Постанова № 38314627, 27.03.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27 березня 2014 року справа № 814/4633/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Єнтіної А.П., секретаря судового засідання Западнюк К.А.,

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 23.06.11);

від відповідача представник1: Масюк А.М. (довіреність№ 3366/14-08-10-001 від 20.03.14);

від відповідача представник2: Островська Т.О. (довіреність б/н від 26.03.14);

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_1

доПервомайської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Дзержинського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213

проскасування податкового повідомлення - рішення від 23.10.2013р. № 00007911703, від 23.10.2013р. № 0007881703, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась з позовом до Первомайської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2013р. №00007911703 та №0007881703. Мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки зазначені в них порушення податкового законодавства та суми коштів не відповідають висновкам акту перевірки, на підставі якого вони винесені.

В судовому засіданні представником позивача змінено позовні вимоги та підтримано їх з підстав, наведених у адміністративному позові та наданих доказах. Відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, виклавши свої заперечення у письмовому вигляді та підтримавши їх в судовому засіданні.

Проаналізувавши діюче законодавство, матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного.

Первомайською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період 01.01.2011р. по 31.12.2012р. За результатами перевірки було складено акт від 07.09.2013р. №548/17-03/НОМЕР_2.

Позивачем зазначено, що 07.10.2013р., скориставшись наданим правом, ним направлено заперечення на акт перевірки у відповідності до ст. 86 Податкового кодексу України. Відповідачем вказані заперечення розглянуто та надано відповідь, (лист №4281/В/14-08-17-03 від 18.10.2013р.), якою викладено в новій редакції п.2.1.2 «Визначення загального оподатковуваного доходу, документального підтвердження витрат, пов'язаних з діяльністю, чистого оподатковуваного доходу» Акту перевірки та внесено зміни у висновок до акту перевірки, самостійно визначено і збільшено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за період 2011р. в сумі 445010,88 грн. за порушення п.177.1, 177.2, п.177.4 ст. 177 та п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України.

23.10.2013р. відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №00007911703 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 57039,00 грн. і штрафні санкції у сумі 28519,50 грн. та податкове повідомлення-рішення №0007881703 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 445010,88 грн. і штрафні санкції у сумі 222505,44 грн.

Суд звертає увагу, що п.86.1 ст. 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Також п.6 Р.1 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вийшов за межі наданих повноважень, оскільки відповідно до п. 78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, після отримання заперечень підприємства до акту перевірки, зобов'язаний був провести позапланову перевірку, але в жодному разі не приймати податкові повідомлення-рішення на підставі висновків, що були викладені у відповіді на заперечення.

Судом встановлено, що у ході перевірки позивача податковим органом було виявлено, що податковий кредит було сформовано за рахунок здійснення операцій з поставки сої між позивачем та ТОВ «Ценфінторг Юг», ПП «Влада Плюс» на підставі договорів поставки товару.

Фактично між позивачем та його контрагентами склалися договірні відносини, внаслідок яких позивачем було придбано товар, були виписані податкові накладні та складені всі інші необхідні документи.

Сторонами не заперечується, що поставка сої від контрагентів підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурою. Всі зазначені документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Так, єдиним доводом правомірності дій Відповідача, виступає те, що контрагенти позивача за основним місцем обліку відсутні, не мають належних ресурсів для здійснення господарської діяльності, відсутні складські приміщення, персонал, усі необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності.

На момент укладення договорів позивачем витребувано від його контрагентів - ТОВ «Ценфінторг Юг», ПП «Влада Плюс» копії документів, які підтверджують його статус як юридичної особи з зазначенням юридичної та фактичної адреси, так і статус платника податків, в тому числі копії свідоцтва про реєстрацію платником ПДВ, які видавалися органами державної податкової служби.

Крім того, Податковий кодекс України, а також інші законодавчі акти України не передбачають обов'язків або прав одного платника податків вимагати від іншого суб'єкта господарювання інформації чи підтвердження фактів належного подання ними звітності, сплати податків до бюджету, або контролювати показники податкової звітності по ПДВ, або сплату ПДВ іншими платниками податків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у його контрагентів, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Окрім того, юридична відповідальність за порушення податкового законодавства має індивідуальний характер та жодна особа не може нести відповідальність за дії іншої особи, оскільки жодна норма діючого законодавства не встановлює такої можливості.

Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагентів та не відповідає за їх звітність. При цьому відповідачем безпідставно не прийнято до уваги, що позивач не має права витребовувати у контрагентів документи з метою доведення, ким саме виконувались роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак і щодо відсутності у діях позивача порушень норм чинного податкового законодавства.

Доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки в акті перевірки не вказано, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинений між позивачем та його контрагентами є нікчемними.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Поряд з цим, положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеними контрагентами і виконання умов договорів було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладені правочини суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Разом з цим, відповідачем не надано до суду жодних відомостей щодо порушення кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва, на що неодноразово йде посилання у акті перевірки.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності платника податків, підтвердженим належним чином оформленими документами.

Отже, наявні у матеріалах справи документи на підтвердження реальності операцій та податкові накладні є належними доказами по справі.

За приписами п. 177.2. ст.177 ПКУ об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до п.177.4 ст.177 ПКУ до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що відповідно до розділу ІІ «розрахунок податкових зобов'язань» наданого позивачем розрахунку податкових зобов'язань податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності сума податку на доходи фізичних осіб, сплаченого позивачем протягом звітного періоду складає 46884 грн., що підтверджується первинними банківськими документами про сплату та даними особового рахунку платника податку.

Згідно підпункту 177.5.3 пункту 177.5 статті 177 Податкового кодексу України, остаточний розрахунок податку на доходи фізичних осіб за звітний податковий рік здійснюється платником самостійно згідно з даними, зазначеними в річній податковій декларації, з урахуванням сплаченого ним протягом року податку на доходи фізичних осіб та збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності на підставі документального підтвердження факту їх сплати.

З акту перевірки вбачається, що позивачу донараховано за результатами документальної перевірки податку на доходи фізичних осіб від господарської діяльності на суму 34409 грн. Даний факт позивачем не заперечувався.

Однак, відповідачем у відповіді на заперечення позивача до акту перевірки (тобто фактично після підписання акту перевірки та закінчення перевірки) вже донараховано позивачу податку на доходи фізичних осіб від господарської діяльності на суму 445010,88 грн.

При цьому відповідачем, а ні у відповіді на заперечення, а ні на час судового розгляду справи не зазначено на підставі чого ним по суті переписано акт перевірки та ґрунтуючись на висновках, викладених у відповіді на заперечення, прийнято податкові повідомлення-рішення.

Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача не доведена належним чином правомірність та законність оскаржуваних повідомлень-рішень та більш того, при винесенні оскаржуваних повідомлень-рішень відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст.7, ст. 158, ст. 161-163, ст. 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Первомайської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.10.2013 р. №00007911703.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Первомайської ОДПІ Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 23.10.2013 р. №0007881703 в частині про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 410601,88 грн. і застосування штрафних санкцій на суму 205300,94 грн.

4. Відшкодувати судові витрати в сумі 458,80 грн. з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна