Постанова № 38318430, 16.04.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Стиран В.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

УКРАЇНА

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 року справа №805/555/14

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Юрко І.В., Блохіна А.А., секретаря судового засідання Романенко Т.О., за участі представника позивача ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі № 805/555/14 за позовом ОСОБА_3 до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Донецькій області, третя особа: Костянтинівська міська рада Донецької області про визнання незаконним та скасування припису № 312 від 21.12.2012 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.01.2014 року звернувся до суду з адміністративним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 21.12.2012 року винесено припис № 312 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким вимагалося «Будівельні роботи з реконструкції АДРЕСА_1 не виконувати до оформлення права власності чи права користування на земельну ділянку під забудову». Просила суд визнати незаконним та скасувати припис № 312 від 21.12.2012 року; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 5100,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено повністю.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що не погоджується з постановою суду, оскільки вважає її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального права, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, які мають суттєве значення, а висновки суду не відповідають дійсності.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, надав відзив на апеляційну скаргу. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України його неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши доводи апеляційної скарги та наданого відзиву, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити частково, а постанову суду - скасувати, з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2010 року ОСОБА_3 придбала у приватну власність квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів (а.с. 10, 11-12).

Рішенням вконавчого комітету Костянтинівської міської ради № 16 від 19.01.2011 року було дозволено позивачу розробку містобудівної документації на реконструкцію зазначеної квартири під промтоварну крамницю (а.с. 28).

Рішенням виконавчого комітету Костянтинівської міської ради № 414 від 17.08.2011 року переведено житлове приміщення (квартиру АДРЕСА_1), яке належить позивачеві на праві власності, в нежитлове (а.с. 7).

14.02.2012 року між позивачем та Костянтинівською міською радою було укладено договір оренди землі під вбудованими приміщеннями № 521, згідно якого позивачу передано в строкове платне користування частину земельної ділянки площею 744 м.кв., що пропорційно долі приміщень позивача в будинку становить 65,18 м.кв. для обслуговування нежилого вбудованого приміщення з врахуванням вимог робочого проекту, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 42-44).

10.07.2012 року ОСОБА_3 складено декларацію про початок виконання будівельних робіт «реконструкція квартири АДРЕСА_1 під промтоварний магазин у місті Костянтинівка», яка зареєстрована Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Донецькій області 23.07.2012 року № ДЦ 08312 126698 (а.с. 30-34).

21.12.2012 року відповідачем складено припис № 312 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. У вказаному приписі зазначено, що суб'єкт містобудування є користувачем земельної ділянки під вбудованим приміщенням по АДРЕСА_1, проектом передбачено будівництво прибудови але право користування чи право власності на земельну ділянку відсутнє. Зазначеним приписом вимагалося від позивача не виконувати будівельні роботи з реконструкції АДРЕСА_1 до оформлення права власності чи права користування на земельну ділянку під прибудову (а.с. 37).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, та зазначає, що судом невірно застосовано норми матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення з огляду на наступне.

Проблемою даного спору є питання щодо законності та обґрунтованості спірного припису. Суд першої інстанції в даному випадку досліджував правомірність проведення перевірки, хоча ця обставина не була предметом спору.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (надалі - Закон № 3038) державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих і будівельних робіт.

Частина 4 ст. 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає, що посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час перевірки мають право, зокрема, безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Приймаючи спірний припис, відповідач виходив з того, що позивач не має документів, які б підтверджували право власності або користування земельної ділянки, з чим колегія суддів не може погодитися.

Статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 792 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач після отримання спірного припису звернувся до Костянтинівської міської ради та уклав з нею новий договір оренди землі під вбудованими приміщеннями № 604 від 26 квітня 2013 року, згідно якого позивачу передано в строкове платне користування частину земельної ділянки площею 744 м. кв., що пропорційно долі приміщень позивача в будинку становить 65,18 м. кв. для обслуговування нежилого вбудованого приміщення з врахуванням вимог робочого проекту, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 24-26).

Зі змісту акту приймання-передачі земельної ділянки вбачається, що Костянтинівською міською радою вдруге передано ОСОБА_3 згідно з рішенням міської ради від 28.02.2013 року № 6/28-541 в оренду на один рік частину земельної ділянки, площа якої пропорційно долі приміщень орендаря в будинку становить 65,18 м. кв. для обслуговування нежилого приміщення з врахуванням вимог робочого проекту, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с. 27).

Проаналізувавши наведене, колегія суддів зазначає, що висновок інспекції стосовно відсутності у позивача права на користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 є необґрунтованим, оскільки в матеріалах справи наявні всі докази, які підтверджують вказане право, зокрема, договори № 521 від 14.02.2012 року та № 604 від 26 квітня 2013 року та акт приймання-передачі земельної ділянки, які складені у відповідності до норм законодавства України.

У відзові відповідача на апеляційну скаргу йдеться про неможливість здійснити своєчасну перевірку даних декларації, тому остання реєструється просто за фактом її подання. Але таке твердження, на переконання колегії суддів, є таким, що не відповідає дійсності, не кажучи вже про відповідність нормам постанови КМУ № 466 від 13.04.2011 року.

При апеляційному розгляді було встановлено, що позивач первинно подавала декларацію 07.06.2012 року і відповідач, перевіривши відповідність вказаних в ній даних щодо реєстрації земельної ділянки в державному земельному кадастрі, повернула декларацію для доопрацювання. А подана 10.06.2012 року декларація позивача була зареєстрована без зауважень. Колегія суддів вважає, що реєстрація декларації щодо початку виконання будівельних робіт не є простою формальністю, як в цьому намагається впевнити суд відповідач (а.с. 237-241).

Системний аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить про відсутність в даному випадку підстав, відповідно до яких у відповідача виникло би право вимагати від позивача не виконувати будівельні роботи з реконструкції АДРЕСА_1.

А відтак і приймати припис, який є предметом спору у даній справі.

За вказаними обставинами колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено факту вчинення позивачем порушення ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Таких доказів відповідачем суду не надано.

Щодо стягнення моральної шкоди, то колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, не передбачають такого відшкодування.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального права та процесуального права, що є підставою для його скасування.

Керуючись статтями 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 у справі № 805/555/14 - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у справі № 805/555/14 - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Донецькій області, третя особа: Костянтинівська міська рада Донецької області про визнання незаконним та скасування припису № 312 від 21.12.2012 року - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати припис № 312 від 21.12.2012 року, прийнятий Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Донецькій області.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 22 квітня 2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Юрко

А.А. Блохін