Постанова № 38318720, 09.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4779/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Коток А.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбуд-Підряд» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

5 вересня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Інжбуд-Підряд» (далі Товариство або позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі ОДПІ або відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001992205, № 0002002205 від 08.05.2013 року.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 09 грудня 2013 року позов задовольнив.

В апеляційній скарзі про скасування постанови ОДПІ посилається на те, що взаємовідносини між позивачем з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» та ТОВ «Фірма «Асіа» є недійсними та мають нереальний характер.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інжбуд-Підряд» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» за період з 01.03.2012 року по 31.07.2012 року та з ТОВ «Фірма «Асіа» за період з 01.01.2013 року по 30.01.2013 року.

За результатами перевірки складений Акт № 307/22-00/32878470 від 08.04.2013 року (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення:

- підпунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у 2012 році на загальну суму 2 675 501 грн.;

- пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 2 593 803 грн.

На підставі Акта перевірки, ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.05.2013 року:

- № 0002002205, згідно з яким позивачеві збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 4 013 252 грн., у тому числі, за основним платежем - 2 675 501 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 337 751 грн.

- № 0001992205, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених на Україні товарів на суму 3 890 705 коп., у тому числі, за основним платежем - 2 593 803 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1 296 902 грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні законодавчо визначені підстави для прийняття рішення щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

З Акту перевірки вбачається, що позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 2 754 476 грн. за рахунок: ТОВ «КОМПАНІЯ «МАРМУР ЛТД» на суму ПДВ 2 548 096 грн. по взаємовідносини, які відбувалися у період з 01.03.2012 року по 31.07.2012 року та - TOB «ФІРМА «ACІA» на суму ПДВ 206 380 грн. по взаємовідносинам, які відбувалися у січні 2013 року.

Відповідно до статті 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно із статтею 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд першої інстанції дослідивши обставини справи встановив, що посадові особи податкового органу не вчинили жодних дій, направлених на отримання від позивача первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в Акті перевірки лише суб'єктивні висновки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагентів позивача

На підставі цього, судом першої інстанції зроблено висновок, що у відповідача були відсутні законодавчо визначені підстави для прийняття рішення щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки позивача; відповідач, приймаючи рішення про проведення перевірки та у ході її проведення діяв не у спосіб, встановлений законодавством, без дотримання встановленої законом процедури вчинення дій; при прийнятті оскаржуваних рішень не врахував фактичні обставини та положення пункту 44.5 статті 44 ПК України.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком, адже ДПІ зроблено висновок щодо відсутності факту здійснення господарських операцій в сукупності наданих платником податків первинних документів та на підставі отриманої інформації з інших податкових органів.

Разом з тим, до перевірки не були надані первинні документи по взаємовідносинам між позивачем та ТОВ «Компанія «Мармур ЛТД» та ТОВ «Фірма «Асіа», не були надані вони і суду. Причиною ненадання документів позивач назвав їх втрату при перевезенні з одного офісу до іншого. Позивачем не здійснено необхідних заходів для відновлення документів, які підтверджують його господарські взаємовідносини з контрагентами.

Ненадання первинних бухгалтерських документів до суду, позбавляє можливості встановити такі факт як: придбання, транспортування та реалізації товару або ж його використання у своїй господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з зазначеними вище контрагентами, на підставі яких були сформовані дані податкового обліку, відповідно надані первинні документи не є достатнім підтвердженням даних податкового обліку.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірка позивача проведена на підставі акту ДПІ у Солом'янському районі м. Києва №429/22.3-17/37889288 від 01.03.2013 року «про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «Компанія «Мармур ЛТД» щодо підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями за період з 01.01.2012 року по 30.10.2012 року» та акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №693/2220/38203305 від 12.03.2012 року «про неможливість проведення зустрічної звірки TOB «ФІРМА» «АСІА» з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за вересень-листопад 2012 року, січень 2013 року.

Вказаними актами встановлено не підтвердження дійсного формування податкового кредиту з ПДВ та витрат.

Крім того, встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям за період з 01.01.2012 року по 30.10.2012 року.

Також, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при визначенні доходів та витрат (послуг) за період з 01.01.2012 року по 30.10.2012 року.

Даючи оцінку вище зазначеним обставинам, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до частини 1 статті 70 КАС України такі докази є належними, оскільки містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 2 цієї статті 70 КАС України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Отже, обставини щодо фіктивності операцій з поставки послуг з посиланням на конкретне джерело інформації щодо цих фактів (пояснення керівника) є належними доказами, оскільки стосуються як обставин щодо реальності поставок, суми ПДВ у зв'язку з якими позивач включив до податкового кредиту, так і юридичної сили первинних документів (актів приймання-передачі, податкових накладних) як допустимого доказу цих сум.

Маючи дані щодо джерела такої інформації, суд в разі виникнення сумнівів у її достовірності, зокрема з підстав порушення встановленого законом порядку її отримання, повинен її перевірити з використанням передбачених частиною 2 статті 69 КАС України засобів доказування в адміністративному судочинстві.

В свою чергу, статус контрагентів як платників ПДВ не спростовує наявність вказаних порушень і не означає про правомірність формування податкового кредиту з ПДВ.

Посилання позивача на те, що платник податків не може нести відповідальність за порушення податкової дисципліни його контрагентами є вірним, однак в даному випадку цей факт не спростовує допущені саме позивачем порушення податкового законодавства і не може звільняти його від настання відповідних юридичних наслідків.

Отже, висновок відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства відповідає фактичним обставинам справи. А, відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені з порушенням вищеназваних норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст постанови складено 14.04.2014

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.