Постанова № 38325498, 18.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 квітня 2014 року письмове провадження № 2а-19084/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. вирішив у порядку письмового провадження адміністративну справу

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз»

до

за участю

Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м. Києві

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві

Прокуратури м. Києва

Прокуратури Шевченківського району м Києва

про

стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог), в якому просив стягнути з Державного бюджету України на його користь бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 33 208 982,00 грн., що виникла за період лютий-грудень 2010 року.

Ухвалою суду від 02.03.2011 р. справу № 2а-19084/10/2670 було роз’єднано, а саме: виділено в окреме провадження № 2а-3061/11/2670 позовні вимоги про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у розмірі 9 445 363,00 грн., що виникла за податкові періоди березень та квітень 2010 року.

Враховуючи зазначене, представником позивача була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, якою він просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь позивача бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 23 763 619,00 грн., що виникла за період - лютий 2010 року, травень-грудень 2010 року.

У судовому засіданні 29.03.2011 р. представником позивача подана заява про збільшення розміру позовних вимог, у зв’язку з виникненням нового податкового періоду – січень 2011 року на суму 3 380 367,00 грн., відповідно, до 27 143 986,00 грн.

В подальшому представником позивача, через канцелярію суду, також подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, у зв’язку з виникненням нового податкового періоду – лютий-березень 2011 року на суму 3 153 543,00 грн., відповідно, до 30 297 529,00 грн.

Остаточною зміною позовних вимог було їх зменшення у зв’язку з тим, що позивачу було частково відшкодовано бюджетну заборгованість за один із спірних періодів, а саме: січень 2011 року в розмірі 3 380 367,00 грн., отже сума бюджетної заборгованості, що підлягає стягненню становить 26 917 162,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, в результаті ненадання відповідачем-1 відповідачу-2 висновку щодо суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на користь позивача, йому не були перераховані відповідні суми ПДВ, що призвело до порушення прав, законних інтересів позивача та понесення значних матеріальних втрат.

Відповідач-1 проти позову заперечував, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ним здійснюються додаткові перевірки бюджетного відшкодування, отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідач-2 проти позову також заперечував, не вбачаючи зі свого боку порушень прав та інтересів позивача, оскільки, за правилами бюджетного законодавства, здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, зокрема, за поданням органів стягнення, а враховуючи відсутність такого подання, відповідно, були відсутні підстави для повернення коштів.

Представник прокуратури міста Києва проти позову заперечував з огляду на відсутність підстав у відповідачів для відшкодування позивачу сум податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012р., позивачу було відмовлено у задоволенні адміністративного позову повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.12.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зміна назви позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Джі І ФаббріЕдішенз» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» відображена в ухвалі Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою суду від 30.12.2013 р. справу №2а-19084/10/2670 прийнято до розгляду та призначено судове засідання.

У судове засідання, призначене на 18.02.2014 р. представники відповідача-2 та прокуратури міста Києва не прибули, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Представником відповідача-2 подано клопотання про розгляду справи за його відсутності. Клопотань про відкладення розгляду справи суду не надходило.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем були подані відповідач1 податкові декларації з ПДВ, разом із заявами про повернення суми бюджетного відшкодування, зокрема, за лютий 2010 року, травень-грудень 2010 року, лютий-березень 2011 року з зазначеними сумами ПДВ, які підлягали бюджетному відшкодуванню на рахунок позивача у банку на загальну суму 26 917 162,00 грн., а саме по періодам:

за лютий 2010 року - 3 137 776, 00 грн.,

за травень 2010 року – 3 046 790,00 грн.,

за червень 2010 року – 3 643 367,00 грн.,

за липень 2010 року – 3 668 290,00 грн.,

за серпень 2010 року – 1 435 115,00 грн.,

за вересень 2010 року – 2 049 208,00 грн.,

за жовтень 2010 року – 1 398 125,00 грн.,

за листопад 2010 року – 2 403 850,00 грн.,

за грудень 2010 року – 2 981 098,00 грн.,

за лютий 2011 року – 1 750 653,00 грн.,

за березень 2011 року – 1 402 890,00 грн.

У свою чергу, відповідачем-1 були проведені перевірки позивача з питань правильності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку.

Так, відповідачем-1 проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.02.2010 по 30.04.2010 року, за червень 2010року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ,що декларувалось за період з 01.03.2010 по 31.05.2010 року, за липень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ,що декларувалось за період з 01.04.2010 по 30.06.2010 року, за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ,що декларувалось за період з 01.05.2010 по 31.07.2010 року, за вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ,що декларувалось за період з 01.07.2010 по 31.08.2010 року, за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.08.2010 по 30.09.2010 року, за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.08.2010 по 31.10.2010 року, за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.10.2010 по 30.11.2010 року, за результатами якої складена довідка від 10.05.2011 р. № 79/07-214/30383741, в якій зафіксовано про відсутність заниження податкових зобов’язань та завищення податкового кредиту за період травень-грудень 2010 року, а також зазначено про не встановлення взаємовідносин позивача з платниками, установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними і не встановлено укладення позивачем нікчемних (недійсних) правочинів.

Таким чином, податковим органом, фактично, підтверджена достовірність заявлених сум ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок позивача у банку за період лютий-грудень 2010 року.

Також, відповідачем-1 була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2011 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.11.2010 по 31.12.2010 року та за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 року, за результатами якої складена довідка від 23.05.2011 р. № 82/07-214/30383741.

Таким чином, податковим органом, фактично, підтверджена достовірність заявлених сум ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок позивача у банку за період, крім іншого, лютий 2011 року.

Крім того, відповідачем-1 була проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за березень 2011 року, за результатами якої складена довідка від 17.06.2011 р. № 112/07-214/30383741, якою зафіксовано, що перевіркою підтверджено відображене позивачем у декларації за березень 2011 року бюджетне відшкодування ПДВ у сумі 1 402 890,00 грн.

Незважаючи на зазначене, нехтуючи вимогами податкового законодавства України, відповідачем-1 не було направлено відповідачу -2 висновку щодо суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на користь позивача, обґрунтовуючи це тим, що тривають заходи (проводяться зустрічні звірки), передбачені п.4.3, 4.4, 4.5, 4.6 Наказу ДПА України від 18.08.2005 р. № 350 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ».

У зв’язку з невиконанням відповідачем-1 передбаченого законодавством обов’язку щодо складання та направлення органам державного казначейства висновку із зазначенням суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача, він звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом за захистом порушених своїх прав.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

У зв’язку з тим, що спірні правовідносини виникли з урахуванням періоду до набрання законної сили Податковим кодексом України, розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм законодавства, що діяло до 31.12.2010 р.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі – Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.1.7. ст.1. Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій – не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи та фактично підтверджується довідками відповідача-1, складеними за результатами перевірок позивача з питань правильності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, задекларований позивачем податковий кредит за період: лютий 2010 року, травень-грудень 2010 року, лютий-березень 2011 року у повному обсязі підтверджений первинними документами, що свідчить про правомірність формування ним сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за відповідний період.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пп.7.7.1., пп.7.7.2. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду;

Підпунктом 7.7.4. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п’ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п’ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій.

Відповідно до пп.7.7.5. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов’язаний у п’ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідачем-1, з незрозумілих суду причин, було порушено вимоги податкового зобов’язання щодо строків проведення документальної невиїзної перевірки заявлених позивачем у податкових деклараціях з ПДВ даних, що, зокрема, позбавило позивача, протягом тривалого часу, належного йому бюджетного відшкодування.

Відповідно до пп.7.7.6. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п’яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

При цьому, підпунктом 7.7.7. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган, зокрема, у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

У разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або податковий орган розпочинає процедуру адміністративного оскарження, податковий орган не пізніше наступного робочого дня за днем отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення справи зобов’язаний повідомити про це орган державного казначейства. Орган державного казначейства призупиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до прийняття остаточного рішення з адміністративного або судового оскарження (пп.7.7.8. п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження податковий орган протягом п’яти робочих днів, наступних за днем отримання відповідного рішення, зобов’язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналогічні положення закріплені в ст.ст.14, 200 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, за наслідками перевірок позивача, відповідачем-1 не надсилалися позивачу будь-які податкові повідомлення, що свідчить про відсутність встановлення відповідачем-1 факту перевищення заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування.

Більше того, суд звертає увагу на те, що за наслідками перевірок позивача з питань правильності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку, відподачем-1 складалися довідки, що свідчить про відсутність порушень з боку позивача, оскільки, за правилами податкового законодавства України, у разі встановлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається акт, а в разі відсутності порушень – довідка. Також, зазначене свідчить про фактичне підтвердження достовірності заявлених позивачем сум ПДВ, які підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок позивача у банку за період: лютий 2010 року, травень-грудень 2010 року, лютий-березень 2011 року на загальну суму 26 917 162,00 грн.

Доводи відповідача-1 про те, що заявлені позивачем до бюджетного відшкодування суми ПДВ не підлягають відшкодуванню у зв’язку з продовженням здійснення ним заходів щодо перевірки достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування ПДВ (перевірка контрагентів позивача), передбачені п.4.3, 4.4, 4.5, 4.6 Наказу ДПА України від 18.08.2005 р. № 350 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ» (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин), сприймаються судом критично та до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Як вже зазначалося раніше, реальність господарських операцій позивача з контрагентами, в результаті яких, позивачем задекларовано податковий кредит та сформовані суми ПДВ до бюджетного відшкодування, відповідачем-1 не заперечувалась та під сумнів не ставилась.

Крім того, відповідачем-1 не подано суду жодних доказів на підтвердження доводів щодо здійснення ним заходів щодо перевірки достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування ПДВ, передбачених п.4.3, 4.4, 4.5, 4.6 Методичних рекомендацій щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування ПДВ, затверджених наказом ДПА України від 18.08.2005 р. № 350, зокрема, доказів направлення запитів до податкових органів за місцем обліку контрагентів позивача.

Більше того, враховуючи, що предметом розгляду даної справи є стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період починаючи з лютого 2010 року, суд вважає, що відповідач-1 мав достатньо часу для здійснення всіх необхідних заходів з метою для підтвердження чи спростування відповідних заявлених позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість.

Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що за позицією Вищого адміністративного суду України, закріпленою у численних ухвалах, несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов’язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування. Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов’язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

За позицією Європейського суду з прав людини, закріпленою, зокрема, у рішенні від 22.01.2009 р. у справі «Булвес» АД проти Болгарії, платник податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов’язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник податку на додану вартість не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За результатом системного аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку про достовірність визначеної позивачем суми ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок позивача у банку за лютий 2010 року, травень-грудень 2010 року, лютий-березень 2011 року на загальну суму 26 917 162,00 грн.

Більше того, суд дійшов висновку про те, що право позивача на бюджетне відшкодування відповідної суми ПДВ, фактично виникло у нього з моменту складання відповідачем-1 довідок за результатами перевірок з питань правильності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку.

Згідно п.200.23. ст.200 Податкового кодексу України, суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Відповідно до п.4.1. Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом ДПА та Державного казначейства України від 02.07.1997 р. № 209/72, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами Державного казначейства України за висновками податкових органів або за рішенням суду.

На даний час, механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість визначає Порядок взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 р. № 39 (далі-Порядок).

Згідно п.6,7 Порядку у разі коли за результатами проведення перевірок платника податку з урахуванням вимог статей 73 і 83 Податкового кодексу України підтверджено достовірність нарахованої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, орган державної податкової служби складає висновок про суми відшкодування податку на додану вартість (далі - висновок), в якому зазначає суму, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

Орган державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку зобов’язаний подати органові державної казначейської служби висновок протягом:

трьох робочих днів після закінчення камеральної перевірки податкової декларації платника податку, який має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість;

п’яти робочих днів після закінчення перевірки платника податку, який не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість.

Пунктом 8 Порядку визначено, що державна податкова служба надсилає на постійній основі до Державної казначейської служби узагальнену інформацію про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках. Порядок та строки надсилання такої інформації визначаються Державною податковою службою.

На підставі висновку та узагальненої інформації про обсяги сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, визначені у висновках, орган державної казначейської служби перераховує платникові податку зазначену у висновку суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку, відкритий в обслуговуючому банку, протягом:

трьох операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку має право на автоматичне бюджетне відшкодування податку на додану вартість;

п’яти операційних днів після отримання висновку в разі, коли платник податку не має права на автоматичне відшкодування податку на додану вартість (п.9 Порядку).

Таким чином, системно проаналізувавши викладені законодавчі норми, суд дійшов висновку про те, що у разі підтвердження достовірності нарахованої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, складання висновку про суми відшкодування податку на додану вартість та його надіслання до відповідного органу державної казначейської служби є обов’язком податкового органу.

Зміст статті 25 Бюджетного кодексу України закріплює положення про те, що Державне казначейство здійснює безспірне списання з рахунків, на яких обліковуються гроші Державного бюджету та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Відповідно до пп.5) п.4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011, Державна казначейська служба України, відповідно до покладених завдань, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пунктом 7 зазначеного Положення визначено, що Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

Таким чином, у разі невідшкодування бюджетної заборгованості з податку на додану вартість право позивача порушується внаслідок неодержання коштів з бюджету, а тому вимога про відшкодування заборгованості (стягнення) є належним способом захисту цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами, як суб’єктами владних повноважень, не виконаний обов’язок щодо доказування з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іглмосс Едішенз» заборгованість з податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІглмоссЕдішенз» в банку в розмірі 26 917 162,00 грн.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій