верховного Суду України про те, що умова договору про припинення його дії після повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонами договору строком дії договору.

Також апелянт вказує, що ухвалюючи рішення суд не з'ясував чи не пропущені строки позовної давності за кожним платежем, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 06.11.2013 року по справі №6-116цс13.

Апелянт вважає, що суд незаконно надав позивачу всі права на розпорядження предметом іпотеки від імені відповідача, так як такий спосіб захисту порушеного права законом не передбачено.

Крім того, апелянт вважає, що суд не мав права визначати в рішенні початкову ціну предмета іпотеки, оскільки суд не є суб'єктом оціночної діяльності, оскільки ціна, зазначена судом, визначалась станом на 2008 рік, а не на 2014 рік, і позивач цього не просив у позовній заяві, при цьому не враховано вимоги ст.38 Закону України "Про іпотеку".

З наведених підстав апелянт просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Представник ПАТ КБ "ПриватБанк" в судове засідання не прибув, хоча належно повідомлявся про розгляд справи.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Частково задовольняючи позов та в рахунок погашення заборгованості звертаючи стягнення на предмет іпотеки, що належить відповідачу, з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з можливістю здійснення ПАТ КБ "Приват Банк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 70728,17 грн. та дало право банку в силу умов договору іпотеки звернути стягнення на предмет іпотеки. При цьому суд визначив початкову ціну для продажу в розмірі 100000 грн.

Проте з таким висновком суду повністю погодитись не можна.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З кредитного договору IFVWGA000000004 від 09.03.2008 року вбачається, що ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 53137,50 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.03.2013 р. (а.с.25-29).

Статтями 526, 530, 610 та частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно п.8.1 кредитного договору IFVWGA0000000004 від 19.03.2008 року ОСОБА_3 повинен здійснювати погашення кредиту в строки відповідно до Графіка погашення кредиту, і щомісяця в період сплати з "20" по "25" число кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом.

У відповідності до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Пунктом 18.8.1 договору іпотеки від 20.03.2008 передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані (а.с.33).

Згідно розрахунку заборгованості за договором за ОСОБА_3 станом на 15.10.2013 року кредитна заборгованість становить 70728,17 грн., яку відповідач не погашає.

Статтею 12 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Фактично дана норма права проголошує прямий обов'язок позивача перед тим, як ставити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, вимагати дострокове виконання зобов'язання, тобто ставити питання про повернення грошових коштів за кредитним договором в добровільному порядку, що банком було дотримано. Також банк правомірно змінював в односторонньому порядку відсоткову ставку по кредиту в межах діючого на той час законодавства відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 кредитного договору, тому колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта про неправомірне підняття банком відсоткової ставки по кредитному зобов'язанню.

Відповідно до ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Дана вимога, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Згідно ст.ст. 38, 39 Закону України "Про іпотеку", якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за тридцять днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає зміні та формулюванню у відповідності до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку».

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази про отримання боржником-іпотекодавцем вимоги-претензії щодо добровільного виселення з квартири у місячний строк його, як боржника, та членів його сім'ї, тому суд правомірно не задовольнив позовну вимогу банку про виселення, врахувавши те, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду лише за певних умов, якщо не відбулось добровільного звільнення житлового приміщення, на яке звернуто стягнення, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя, або нового власника, або в інший погоджений сторонами строк, що передбачено ст.ст.9, 109 ЖК України та ст.ст.39-40 Закону України «Про іпотеку».

Також колегія суддів вважає, що позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки подані в межах строків позовної давності, тому правомірно задоволені судом першої інстанції.

Що стосується зустрічних позовних вимог відповідача, то судом першої інстанції вірно відмовлено відповідачу у відкритті провадження по таких вимогах, оскільки такі подані поза межами процесуальних строків, передбачених ст.123 ЦПК України.

Згідно ч.ч.1 та 4 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст.258 ЦК України).

Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності порушене право підлягає захисту (ч.5 ст.267 ЦК України).

Як роз'яснено у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того пункт 7 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч.1 ст. 11 зазначеного Закону, стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 6-126цс13 від 20 листопада 2013 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка, відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Відповідно ж до пунктів 5.1 та 8.4 умов договору, при порушенні позичальником кожного із зобов'язань, передбачених договором, банк має право нарахувати, а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0, 15 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається ст.610 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, застосування строку позовної давності в один рік щодо стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається окремо за кожний день, за який вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Крім того відповідно до вимог ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки (штрафу, пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує суму збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Істотними обставинами у розумінні ч.3 ст.551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Положеннями ст.616 ЦК України передбачено право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, борг відповідачем сплачувався нерегулярно, тому на даний час існує загальна заборгованість по кредиту в сумі 70728,17 грн., зокрема: 28243,36 грн. - заборгованість за кредитом, 8536,45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 150,81 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 30191,45 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3356,10 грн. - штраф (процента складова). Отже розмір пені нараховано в сумі 30191,45 грн.

А тому з врахуванням наведених обставин колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру пені до 19022,10 грн., обмежуючись річним строком позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині способу звернення стягнення на предмет іпотеки та загального розміру кредитної заборгованості, яка складає загальну суму 59428,58 грн., а саме: 28243,36 грн. - заборгованість за кредитом, 8536,45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 150,81 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 19022,10 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3356,10 грн. - штраф (процента складова).

Керуючись ст. ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Верховинського районного суду від 25 лютого 2014 року змінити в частині способу звернення стягнення на предмет іпотеки та розміру заборгованості.

Звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №IFVWGA0000000004 від 19.03.2008 року, укладеним між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_3, в розмірі 59428,58 грн., а саме: 28243,36 грн. - заборгованість за кредитом, 8536,45 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 150,81 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 19022,10 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); 3356,10 грн. - штраф (процента складова); на предмет іпотеки: будинок загальною площею 158,80 кв.м., житловою площею 46,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області 06.12.2007 року, та земельну ділянку площею 0,1671 га, кадастровий номер 2620855100020030196, яка належать на праві власності ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії І-ІФ №013226, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за №2004 від 24 червня 2004 року.

Надати право ПАТ КБ "ПриватБанк" від імені ОСОБА_3 укладати договори купівлі-продажу предмета іпотеки: будинку загальною площею 158,80 кв.м., житловою площею 46,40 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,1671 га, кадастровий номер 2620855100020030196, що належать на праві власності ОСОБА_3, за ціною, встановленою за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а за відсутності згоди, на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з правом звернення до Бюро технічної інвентаризації та нотаріуса щодо укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки.

Розподіл коштів від продажу зазначеного іпотечного майна направити на погашення заборгованості перед ПАТ КБ "ПриватБанк" в загальному розмірі 59428,58 грн. та судових витрат в розмірі 821,98 грн.

Залишок коштів від продажу іпотечного майна повернути ОСОБА_3.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді О.Ю. Беркій

О.В. Пнівчук