Ухвала суду № 38334868, 15.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13890/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Грищенко Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Грищенко Т.М.,

суддів Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі Киш С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2013 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Київського апеляційного господарського суду, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Міністерства доходів і зборів України про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2013 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Київського апеляційного господарського суду, Державної казначейської служби України, Державної судової адміністрації України, Міністерства доходів і зборів України в якому просив: - стягнути солідарно з Київського апеляційного господарського суду та Державної судової адміністрації України 29152 грн. 49 коп. незаконно утриманого податку; - стягнути солідарно з Київського апеляційного господарського суду та Державної судової адміністрації України невиплачену надбавку за вислугу років і довічне утримання в сумі 75555грн. та 16200 грн. невиплаченої середньомісячної заробітної плати за 2006 та 2007 роки; - стягнути солідарно з Київського апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України 20000 грн. моральної шкоди; - стягнути солідарно з Київського апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, Міністерства доходів та зборів (Державної податкової служби) України 15818 грн. 73 коп. незаконно утриманого податку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності ним своїх позовних вимог, в той час як в діях відповідачів їх неправомірності у розрахунках та у виплаті коштів позивачу не встановлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як незаконну та постановити нову про повне задоволення його позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, ненадання судом відповідної оцінки доказам, грубе порушення норм чинного законодавства, що є, на його переконання, підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено судом першої інстанції, позивач працював суддею з 06.06.1981 року, а з 02.08.2002 року - суддею Київського апеляційного господарського суду.

Як зазначає позивач, за період з січня 2006 року по лютий 2008 року з нарахованої йому заробітної плати було утримано прибутковий податок, в той час як він був звільнений від його сплати у відповідності з ст.1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95.

Суд першої інстанції, при вирішенні даної вимоги посилався на норми ст. 67 Конституції України, якими встановлюється обов»язок кожного громадянина сплачувати податки і збори, Закону України «Про систему оподаткування», якими встановлювались механізм оподаткування та відповідні пільги, а також на Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно з яким суддів немає у переліку звільнених від сплати податків.

Об»єктивно, Указ Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів», який втратив чинність згідно з Указом Президента від 20.03.2008 року №248/2008, в тій частині, що заробітна плата суддів не обкладається прибутковим податком за місцем основної роботи, суперечив нормам вище перелічених Законів, що вцілому привело до невиконання цієї норми і численних судових позовів, наслідки розгляду яких були різними.

Тому, на вимогу позивача та на запит суду апеляційної інстанції до справи було долучено акт Контрольно-ревізійного управління в місті Києві від 20.05.2008 за № 072-30/515, відповідно до якого порушень у стягненні утриманого прибуткового податку, зокрема, при нарахуванні та виплаті заробітної плати позивача, не встановлено та вказувалось, що відповідно до абзацу 4 статті 1 Указу Президента України від 01.07.1995 № 584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту населення" (надалі - Указ 584) заробітна плата судді не обкладається прибутковим податком.

Але, у період з січня 2006 року по лютий 2008 року згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" Київським апеляційним господарським судом утримувався не прибутковий податок, як про це зазначає апелянт, а податок з доходу фізичних осіб, на який положення пункту 4 Указу 584 не розповсюджувалось.

Пунктом 22.2. ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», передбачено, що у разі, якщо нормами законів чи інших законодавчих актів, що містять правила оподаткування доходів (прибутків) фізичних осіб, суперечать нормам цього Закону, пріоритет мають норми цього Закону. Проте, норм, які б звільняли суддів від сплати даного податку нормами наведеного Закону, нормами інших законів з питань оподаткування не передбачались.

Цей Закон містить вичерпний перелік осіб звільнених від оподаткування доходів передбачений у пункті 4.3 статті 4 ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно, доходи судді не відносяться до переліку доходів, які не оподатковуються.

Тому, суд першої інстанції правомірно не вбачав підстав для задоволення позову в цій його частині.

Щодо вимог про невиплачену набавку за вислугу років впродовж 2006-2008 років, колегія суддів зазначає наступне.

Зазначені вимоги спростовуються актами ревізії, згідно яких вказано, що при нарахуванні надбавки за вислугу років судді ОСОБА_2. порушень не встановлено.

Зокрема, вказаною ревізією було встановлено, що надбавка за вислугу років позивачу нараховувалась у відповідності з п. 22 Постанови Кабінету Міністрів України від 3.09.20095 №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» із відповідними змінами.

У 2006 році надбавка за вислугу років нараховувалась відповідно до пункту 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», статті 113 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» у розмірі 40% (вислуга понад 25 років) від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас ((3254,00 грн. + 375,00 грн.) * 40 %) = 1451,60 грн. за відпрацьований повний робочий місяць.

В 2007 році надбавка за вислугу років нараховувалась відповідно до пункту 4 статті 44 Закону України «Про статус суддів», у розмірі 40% (вислуга понад 25 років) від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас та надбавки за особливо важливі роботи ((3254,00 грн. + 375,00 грн. + 1088,70 грн.) * 40%) = 1887,08 грн. за відпрацьований повний робочий місяць.

У 1 кварталі 2008 року надбавка за вислугу років нараховувалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (зі змінами внесеними постановою КМУ від 16.01.2008 № 19 до пункту 2-2) у розмірі 40% (вислуга понад 25 років) від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас ((3254,00 грн. + 375,00 грн.) * 40%) = 1451,60 грн. за відпрацьований повний робочий місяць.

Також, надбавка за вислугу років нараховувалась позивачу на протязі всього 2008 року аналогічним чином.

Відповідно до акту ревізії дотримання законодавства при нарахуванні надбавки за вислугу років встановлено, що судді ОСОБА_2. у перевіряємому періоді надбавки за вислугу років нараховувалась відповідно до пункту 22 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (зі змінами внесеними постановою КМУ від 16.01.2008 № 19 до пункту 22), частина 4 статті 44 Закону України від 15.12.1992 № 2862 «Про статус суддів» (зі змінами внесеними Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та по внесення змін до деякі законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107-VI), у розмірі 40 % (вислуга понад 25 років) від посадового окладу з урахування надбавки за кваліфікаційний клас та становила 1451,36 грн. за відпрацьований повний робочий місяць.

Зміни внесені до частини 4 статті 44 Закону «Про статус суддів» Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 № 107- VI визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008. Проте, станом на 01.07.2010 відповідні зміни до пункту 22 Постанови 865 не вносились.

Також, згідно вимог про невиплачене довічне утримання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 статті 43 Закону України від 15.12.1992 №2862-12 «Про статус судців» суддя, який вийшов у відставку, при наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої суддя у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове отримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судці. За кожен повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судці.

Як вбачається з матеріалів справи, судді ОСОБА_2. нараховувалось та виплачувалось щомісячне довічне грошове отримання у максимальному розмірі 90 %.

Відповідно до Порядку розрахунку щомісячного довічного грошового утримання: сума посадового окладу, надбавки до посадового окладу судді за кваліфікаційний клас, персональна надбавка, надбавки за вислугу років та премії за місяць становлять фонд оплати праці, а далі із 100 відсотків фонду оплати праці обчислюється сума щомісячного довічного грошового отримання в розмірі 90 відсотків.

Оскільки у спірному періоді апелянту було нараховано та виплачено щомісячне довічне грошове отримання в загальній сумі 258014,22 грн., в т.ч. за 2006 рік - 74124,12 грн., за 2007 рік - 87440,67 грн., за 2008 рік - 96449,43 гривень, то доводи про те, що при нарахуванні заробітної плати до неї не включалась надбавка за вислугу років та довічного утримання спростовані висновками суду першої інстанції та підтверджуються в долученому акті Контрольно-ревізійного управління в місті Києві від 20.05.2008 за № 072-30/515. В якому також зазначено, що Ревізією дотримання законодавства при нарахуванні надбавки за вислугу років судді ОСОБА_2. порушень не встановлено.

Щодо вимоги апелянта про невиплату середньомісячної заробітної плати за період щорічної відпустки за 2006 рік у розмірі 7800, 00 грн. та 2007 рік у розмірі 8400,00 грн., а всього 16200,00 грн., то пунктом 21 абзацу Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 встановлено, що у разі надання відпустки судді виплачується додатковий посадовий оклад відповідно до частини п'ятої статті 44 Закону України «Про статус судців», а також надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх середньомісячної заробітної плати.

Крім того, згідно з Акту ревізії вбачається, що позивачу нараховано та виплачено додатковий оклад до відпустки у сумі 6508,00 грн., з них 2006 року - 3254,00 грн., 2007 року -3254,00 грн., та зазначено, що порушень про невиплату середньомісячної заробітної плати не встановлено.

Колегія суддів зауважує, що позивач, формулюючи вказані вимоги посилається виключно на свої власні розрахунки та на висновки акту ревізії фінансово-господарської діяльності Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2008 року №072-30/515, який ніби то існує в іншому тексті від того, який долучений до матеріалів справи і який на вимогу позивача був відповідно витребуваний та отриманий прошитим, пронумерованим та завіреним відповідним чином, де, зокрема, є власноручно ОСОБА_2 зроблений запис про невизнання його результатів від 9.07.2008 року, що підтверджує його ознайомлення саме з змістом цього акту. До справи долучений акт ревізії фінансово-господарської діяльності Київського апеляційного господарського суду від 15.10.2010 року №072-30/1651, висновки якого щодо утримання податку мне розбігаються з висновками першого.

Тому, колегія суддів приходить до висновку, що вказані вище докази є цілком належними і відповідають вимогам ст. 70 КАС України, а доводи позивача щодо існування інших висновків ревізії щодо спірних питань нічим не підтверджені. Відповідно вірними є висновки суду першої інстанції щодо недоведеності позову в цій частині.

Крім цього, у цій частині вимог йдеться не про правильність застосування норм законодавства, вимоги якого не оспорюються сторонами, а про повноту проведених виплат. З цього приводу, колегія суддів вважає, що дані обчислення вимагають спеціальних знань в області фінансово-бухгалтерської діяльності.

У колегії суддів відсутні підстави піддавати сумніву висновки зазначених актів ревізії вчинених ревізорами контрольно-ревізійного управління в м. Києві. Доказів, які б спростовували ці висновки, позивачем не надані.

Також, щодо доводів апелянта про утримання податку з щомісячного грошового утримання судді за 2011 рік у сумі 15818,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно додатку до бухгалтерської довідки Київського апеляційного господарського суду, у період з січня 2011 року по грудень 2011 року ОСОБА_2 було нараховано щомісячне грошове утримання у сумі 93051,23 грн., з яких утримано податок на доходи фізичних осіб у сумі 15781,83 грн.

Відповідно до підпункту "є" підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, як "сума пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати".

У відповідності до правової позиції Конституційного Суду України щомісячне довічне грошове утримання є гарантованою державою щомісячною звільненою від сплати податків грошовою виплатою, що слугує забезпеченню належного утримання судді, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді (абзац п'ятий пункту 7 мотивувальної частини Рішення від 11.10.2005р. №8-рп/2005; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 18.06.2007р. №4-рп/2007).

Із зазначеного вище вбачається, що після утримання Київським апеляційним господарським судом, як податковим агентом, з виплаченого на користь позивача щомісячного грошового утримання, податку на доходи фізичних осіб у сумі 15781,83 грн. на цю ж суму виникла переплата з вказаного податку у розмірі 15781,83 грн., що підтверджується уточнюючим податковим розрахунком за формою 1-ДФ.

З огляду на термін поданої позивачем позовної заяви у серпні 2013 року, умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначено статтею 43 Податкового кодексу України.

Відповідно по п. 3 ст. 43 Обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Згідно з п. 4 ст. 43 Платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Пунктом 5 ст. 43 встановлено, що Контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування.

Тому, на вказаний період, колегія суддів не вбачає законних підстав для сорлідарного стягнення саме з відповідачів суми зайво стягнутого з позивача податку.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки позивач перебував у службових правовідносинах із Київським апеляційним господарським судом, а не з Державною казначейською службою України, то таким чином Державна казначейська служба України, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, і оскільки інформація про порушення прав та охоронюваних законом інтересів апелянта у Державної казначейської служби України відсутня, тому правових підстав вирішувати питання про взаємовідносини між Позивачем та Державною казначейською службою України немає, з огляду на те, що у позові не йдеться про вимогу виконання, в разі задоволення позову рішення суду, шляхом списання коштів з відповідних рахунків відповідачів, з якими позивач перебував у службових стосунках.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є недоведеною, а позивачем не зазначено, з яких підстав та доказів він виходив, заявляючи вимогу про моральну шкоду, з огляду ще й на те, що у позові йдеться про виплати за 2006 -2008 роки, а позов пред»явлений у серпні 2013 року. Тому, висновки суду першої інстанції узгоджуються з положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а з матеріалів справи, зокрема, не вбачається змін в стані здоров»я позивача, зміни в його життєвих стосунках, падіння престижу чи наявності зусиль для відновлення попереднього стану, які були викликані переліченими у позові обставинами.

При цьому, колегія суддів усвідомлює, що позивачем при поданні даного позову суттєво порушені вимоги ст.ст. 99 та 100 КАС України, але з огляду на те, що судом першої інстанції даний позов був допущений до вирішення, колегія суддів не вважає потрібним обмежувати право позивача щодо доступу до правосуддя.

З наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та винесене рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що у відповідності з ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 листопада 2013 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.М.Грищенко

Судді І.О.Лічевецький

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Грищенко Т.М.

Судді: Лічевецький І.О.

Мацедонська В.Е.