Постанова № 38319461, 13.03.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

13 березня 2014 року справа № 814/569/14

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54055

доЗаводського відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції, вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54015

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачавідділ примусового виконання рішень Управління ДВС Головного управління юстиції у Миколаївській області, вул. Декабристів, 41/23, оф. 800, м. Миколаїв, 54020 проскасування постанов про стягнення з боржника виконавчого збору від 04.12.13 р. № № 40872013, 40898127В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - відповідач, ДВС), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області (далі - третя особа), в якому просить суд скасувати постанови відповідача, якими з позивача стягнуто виконавчий збір.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказав на те, що стягнення виконавчого збору за своєю юридичною природою є майновою санкцією за невиконання в добровільному порядку боржником рішення суду, тоді як він є майновим поручителем, а тому його статус є відмінним від статусу боржника у виконавчому провадженні і, відповідно, на нього не може бути розповсюджено обов'язок сплати виконавчого збору. Також зазначає, що він взагалі не мав можливості виконати рішення суду самостійно, оскільки тільки державний виконавець наділений повноваженнями звернення стягнення на майно.

Відповідач позов не визнав, в запереченнях послався на те, що Законом України "Про виконавче провадження" передбачено стягнення виконавчого збору у разі добровільного невиконання судового рішення і цей Закон передбачає виключний перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується (а. с. 35-36).

До початку судового засідання всі особи, які беруть участь у розгляді справи подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (а. с. 32-33, 44). Згідно ст. 122 ч. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи в порядку письмового провадження та приймаючи до уваги те, що їх доводи і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Рішеннями Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 і 29 листопада 2012 р. було задоволено позов ПАТ "Кредитпромбанк" (далі - Банк) до ОСОБА_1 та постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог Банку до інших осіб (а. с. 9-13) Як слідує з цих рішень, між Банком та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 було укладено кредитні договори, на забезпечення яких позивач передав в іпотеку власне нерухоме майно, виступивши майновим поручителем зазначених фізичних осіб. У зв'язку із порушенням ОСОБА_2 і ОСОБА_3 умов кредитних договорів, Банк в судовому порядку звернув стягення на предмет іпотеки.

На підставі цих рішень, Заводським районним судом м. Миколаєва були видані виконавчі листи (а. с. 14-15), а відповідач відкрив виконавчі провадження (а. с. 16-17).

Відповідно до ст. 25 ч. 2 абз. 2 Закону України "Про виконавче провадження", у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Стаття 28 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Обидві постанови про відкриття виконавчого провадження датовані 25 листопада, у п. 2 зазначено про необхідність виконати судові рішення добровільно, у строк до 2 грудня 2013 р. Позивач рішення суду у відведений строк не виконав і ця обставина ним не заперечується.

Таким чином, на підставі вищенаведених норм ДВС правомірно стягнула з відповідача виконавчий збір у розмірі 10% суми боргу, який (борг) визначений в судових рішеннях.

Що стосується доводів позивача про те, що він є майновим поручителем, а Закон України "Про виконавче провадження" передбачає стягнення виконавчого збору, як санкції тільки з боржника за основним зобов'язанням, яким є ОСОБА_2 і ОСОБА_3, суд зазначає, що вони ґрунтуються на помилковому трактуванні законодавства.

Передання позивачем свого майна в іпотеку відбувалось на підставі цивільно-правового договору, а тому його статус як майнового поручителя має правове значення саме в цих цивільно-правових правовідносинах, які склались між позивачем і фізичними особами. В той же час, виконання судового рішення є публічними правовідносинами і після набрання законної сили судовими рішеннями, в яких постановлено звернути стягнення на предмет іпотеки позивача, останній в цих правовідносинах набув статусу боржника. Саме у зв'язку із цим, у виконавчих листах, виданих судом, його статус і визначено як "боржник", тобто по відношенню до фізичних осіб позивач дійсно є майновим поручителем, а по відношенню до ДВС, він є боржником, який і повинен нести фінансовий тягар невиконання судового рішення у добровільному порядку.

Крім того, слід погодитись із запереченнями відповідача про те, що ст. 28 ч. 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановляє виключний перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується і досліджені судом обставини справи не можуть бути розцінені в якості таких.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя А. О. Мороз