Ухвала суду № 38316720, 22.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/5824/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3337/2014

Єдиний унікальний номер 234/5824/13-ц

Номер провадження 22-ц/775/3337/2014

Головуючий у 1 інстанції Ткачова С.М.

Доповідач Гусєв В.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Осипчук О.В.

суддів Гусєва В.В., Халаджи О.В.

при секретарі Саєнко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2013 року Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 15 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № КМ4.21, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 9100 гривень, строком користування до 14 липня 2010 року зі сплатою 30 % річних на споживчі цілі. ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, заборгованость станом на 25 квітня 2013 року складає 11259,71 гривня, з яких 6793,60 гривень - сума заборгованості за кредитом, 3929,93 гривень - заборгованість за відсотками, 536,18 гривень - сума штрафних санкцій.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 04 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український Бізнес Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 4128,43 гривні, а також судовий збір в розмірі 114,70 гривень. В решті позову відмовлено.

З рішенням суду не погодилось ПАТ «Український Бізнес Банк» та подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення суду. Апелянт посилається на те, що судом безпідставно були застосовані строки позовної давності та відмовлено у стягненні неустойки.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Український Бізнес Банк» Бикова О.П. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційного суду не прибула, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона забов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 15 липня 2008 року між ПАТ «Український Бізнес Банк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № КМ4.21, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 9100 гривень, строком користування з 15 липня 2008 року по 14 липня 2010 року зі сплатою 30 % річних на споживчі цілі (а.с.7).

Факт отримання ОСОБА_2 кредитних коштів відповідачем не оспорюється.

Відповідно до п.9.2 кредитного договору сторонами погоджено, що заборгованість по кредиту, не сплачена у строки встановлені Графіком, вважаються простроченою, починаючи з першого дня наступного за датою погашення за Графіком.

З Графіку погашення, який є складовою частиною кредитного договору вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 508,81 гривня до 15 числа місяця, який слідує за датою виникнення заборгованості (а.с.7-8).

Відповідачка ОСОБА_2 своїх зобов'язань за договором не виконала: з 07 серпня 2009 року припинила погашення кредиту, а з 28 листопада 2012 року сплату процентів за користування кредитом; вимогу банку про погашення кредиту від 10 жовтня 2012 року не виконала, у зв'язку з чим станом на 25 квітня 2013 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 11259,71 гривня, з яких 6793,60 гривень - сума заборгованості за кредитом, 3929,93 гривень - заборгованість за відсотками, 536,18 гривень - сума штрафних санкцій (а.с.9).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору, повинно обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, нормам права, які судом вірно застосовані.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (ст.ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

З кредитного договору також вбачається, що сторони встановили як строк дії договору, а саме виконати забов*язання з 15 липня 2008 року по 14 липня 2010 року включно (п.3.3), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 14 липня 2010 року.

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_2 перестала виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з 07 серпня 2009 року, а з 28 листопада 2012 року сплату процентів за користування кредитом, в той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 10 жовтня 2012 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, а саме щомісячними платежами в розмірі 508,81 гривня до 15 числа місяця, який слідує за датою виникнення заборгованості, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

У зв'язку з наведеним доводи апеляційної скарги про початок перебігу позовної давності з 28 листопада 2012 року, тобто з дати здійснення відповідачкою останнього платежу та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів є необґрунтованими.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Визначений судом першої інстанції розмір боргу по відсоткам в сумі 3929,93 гривні та штрафних санкцій в розмірі 198,50 гривень є правильним, підстав для їх перерахунку не вбачається.

Отже, висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи, наданих сторонами доказах, всі інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження суду першої інстанції та не є суттєвими при визначенні питання про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно та всебічно дослідив надані сторонами докази, яким дав належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк» відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 04 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: