Постанова № 38313156, 15.04.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/4536/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Богоніс М.Б.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Совгири Д. І. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

представника позивача - Томенка Р.В.;

представника відповідача - Бабія Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом іноземного підприємства "Сканди Лайн Україна" (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.10.2013 року № 0006242201.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.01.2014 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача від 31.10.2013 року № 0006242201.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань достовірності та повноти нарахування сум податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТОВ "Вінінвестсервіс" за квітень, травень 2013 року. За результатами проведеної перевірки складено акт № 780/2205/37247514 від 21.10.2013 року. Вказаним актом задокументовано порушення податкового законодавства, зокрема, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1, п. 200.2 та п. 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, в результаті чого позивачу занижено суми податку на додану вартість на 402308 грн. Зазначені висновки стали підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 31.10.2013 року № 0006242201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 502885 грн., в тому числі за основним платежем - 402308 грн., штрафною санкцією - 100577 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про незаконність сформованого податкового кредиту є безпідставними та необґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є непідтвердження фактичного проведення операцій з виготовлення рекламної продукції та її розповсюдження на території України по господарських операціях згідно договорів позивача із ТОВ "Вінінвестсервіс".

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, при здійсненні своєї господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Вінінвестсервіс" укладений договір про надання рекламних послуг № 35 від 01.04.2013 року, та додаткових угод до нього № 1, № 2 від 01.04.2013 року, договір про надання послуг реклами № 38 від 03.05.2013 року, договір про надання маркетингових послуг № 39 від 03.05.2013 року. Відповідно до умов договору № 35 від 01.04.2013 року, Виконавець (ТОВ "Вінінвестсервіс") зобов'язується надати позивачу послуги з виготовлення ескізів та логотипів, друкування та виготовлення рекламних матеріалів з логотипів ТМ DRYDRY та СтопАгент, написання статей та розміщення їх в подальшому в друкованих виданнях, а також доставка рекламної продукції. Також, відповідно до умов договору № 38 від 03.05.2013 року, Виконавець ТОВ "Вінінвестсервіс" зобов'язується здійснювати Замовнику ІП "Сканди Лайн Україна" рекламні послуги, надавати рекламні послуги, розміщувати рекламну продукцію по адресам потенційних клієнтів з метою розповсюдження продукції Замовника, а також з метою збільшення клієнтської бази по Україні. Згідно умов договору про надання маркетингових послуг № 39 від 03.05.2013 року, Виконавець ТОВ "Вінінвестсервіс" зобов'язується надавати Замовнику ІП "Сканди Лайн Україна" маркетингові та рекламні послуги стосовно способів пошуку потенційних клієнтів, щодо збуту товарів Замовника, які постачались, постачаються або плануються в майбутньому до постачання Замовником, а Замовник зобов'язується своєчасно прийнято такі послуги та оплатити їх відповідно до умов договору.

На виконання вказаних положень договорів позивач перерахував на користь ТОВ "Вінінвестсервіс" кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, а також надано до матеріалів справи копії податкових накладних, актів здачі-прийняття робіт, звіти про розповсюдження рекламної продукції по Україні.

Як слідує з акту перевірки під час перевірки позивача використано акт позапланової невиїзної перевірки від 04.12.2012 року за № 650/22-200/34788117, на підставі якого зроблено висновок про відсутність реального вчинення господарських операцій.

Зважаючи на викладене відповідач вважає, що правочини позивача із вказаним контрагентом не підтверджено фактичністю проведення господарської операції з отримання вказаних послуг у ТОВ "Вінінвестсервіс", вони не могли проводитись і по своїй суті є удаваними - тобто не передбачають будь яких господарських операцій. По скільки відсутні факти здійснення зазначених послуг, то вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема: з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту; господарські операції не мають реального характеру.

Колегія суддів частково погоджується з таким висновком, з огляду на таке.

Так відповідачем не надано доказів того, що в судовому порядку визнано вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

При цьому, реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. При цьому товаром вважається будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об'єкти права інтелектуальної власності (ст. 1 Закону України "Про рекламу" від 03.07.1996 року). Товари (роботи, послуги), що продаються - найбільш звичний і традиційний, але не єдиний об'єкт реклами. Рекламуватися можуть не лише товари, але, наприклад, безпосередньо компанія (бренд).

Згідно з п.п. 140.1.5 п. 140.1 ст. 140 ПК України, витрати платника податку на проведення реклами відносяться до складу податкових витрат. Вони, відповідно до абз. "г" п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПКУ, включаються до складу витрат на збут.

Проте згідно ч. 7 ст. 8 Закону України "Про рекламу" розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

Зважаючи на викладене вказані послуги взагалі не є рекламою в розумінні Закону України "Про рекламу".

Як вже встановлено ТОВ "Вінінвестсервіс" надавав рекламні послуги по всій Україні, а саме згідно первинної документації: виготовлення ескізів з логотипів, друкування та виготовлення рекламних матеріалів з логотипами, розповсюдження ручок з логотипом, розповсюдження листівок з логотипом, розповсюдження пакетів з логотипом.

В обґрунтування позовних вимог позивачем надано до матеріалів справи звіти про розповсюдження рекламної продукції по України з яких слідує, що потенційними клієнтами отримання рекламних послуг є аптеки чи фармацевтичні установи, компанії тощо, тобто вказану продукцію повинні були надавати та розповсюджувати в місцях збуту лікарських препаратів.

Проте, позивачем не надано жодного доказу в підтвердження того, що вказана рекламна продукція була надана ТОВ "Вінінвестсервіс" відповідно до звітів про розповсюдження рекламної продукції по Україні тобто фармацевтичним установам. Такими доказами можуть бути акти прийому передачі друкованих рекламних матеріалів, ручок тощо, чи звіти про відправку вказаної рекламної продукції поштою. Так, в матеріалах справи містяться фотографії про передачу вказаної продукції, що не може слугувати беззаперечним фактом вчинення таких правочинів. Окрім того, під час перевірки ТОВ "Вінінвестсервіс" таких документів не було надано.

Надані до матеріалів справи акти здачі-прийняття робіт та звіти про розповсюдження реклами не доводять, що замовленні послуги були вчиненні, тобто позивач не міг перевірити якість надання цих послуг по всій Україні контрагентом.

Заслуговує на увагу той факт, що штатний розпис ТОВ "Вінінвестсервіс" передбачає 7 осіб до яких входить: директор, два його заступники, головний редактор, помічник головного редактора, журналіст оглядач. Згідно вказаного штату у контрагента відсутні працівники які виконували замовлення по розповсюдженню продукції. Також судом не отримано доказів про залучення до вчинення вказаних дій третіх осіб.

На думку колегії суддів несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів.

Відповідно до ст. 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

Зважаючи на викладене позивач не набув права на включення до податкового кредиту сум ПДВ, за рекламні, маркетингові послуги яких не отримав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Крім того, відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку N 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу, при наявності низки вимог, зокрема, впевненості, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства або імовірності надходження економічних вигод від надання послуг.

Тому, в межах дослідження питання про віднесення витрат до складу валових витрат суду варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару чи інше, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльність підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування валових витрат та податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Отже, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не є вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися/надавалися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно і право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (надання послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як встановлено колегією суддів, відповідачем не встановлено та позивачем не надано доказів щодо отримання замовлених послуг аптеками (закладами) тощо. Тому наявність у позивача первинних документів бухгалтерського обліку, що формально відповідають вимогам закону не є безумовним підтвердженням реальності господарських операцій, здійснених з вказаним контрагентом.

Зважаючи на викладене, встановлені порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 та п. 200.1, п. 200.2 та п. 200.3, 200.4 ст. 200 ПК України, відповідають вимогам податкового законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що доводи відповідача дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення позовних вимог, тобто прийняте рішення не відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити повністю .

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом іноземного підприємства "Сканди Лайн Україна" до Вінницької об'єднаної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати та прийняти нову .

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "18" квітня 2014 р. .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Совгира Д. І.

Сторчак В. Ю.