Ухвала суду № 38331613, 09.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2014 року м. Київ К/800/13250/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року

у справі № 2а/1270/8953/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Стройбізнес» (далі - позивач, ТОВ «ВКФ «Стройбізнес»)

до Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Стахановська ОДПІ Луганської області ДПС)

про визнання дій протиправними, скасування наказів та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ «ВКФ «Стройбізнес» звернулось у листопаді 2012 року до суду з адміністративним позовом про скасування наказів Стахановської ОДПІ Луганської області ДПС від 20.02.2012 року № 223, від 29.02.2012 року № 273, від 26.06.2012 року № 340; скасування податкових повідомлень-рішень Стахановської ОДПІ Луганської області ДПС від 23.07.2012 року № 0000112200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 60 964,00 гривні, за штрафними санкціями у розмірі 15 241,00 гривня та № 0000122200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 48 599,00 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 12 150,00 гривень; скасування податкового повідомлення-рішення Стахановської ОДПІ Луганської області ДПС від 12.10.2012 року № 0000112201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 45 698,00 гривень, за штрафними санкціями у розмірі 11 424,50 гривні; визнання протиправними дії Стахановської ОДПІ Луганської області ДПС, які полягають у проведенні перевірки позивача, в результаті якої було складено акти перевірки № 17/23-23477408 від 07.03.2012 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, № 89 від 06.07.2012 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року; визнання протиправними дії Стахановської ОДПІ Луганської області ДПС щодо визнання правочинів, укладених позивачем з контрагентами за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування сплати податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемності в силу припису закону.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року, позов задоволено частково: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Стахановської ОДПІ Луганської області ДПС від 12.10.2012 року форми «Р» № 0000112201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 57 122,50 гривні, від 23.07.2012 року форми «Р» № 0000112200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 76 205,00 гривень. У задоволенні інших вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем з 22.02.2012 року по 01.03.2012 року проводилась документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт № 17/23-23477408 від 07.03.2012 року.

Вказану перевірку призначено наказом відповідача № 223 від 20.02.2012 року у зв'язку з отриманням постанови слідчої групи Генеральної прокуратури України від 03.02.2012 року про призначення позапланової виїзної документальної перевірки позивача.

29.02.2012 року наказом відповідача № 273 у зв'язку з неповним дослідженням господарських операцій, які потребують підвищеної уваги, на підставі п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України), продовжено термін проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року на 2 робочих дня з 29.02.2012 року по 01.03.2012 року.

Висновками вказаного акту перевірки встановлено порушення позивачем: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1, абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 2 006 391,00 гривня, у тому числі ІІІ квартал 2010 року - 1 057 439,00 гривень, 2010 рік - 2 006 391,00 гривня; пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 909 229,00 гривень, у тому числі ІІ квартал 2011 року - 484 458,00 гривень, ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 909 229,00 гривень, ІІ-IV квартали 2011 року - 909 229,00 гривень; пп. 7.2.3 п. 7.2. пп. 7.7.1 п. 7.7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 48 599,00 гривень, у тому числі у квітні 2009 року - 950,00 гривень, у грудні 2010 року - 47 649,00 гривень; ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215. ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів (робіт, послуг).

27.06.2012 року відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт № 89/22-23477408 від 06.07.2012 року.

Проведення вказаної перевірки призначено наказом відповідача від 26.06.2012 року № 40 у зв'язку з отриманням постанови слідчої групи Генеральної прокуратури України від 03.02.2012 року про призначення позапланової виїзної документальної перевірки позивача та усуненням причин, які призвели до неможливості проведення перевірки згідно з наказом № 58 від 26.03.2012 року.

Висновками акту перевірки № 89/22-23477408 від 06.07.2012 року встановлено порушення позивачем: пп. 5.2.1. п. 5.2, п. 5.1., абз.4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 60 964,00 гривні, у тому числі за 2010 рік - 60 964,00 гривні; пп. 7.2.3 п. 7.2. пп. 7.7.1 п. 7.7, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 48 599,00 гривень, у тому числі у квітні 2009 року - 950,00 гривень, у грудні 2010 року - 47 649,00 гривень; ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215. ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів (робіт, послуг).

Акт перевірки підписано позивачем із запереченнями.

На підставі акту перевірки № 89/22-23477408 від 06.07.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення: від 23.07.2012 року форми «Р» № 0000112200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 76 205,00 гривень; від 23.07.2012 року форми «Р» № 000012220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60 749,00 гривень; від 12.10.2012 року форми «Р» № 0000112201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 57 122,50 гривні.

Податкове повідомлення-рішення від 12.10.2012 року форми «Р» № 0000112201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 57 122,50 гривні прийнято відповідачем з урахуванням рішення Державної податкової служби у Луганській області № 15724/10-458 від 27.09.2012 року за результатами розгляду скарги позивача, яким податкове повідомлення-рішення від 23.07.2012 року № 000012220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60 749,00 гривень скасовано в частині донарахування податку в сумі 2901,00 гривня та застосованої фінансової санкції в сумі 725,50 гривень.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Виходячи з норм пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

До обставин, за наявності однієї з яких здійснюється позапланова документальна перевірка, норми пп. 78.1.1, пп. 78.1.4, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України відносять: наслідки перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, якими виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та виявлення недостовірності даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту, отримання постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Тобто, судами вірно зазначено, що проведення перевірки та видання наказу про проведення перевірки є правом податкового органу за наявності обставин та підстав, передбачених ПК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що перевірку позивача призначено у зв'язку із отриманням постанови слідчої групи Генеральної прокуратури України від 03.02.2012 року про призначення позапланової виїзної документальної перевірки позивача у межах розслідування кримінальної справи, тобто за наявності обставини, передбаченої ст. 78 ПК України.

В силу норм п. 82.2 ст. 82 ПК України тривалість перевірок, визначених у ст. 78 цього Кодексу, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб-підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності умов, визначених в абзацах третьому-восьмому цього пункту, - 3 робочі дні, інших платників податків - 10 робочих днів.

Продовження строків проведення перевірок, визначених у ст. 78 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Наведені норми надають право податковому органу продовжити термін проведення перевірки шляхом видання відповідного наказу. Як встановлено судами, термін проведення перевірки продовжено відповідачем наказом відповідача № 273 від 29.02.2012 року на 2 робочих дня.

За приписами пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка може здійснюватися також за обставини, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження;

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи і акту перевірки № 89/22-23477408 від 06.07.2012 року, що вказану перевірку позивача було проведено 27.06.2012 року у зв'язку з усуненням причин, які призвели до неможливості проведення перевірки згідно з наказом № 58 від 26.03.2012 року. В свою чергу, наказом № 58 від 26.03.2012 року документальну позапланову виїзну перевірку позивача призначено у зв'язку із отриманням заперечень позивача на акт перевірки № 17/23-23477408 від 07.03.2012 року.

Судами встановлено, що причинами неможливості проведення перевірки за наказом № 58 від 26.03.2012 року стало звернення позивача від 29.03.2012 року на виконання вимог ст. 44 ПК України до відповідача із повідомленням про пошкодження первинних документів, які призначались для надання співробітникам відповідача для перевірки. За таких обставин відповідачем складено акт про неможливість продовження проведення документальної позапланової виїзної перевірки від 29.03.2012 року № 90/22-23477408, а також видано наказ № 73 від 29.03.2012 року про перенесення термінів проведення перевірки строком не більше ніж 90 днів.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій вірно вважають, що перевірки позивача проведено відповідачем в межах повноважень, в порядку та за наявності підстав, визначених ПК України.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно звернуто увагу на наступне.

Відповідно до п. 81.1. ст. 81 ПК України посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби. Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб органу державної податкової служби до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечувалось позивачем, що посадові особи відповідача було допущено до проведення перевірки. Відтак, з урахуванням наведених вимог ст. 81 ПК України, суди попередніх інстанцій правильно не прийняли посилання позивача на порушення підстав призначення та порядку проведення перевірок, та не розцінили такі обставини як підстави для визнання дій відповідача неправомірними.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що твердження позивача про порушення відповідачем вимог ПК України щодо вручення наказу та направлення на перевірку спростовуються безпосередньо матеріалами справи. Так, судами встановлено, що з наданих відповідачем направлень на перевірку вбачається, що зазначені документи вручались безпосередньо головному бухгалтеру та директору позивача, про що свідчать підписи вказаних посадових осіб. Доказів на спростування цих обставин позивачем не надано.

Оцінюючи доводи позивача щодо неправомірності дій податкового органу, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що самі по собі дії щодо видання наказу, призначення та проведення позапланової документальної виїзної перевірки не впливають на права та обов'язки позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної погоджується з судами попередніх інстанцій про те, що вимоги позивача про визнання протиправними наказу та дій відповідача щодо призначення та проведення перевірки задоволенню не підлягають. При цьому касаційна скарга позивачем на рішення суду першої та апеляційної інстанцій не подавалась.

Щодо вимог позивача про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень, то колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, які вірно зазначили наступне.

Відповідно до пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПК України, у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

До 01.04.2011 року порядок нарахування та сплати податку на прибуток визначав Закон України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), який втратив чинність з набуттям чинності ПК України.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до валових витрат виробництва та обігу (далі - валові витрати) відносить суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

До 01.01.2011 року порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету визначав Закон України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР), який втратив чинність на підставі ПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону № 168/97-ВР податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари на вимогу їх отримувача.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з акту перевірки № 89/22-23477408 від 06.07.2012 року і пояснень представника відповідача, що підставою висновків податкового органу стала відсутність факту підтвердження належними документами витрат, що впливають на визначення податку на прибуток та правомірності формування податкового кредиту з ПДВ. Такі твердження ґрунтуються на тому, що позивач у періоді з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року мав взаємовідносини з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж». Листом Ленінської МДПІ у м. Луганську на адресу відповідача надіслано акт № 803/23-35554567 від 11.11.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011 року, який містить твердження про нікчемність угод ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» з контрагентами з огляду на норми ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України через відсутність підтвердження стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності.

Судами зазначено, що вказані обставини викладено відповідачем в акті виключно з урахуванням акта перевірки, проведеної Ленінською МДПІ. При цьому посилань на відсутність первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, що підтверджують правомірність визначення сум витрат, які впливають на визначення податку на прибуток, та правомірність формування податкового кредиту з ПДВ безпосередньо позивача акт перевірки не містить. Твердження про ненадання первинних документів, неможливість фактичного здійснення господарських операцій, порушення вимог ЦК України стосуються виключно ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів факту нікчемності правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» (субпідрядник) було укладено Договори підряду на ремонтні роботи від 20.10.2010 року № 20-10-10, від 20.09.2010 року № 20/09/10 та від 08.11.2010 року № 08/11/10 предметом яких є здійснення субпідрядником в обумовлений строк капітального ремонту будівлі школи у селищі Новотошківський, капітального ремонту будинку сімейного типу у м. Кіровську вул. Войкова, 13, та поточного ремонту другого поверху будівлі А-22 онкологічного диспансеру м. Стаханова, відповідно.

Також, судами встановлено, що ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» були проведені розрахунки договірної ціни вартості ремонту та складені: довідки про вартість виконаних будівельних робіт, згідно типової форми № КБ-3; локальні кошториси; підсумкові відомості до локальних кошторисів; розрахунки загальновиробничих витрат до локальних кошторисів .

Фактичне виконання угод позивача з ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» підтверджено дослідженими судами попередніх інстанцій договорами, актами форми КБ-2 та КБ-3, податковими накладними, рахунками-фактурами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, банківськими виписками.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу (далі - ГК) України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що для визнання недійсними угод необхідно встановити вину сторін (сторони) у формі умислу при укладені угоди, факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб суб'єкта господарювання, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений конкретним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування. Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що податковим органом встановлений факт ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Тобто, у спорі, що розглядався, відсутні докази наявності вини позивача та умислу щодо укладення угоди, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства щодо ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів).

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що чинне законодавство не ставить право платника податків на формування податкового кредиту та складу валових витрат у залежність від дій чи бездіяльності його контрагентів, знаходження їх за своєю юридичною адресою, тощо. Законодавство України з питань оподаткування не зобов'язує платника податків перевіряти наявність у контрагента основних фондів та трудових ресурсів, а контрагента надавати платнику податків документальне підтвердження наявності у нього адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань .

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 року у справі № 2а-10972/11/1270, яка набрала чинності відповідно до ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року, частково задоволено позов ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж», зокрема, визнано протиправними дії Ленінської МДПІ щодо здійснення перевірки товариства з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період 01.12.2010 року по 30.09.2011 року та складання акту № 803/23-35554567 від 11.11.2011 року.

В силу норм статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання на всій території України.

Зазначене свідчить, що висновки податкового органу за результатами перевірки, які отримані в результаті неправомірних дій інших податкових органів врахуванню не підлягають.

З цих же підстав суди попередніх інстанцій вірно не прийняли до уваги заперечення відповідача щодо правомірності використання «Системи автоматизованого співставлення», до якої внесено відомості за результатами перевірки ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж». Крім того, ці заперечення стосуються ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову, без врахування рішення по суті спору.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, вбачаються безпідставними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті в результаті безпідставних висновків перевірки протиправними. Відтак, податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Стахановської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.12.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року у справі № 2а/1270/8953/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько