Ухвала суду № 38316372, 10.04.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3558/14 Справа № 190/181/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Резніченко М. С. Доповідач - Максюта Ж.І. Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого: Максюти Ж.І.,

суддів : Кочкової Н.О., Слоквенка Г.П.

при секретарі: Кулику О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну ОСОБА_2

на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до П'ятихатської районної державної адміністрації, Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання права на земельну частку (пай), виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2014 року ОСОБА_2 пред'явив до суду позов до П'ятихатської райдержадміністрації, Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання права на земельну частку (пай), виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що він працював в КСП ім.. Суворова П'ятихатського району з 1990 р. по 1997 р. включно і з 02.02.1991 р. по 05.02.1997 р. був його членом. На момент паювання земель в 1996 р. працював, був членом цього підприємства, але в лютому 1997 р. звільнився і з травня 1999 р. проживає в іншій місцевості. На той час колишній голова підприємства ОСОБА_3 запевнив його, що він не має права на земельну частку (пай), однак в грудні 2013 р. випадково дізнався від директора ТОВ «Суворовське» ОСОБА_4 про те, що міг бути включений в списки до Державного акта на право колективної власності на землю по КСП ім.. Суворова. Звернувшись в управління Держземагенства у П'ятихатському районі довідався про внесення його в цей список під № 6.

Вважав, що пропустив строки позовної давності з поважних причин, оскільки є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, на той час дуже хворів, двічі на рік проходив курси стаціонарного лікування. У 2008 р. втратив прийомного сина ОСОБА_5. З 2011 р. його стан здоров'я дещо покращився, тому зайнявся земельним питанням. Йому невідомо чи виписувався на його ім'я сертифікат, але він його не одержував. Про порушене право дізнався у грудні 2013 р. - січні 2014 р., але жодна з норм ЗК України 1990 р. не встановлюють вимог про застосування строку позовної давності.

Просив визнати причини пропуску строків позовної давності поважними, визнати за ним право на земельну частку (пай) на території Лихівської селищної ради розміром 6,55 га, зобов'язати відповідачів виділити земельну ділянку в натурі (на місцевості) із земель резервного фонду та стягнути з П'ятихатської райдержадміністрації моральну шкоду в розмірі 121284,57 грн, що становить нормативну грошову оцінку земельної частки (паю).

Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2014 року, у задоволені позову ОСОБА_2 до П'ятихатської районної державної адміністрації, Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області про визнання права на земельну частку (пай), виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та відшкодування шкоди - відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 працював в КСП ім.. Суворова П'ятихатського району Дніпропетровської області з 1990 р. по 1997 р., а саме: у 1990 р. відпрацював 78 людино-днів, у 1991 р. - 76, у 1992 р. і 1993 р. не працював, у 1994 р. відпрацював 284 людино-днів, у 1995 р. - 275, у 1996 р. - 209, у 1997 р. - 2 людино-дні, що підтверджується довідкою (а.с. 14).

Згідно протоколу зборів уповноважених колгоспників колгоспу ім.. Суворова П'ятихатського району від 02.02.1991 р. ОСОБА_2 прийнято в члени колгоспу, а з протоколу № 1 від 05.02.1997 р. звітних зборів уповноважених КСП ім.. Суворова за 1996 рік вбачається, що його виключено з членів КСП як колгоспника, який постійно не відпрацьовує встановлений мінімум в колгоспі, порушує трудову і технологічну дисципліну (а.с. 19, 20).

Державний акт на право колективної власності на землю серія І-ДП № 000085 видано Лихівською селищною радою П'ятихатського району колективному сільськогосподарському підприємству ім.. Суворова 10 лютого 1996 р. (а.с. 22-23).

В списку громадян - членів КСП (додаток № 1 до Державного акта) за № 6 значиться ОСОБА_2 (а.с. 26-27).

З довідки управління Держземагенства у П'ятихатському районі від 27.091.2014 р. № 01-19/223 слідує, що середній розмір земельної частки (паю) по КСП ім.. Суворова становить 6,55 ум.кад.га., а нормативно грошова оцінка - 121284,57 грн.. В довідці містяться відомості про наявність земель запасу та земель резервного фонду, а саме: землі запасу: не надані - 94,7005 га ріллі, передано в оренду - 294,8995 га ріллі, землі резервного фонду: не надані 5,8346 га ріллі, передано в оренду - 1004,2654 га ріллі. В Книзі реєстрації видачі сертифікатів ОСОБА_2 не зареєстрований (а.с. 21).

Згідно довідки від 16.01.2014 р. № 32 ОСОБА_2 проживає в с. Глеюватка Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 18).

Посвідченням серія НОМЕР_1 підтверджується те, що ОСОБА_2 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 р. (категорія 2) (а.с. 13), що відповідно до п.10 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняє його від сплати судового збору

Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Таким чином, місцевим суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 не набув право на земельну частку (пай), хоча підпадав під дію п. 2 Указу Президента України від 08.08.1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», не одержав відповідного сертифікату на право на земельну частку (пай).

Суд першої інстанції також правильно зазначив, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки протиправну поведінку відповідача щодо ОСОБА_2 позивачем не доведено, спричинення душевних страждань жодним доказом не підтверджено, а втрата певного доходу і не отримання достатнього рівня проживання не можна розцінювати як моральну шкоду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 при здійсненні захисту порушеного права на земельну частку (пай) пропустив строки позовної давності відповідно до ст. 267 ЦК України та ст.71 ЦК Української РСР, про застосування яких заявлено відповідачем.

При вище наведених обставинах справи, суд першої інстанції, відповідно до ст. ст. 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР, ст. ст. 10, 11, 57-61 ЦПК України, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові, оскільки позивачем пропущений передбачений законом строк для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Доводи апелянта, що він пропустив строк для звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів з поважних причин, не можуть бути підставою для скасування рішення суду з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. ст. 71, 75 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін.

Згідно зі ст. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Згідно зі ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач і посилання позивача на те, що про порушене право він дізнався лише у грудні 2013 р. - січні 2014 р., являється учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, сильно хворів і щороку проходить курси стаціонарного лікування, а ще ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його прийомний син ОСОБА_5, має велику сім'ю, правильно не були визнані судом поважними причинами для поновлення вказаного строку з наступних підстав.

Необізнаність ОСОБА_2 про внесення його в списки до Державного акта було правильно розцінено місцевим судом як його недбале ставлення до охорони власних прав, адже з виписки із медичної карти хворого (а.с. 31) вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в Криворізькому райцентрі ПМСД, як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 1985 р. по теперішній час, однак на стаціонарному лікуванні позивач перебував лише з 31 серпня по 12 вересня 2011 р., про що свідчить виписний епікриз № 3186, з якого також слідує, що він стоїть на обліку у невролога, профкурси приймає нерегулярно. Крім того, ОСОБА_2 пояснив, що він не визнаний інвалідом, працездатний і працює, а його прийомний син - ОСОБА_5 помер він у 2008 р., тому суд виходить не з того дня, коли ОСОБА_2 дізнався про порушення його права, а з моменту, коли він був повинен дізнатися про таке порушення. З наведеного слідує, що позивач міг знати про внесення його в зазначені списки і перешкод в цьому йому ніхто не чинив.

З позовом до суду позивач звернувся майже через 18 років у січні 2014 року.

Посилання апелянта на те, що нібито колишній голова правління колгоспу ім. Суворова ОСОБА_3 на момент його звільнення з підприємства запевнив його про те, що він не має права на земельну частку (пай), є не спроможними, оскільки ніякими доказами не підтверджені. До того ж, ОСОБА_2 протягом встановлених чинним законодавством строків позовної давності ніяких дій не вчинив.

Колегія суддів вважає, що застосування судом першої інстанції статей, 257, 261, 267 ЦК України, який чинний з 01.01.2004 року, до правовідносин, які виникли до набрання чинності зазначеного кодексу, є помилковим.

Оскільки згідно зі ст. 5 ЦК акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набуття ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулюються актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Між тим, враховуючи, що правила ст. 257, 261, 267 ЦК України, міститься і у статтях 71, 75, 76, 80 ЦК УРСР, колегія суддів вважає, що в даному випадку застосування судом першої інстанції норми ЦК УРСР, не є підставою для скасування рішення суду.

За таких обставин суд 1 інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки, в основному, зводяться до переоцінки доказів по справі, хоча згідно із ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду 1 інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі наданих доказів, підстав для виходу за межі апеляційної скарги не вбачається, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 308, 313 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 24 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: