Ухвала суду № 38331648, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2014 року м. Київ К/800/34206/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року

у справі № 2-а-3312/12/2170

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Игнат ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «Игнат ЛТД»)

до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «Игнат ЛТД» звернулось у серпні 2012 року до суду з позовом ДПІ у Цюрупинському районі Херсонської області ДПС про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000142300 від 17.04.2012 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 103 613,00 гривень і штрафних санкцій в сумі 25 903,25 гривні та № 0000152300 від 18.04.2012 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 129 517,00 гривень і штрафних санкцій в сумі 32 379,25 гривень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року 11.02.2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року постанова Херсонського окружного адміністративного суду від 17.12.2012 року скасована та прийнята нова постанова, якою позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства позивача за період з 01.04.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 05.04.2012 року № 62/23-1/32012834.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: п. 1.31 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 129 517,00 гривень; пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість у сумі 103 613,00 гривень.

Також, податковим органом встановлено, що правочини, які укладені позивачем з ТОВ КО «Крещатик», ПП ПТФ «Рось», СТОВ «Скад», ТОВ «АВ-Груп», ТОВ «Скай Груп, ЛТД», ТОВ «Таврійська зернова компанія» не відповідають вимогам п. п. 1, 2 ст. 215, п. п. 1, 5 ст. 203, ч. 1 ст. 216, ст. 228, ст. ст. 626, 629, 655, 662, 658, 664 Цивільного кодексу України.

В акті перевірки відповідачем вказано про завищення підприємством валового доходу за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року на суму 14 361 562,00 гривні.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року встановлено їх завищення всього у сумі 12 833 110,00 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000152300 від 18.04.2012 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 129 517,00 гривень та штрафних санкцій в сумі 32 379,25 гривень; № 0000142300 від 17.04.2012 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 103 613,00 гривень та штрафних санкцій в сумі 25 903,25 гривні.

Вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не спростовують доводи податкової інспекції щодо відсутності реальності поставок товарів, хоч ці господарські операції супроводжувались оформленням певних документів. Суд вважав, що в даному спорі про необґрунтованість формування валових витрат та податкового кредиту свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин, як-то, відсутність у продавців металобрухту та сільськогосподарської продукції, майна, інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій продажу товарів, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських та офісних приміщень, транспортних засобів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного.

Аналізуючи матеріали справи суд апеляційної інстанції встановив, що при проведенні перевірок контрагентів позивача не досліджувалися їх первинні документи бухгалтерського та податкового обліку. Також, судом встановлено, що в актах перевірки зазначених підприємств вказано, що посадові особи, які на них працюють не знаходяться за місцем реєстрації.

Крім того, судом апеляційної інстанцій вірно зазначено, що відомості, отримані податковим органом від бюро технічної інвентаризації, а також від Системи автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів, АІС «Реєстр платників податків», АРМ «Звіт», АС «Аудит» не можуть бути доказами про відсутність у підприємства можливості здійснювати господарську діяльність.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який правильно вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував, що обставини незнаходження контрагентів позивача за юридичною адресою, не декларування ними своїх податкових зобов'язань відбулося вже після виконання сторонами своїх обов'язків за господарськими операціями.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якій діяв на момент спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (якій регулював на момент перевірки спірні правовідносини), датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При дослідженні матеріалів справи суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем виконувалися вимоги вище переліченого податкового законодавства, у зв'язку з чим, податкове повідомлення-рішення № 0000142300 від 17.04.2012 року є таким, що не відповідає вимогам податкового законодавства.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0000152300 від 18.04.2012 року, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який зазначив наступне.

Податковий орган дійшов висновку про те, що підприємство помилково задекларувало збільшену суму валового доходу на 1 528 452,00 гривні та сплатило з цієї суми податок на прибуток у більшому розмірі.

Але, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що податкове законодавство не передбачає нарахування податкових зобов'язань у випадку, якщо платником податку зайво сплачений податок, зокрема податок на прибуток.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення № 0000152300 від 18.04.2012 року.

Щодо твердження відповідача про нікчемність та недійсність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, то колегія суддів касаційної інстанції вважає, що вони зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки чинне податкове законодавство не надає податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 року у справі № 2-а-3312/12/2170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підпис (підпис) І. О. Бухтіярова Судді: підпис (підпис) М. І. КостенкоПомічник судді підпис (підпис) І. В. Приходько З оригіналом згідно З оригіналом згідно