Рішення № 38314690, 16.04.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.04.2014 Справа № 905/1336/14

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.

При секретарі судового засідання Самойловій К.Є.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк", м. Донецьк

про розірвання договору та стягнення грошових коштів

За участю представників сторін:

Від позивача: Ткаченко Р.Ю. за довіреністю.

Від відповідача: Яроцька Л.О. за довіреністю.

Суд перебував в нарадчій кімнаті

16.04.2014р. з 11.00 год. по 11.10 год.

Суть справи:

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк", м. Донецьк про стягнення грошових коштів в сумі 20 500 000,00 грн., пені в розмірі 218 500,00 грн. та 3% річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 19 598,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р. щодо виконання платіжних доручень позивача, у зв'язку з чим нараховує штрафні санкції у вигляді у вигляді пені та 3% річних від простроченої виконанням суми.

Ухвалою суду від 04.03.2014р. за вказаним позовом порушено провадження по справі № 905/1336/14.

24 березня 2014р. від позивача надійшла заява №31/10-1476 від 18.03.2014р. про забезпечення позову накладенням арешту на грошові кошти в сумі 20 738 098,00 грн., що знаходяться на кореспондентських рахунках відповідача у Національному Банку України та в інших банках України. У відзиві №09-332 від 18.03.2014р. на заяву про забезпечення позову відповідач заперечив проти вжиття запропонованих позивачем заходів до забезпечення позову, оскільки останнє унеможливить належне виконання банком видаткових операцій.

Відповідно до ст.66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) забезпечення позову допускається, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення господарського суду. За правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в п.1 постанови №16 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Оскільки позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами ймовірність припущення того, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення, що унеможливлює вжиття таких заходів, заява щодо забезпечення позову у справі №905/1336/14 шляхом накладання арешту на грошові кошти на кореспондентських рахунках відповідача не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтовано заявленою.

24 березня 2014р. через канцелярію суду від позивача надійшла заява №31/10-1523 від 20.03.2014р., подана в порядку ст.22 ГПК України, за змістом якої позивач просить суд розірвати договір банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р., стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 233 892,50 грн., 3% річних за несвоєчасні розрахунки в сумі 56 161,19 грн. та інфляційні втрати за несвоєчасні розрахунки в сумі 90 000,00 грн.

Проаналізувавши зміст вищевказаної заяви у співвідношенні з первісними позовними вимогами, судом встановлено, що за своєю сутністю заява №31/10-1523 від 20.03.2014р. є заявою про зміну предмету позову.

Враховуючи приписи ч.4 ст.22 ГПК України та беручи до уваги, що вищевказана заява подана позивачем до органу поштового зв'язку 20.03.2014р., тобто до початку розгляду справи №905/1336/14 по суті, суд приймає її та розглядає вимоги позивача в редакції заяви №31/10-1523 від 20.03.2014р.

16 квітня 2014р. через канцелярію суду відповідачем наданий відзив на позов №09-533 від 16.04.2014р., в якому він повідомив про актуальну наявність на рахунку позивача грошових коштів в сумі 21 251 493,70 грн., заперечив проти правильності нарахування пені, 3% річних та інфляційної складової, та пояснив, що невиконання платіжних доручень позивача обумовлено дією обставин, що не залежали від його волі, а саме - накладенням судом арешту на кореспондентські рахунки ПАТ «КБ «Південкомбанк».

В судовому засіданні 02.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги в редакції заяви №31/10-1523 від 20.03.2014р.. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві №09-533 від 16.04.2014р.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України, складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 ГПК, ст. 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд -

Встановив:

29 липня 2010р. між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Південкомбанк» (далі - банк) та Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - клієнт) укладено договір банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 (далі - договір), за яким банк зобов'язується відкрити рахунок протягом 3 банківських днів з дати прийняття повного пакету документів, приймати і зараховувати на рахунок, що відкривається клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку клієнта та проведення інших операцій за рахунком клієнта згідно з законодавством України (п.1.1).

За умовами п.2.3.1-2.3.2 договору, банк бере на себе обов'язки належним чином виконувати умови цього договору та своєчасно, в суворо визначений операційний час з 09.00 до 17.40 годи (крім суботи, неділі і святкових днів) здійснювати обслуговування клієнта відповідно до діючого законодавства. У післяопераційний час обслуговування клієнта здійснюється за тарифами, встановленими банком.

Згідно з п.3.1, у випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього договору, сторона несе відповідальність, визначену цим договором та/або чинним законодавством України. Банк не несе відповідальності у випадку, коли операції за його рахунком зупинені або накладено арешт на його кошти державними органами у випадку та порядку, передбачених чинним законодавством (п.3.2 договору).

У відповідності до п.п.7.1, 7.6 договір вважається укладеним на 1 рік і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Дія договору автоматично продовжується щоразу на строк, зазначений в п.7.1 договору, у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про його припинення до закінчення строку дії договору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що за своєю природою він є договором банківського рахунку, тому правовідносини між сторонами регламентуються нормами Глави 72 Цивільного кодексу України та Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України».

Як вбачається зі змісту договору банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р., сторонами погоджено всі істотні умови вищевказаного правочину. Оскільки сторонами не надано доказів його припинення або визнання у встановленому порядку недійсним, виходячи зі встановленої ст.204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, суд вважає вищевказаний договір дійсним та обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст.525,526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

У відповідності до умов договору банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р. позивач звернувся до відповідача з платіжними дорученнями №490 від 07.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №491 від 10.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №492 від 11.02.2014р. на суму 4 000 000,00 грн., №493 від 12.02.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., №494 від 13.02.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., №495 від 13.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №496 від 14.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №497 від 14.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №498 від 17.02.2014р. на суму 2 000 000,00 грн., №499 від 18.02.2014р. на суму 2 000 000,00 грн., № 500 від 19.02.2014р. на суму 3 500 000,00 грн., №502 від 24.02.2014р. на суму 450 000,00 грн., № 503 від 05.03.2014р. на суму 422 500,00 грн.

Згідно з п.8.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Проте, як зазначає позивач та не спростовує відповідач, платіжні доручення №490 від 07.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн. та №496 від 07.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн. виконані банком лише 20.02.2014р., інші вищевказані платіжні документи наразі залишились не виконаними, доказів протилежного під час розгляду справи №905/1336/13.

За твердженням відповідача, порушення зобов'язань за договором банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р. в частині своєчасного виконання платіжних доручень клієнта обумовлено арештом грошових коштів, які знаходяться та надходять на кореспондентські рахунки ПАТ «КБ «Південкомбанк», що накладені за ухвалою слідчого судді Ворошиловського районного суду м. Донецька від 27.02.2014р. по справі №255/2319/14-к, ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 03.03.2014р. по справі №355/327/14-ц, ухвалою господарського суду Донецької області від 09.04.2014р. по справі №905/2404/14. При цьому представник відповідача пояснила, що наразі арешти скасовані. Крім того, представник відповідача пояснила, що були арештовані кошти ні на всіх кореспондентських рахунках.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В порушення приписів наведеної норми відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів накладення арешту на його рахунки, що унеможливлювало своєчасне виконання ним зобов'язань по виконанню платіжних доручень позивача.

Крім того, визначені позивачем платіжні доручення (за виключенням платіжного доручення № 503 від 05.03.2014р. на суму 422 500,00 грн.) надані до виконання до накладення арештів на кореспондентські рахунки банку, на які посилається відповідач.

Враховуючи вищевикладене, суд розцінює доводи відповідача щодо існування обставин, які звільняють його від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за договором банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р., необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Враховуючи, що невиконання відповідачем платіжних доручень на загальну суму 21 372 500,00 грн. значною мірою позбавляє позивача, як клієнта банку, того, на що він розраховував при укладенні договору банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р., суд розцінює вищевказане порушення банком договірних зобов'язань як істотне та таке, що може бути визначено в якості законної підстави для розірвання вищевказаного правочину в односторонньому порядку з ініціативи клієнта. Крім зазначеного, суд наголошує на тому, що у відповідності до ст. 1075 ЦК України договір банківського рахунку може бути розірваний за заявою клієнта у будь-який час, незалежно від наявності або відсутності обставин, які зумовлюють його розірвання.

З огляду на вищевказані обставини, суд вважає правомірними вимоги позивача про розірвання договору банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р., а тому задовольняє їх.

Положеннями частини третьої ст.1075 ЦК України встановлено, що залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

За вимогами позивача, стягненню з банка підлягають грошові кошти в сумі 21 534 166,98 грн., проте відповідачем до матеріалів справи №905/1336/14 надано виписку з рахунку ДК «Газ України» №2600.2.007367.001 , які підтверджує наявність станом на 15.04.2014р. грошових коштів на рахунку позивача в сумі 21 251 493,70 грн. Представник позивача в судовому засіданні підтвердив часткове виконання після порушення провадження по справи відповідачем зобов'язань по перерахуванню коштів в сумі 282 669,28 грн.

Отже, суд не вбачає правових підстав для повернення грошових коштів в сумі більшій, ніж обліковується на зазначеному рахунку, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів підлягають задоволенню в обґрунтованій частині - в сумі 21 251 493,70 грн. Керуючись приписами п.1-1 ст. 80 ГПК України провадження у справі в частині стягнення 282 669,28 грн. підлягає припиненню.

Згідно з п.32.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

З урахування наведеної норми позивачем пред'явлено до стягнення пеню в сумі 233 892,50 грн. за несвоєчасне виконання платіжних доручень №490 від 07.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №491 від 10.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №492 від 11.02.2014р. на суму 4 000 000,00 грн., №493 від 12.02.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., №494 від 13.02.2014р. на суму 3 000 000,00 грн., №495 від 13.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №496 від 14.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №497 від 14.02.2014р. на суму 1 000 000,00 грн., №498 від 17.02.2014р. на суму 2 000 000,00 грн., №499 від 18.02.2014р. на суму 2 000 000,00 грн., № 500 від 19.02.2014р. на суму 3 500 000,00 грн., №502 від 24.02.2014р. на суму 450 000,00 грн., № 503 від 05.03.2014р. на суму 422 500,00 грн.

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, судом встановлено його арифметичну правильність. Разом з цим, позивачем помилково включено до періоду нарахування пені 20.02.2014р. - день виконання платіжних доручень №491 від 10.02.2014р. та №496 від 14.02.2014р., який не входить до періоду прострочення виконання зобов'язань банку. З огляду на наведені обставини вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 231 892,50 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 56 161,19 грн. та інфляційні втрати в сумі 90 000,00 грн. за несвоєчасне виконання відповідачем вищевказаних платіжних доручень.

Проте, суд наголошує, що підставою для нарахування 3% річних та інфляційної складової заборгованості закон визначає невиконання саме грошового зобов'язання, натомість зобов'язання банку за договором банківського рахунка банк полягає в прийнятті і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України), тобто виконання платіжних доручень є немайновим обов'язком банку вчинити дії, що унеможливлює застосування до нього передбачених ч.2 ст.625 ЦК України заходів за неналежне виконання цього обов'язку.

З огляду на наведені обставини, вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 56 161,19 грн. та інфляційних втрат в сумі 90 000,00 грн. не відповідають чинному законодавству, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 611, 612, 625, 651 Цивільного кодексу України, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в України», ст.ст.1, 4, 17, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк", м. Донецьк про розірвання договору та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Розірвати договір банківського рахунку №2580Р-21Ю-23/10-570 від 29.07.2010р., укладений між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Південкомбанк".

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (83015, м. Донецьк, пр. Ватутіна, 33А, ЄДРРОУ 19358767) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ЄДРПОУ 31301827) грошові кошти в сумі 21 251 493,70 грн. та пеню в сумі 231 892,50 грн., судовий збір в сумі 72 861,24 грн.

Припинити провадження в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Південкомбанк" (83015, м. Донецьк, пр. Ватутіна, 33А, ЄДРРОУ 19358767) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ЄДРПОУ 31301827) грошових коштів в сумі 282 669,28 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 16.04.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 22.04.2014р.

Суддя П.В. Демідова