Ухвала суду № 38313157, 15.04.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/1327/12

Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Чернівецької області на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Букпродресурси" до державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Чернівецької області про визнаня протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.03.2012 року №0000073500/1095 з урахуванням рішення ДПС у Чернівецькій області про результати розгляду первинної скарги від 23.05.2012 року №2484/10/10-208, №0000083500/1096, №0000093500/1097 та №0000103500/1098.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.12.2013 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем від 20.03.2012 року №0000073500/1095 з урахуванням рішення ДПС у Чернівецькій області про результати розгляду первинної скарги від 23.05.2012 року №2484/10/10-208, №0000083500/1096, №0000093500/1097 та №0000103500/1098.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату слухання справи повідомленні належним чином. При цьому відповідачем надано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю направити представника по причинні перебування в інших судових справах. Колегія суддів відхиляє таке посилання, оскільки в обґрунтування останнього не надано жодного належного та допустимого доказу.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.10.2008 року по 01.09.2011 року. За результатами перевірки складено Акт позапланової виїзної перевірки №1/35/33761864 від 29.02.2012 року згідно висновків якого винесено податкові повідомлення-рішення від 20.03.2012 року: №0000073500/1095 про сплату 257685 грн. податку на додану вартість та 24799 грн. штрафних (фінансових) санкцій, застосованих за порушення п. 4.1, п. 4.3 ст. 4, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 ст. 198 ПК України. З урахуванням рішення ДПС у Чернівецькій області про результати розгляду первинної скарги від 23.05.2012 року №2484/10/10-208 збільшено на 59004 грн. суму податку на додану вартість та на 14751 грн. розмір штрафної (фінансової) санкції, визначені у податковому повідомленні-рішенні відповідача від 20.03.2012 року №0000073500/1095: №0000083500/1096 про зменшення на 224720 грн. від'ємного значення суми податку на додану вартість, застосованого в зв'язку із порушенням п.п. 188.1 ст. 188, п. 198.1 ст. 198 розділу 5 ПК України; №0000093500/1097 про сплату 1033813 грн. податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій 175312,5 грн., застосованих за порушення п.п. 1.23 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, ч. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 135.5 ст. 135 ПК України; №0000103500/1098 про зменшення на 222044 грн. від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток, застосованого в зв'язку із порушенням п.п. 1.23 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, частини 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було достовірно встановлений факт порушення норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції підставою для прийняття оскаржуваних рішень слугували правочини здійснені між позивачем та кіпрською фірмою "Myrtis" LTD", а також естонською фірмою "Alfey Solutions OU" які за висновком відповідача не відповідають вимогам закону, вчинені з метою ухилення від оподаткування, суперечать інтересам держави, а отже є нікчемними, оскільки після 15 липня 2010 року такого нерезидента як компанія "Myrtis Limited", що значилась у ВМД відправником товару, не існувало; в контрактах №090527/26 від 27.05.2009 року (ВМД після 15 липня 2010 p.), №01-2011 від 17.01.2011 року, №20110421 від 21.04.2011 року та у ВМД на імпорт товарів від компанії "Myrtis" LTD наведено неправдиві відомості щодо відправника товарів, його юридичної адреси (місцезнаходження), а також до 01 січня 2011 року такого нерезидента як компанія "Alfey Solutions OU" не існувало, в контракті №003-UA від 13.10.2009 року та у вантажних митних деклараціях на імпорт товарів наведено неправдиві відомості щодо продавця товарів є безпідставними та необґрунтованими виходячи з наступного.

Постановою Верховного Суду України від 08.09.2009 року визначено позицію, згідно з якою одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

На підтвердження права на віднесення сум витрат, позивач до матеріалів справи надав договори між ТОВ "Букпродресурси" з кіпрською фірмою "Myrtis" LTD та естонською фірмою "Alfey Solutions OU" якими було укладено контракти купівлі-продажу, згідно яких продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

На підтвердження виконання умов договорів позивач до суду надав вантажні митні декларації, платіжні доручення на перерахування іноземної валюти, які засвідчують реальність здійснених господарських операцій та відсутність ознак їх фіктивності, зміни майнового стану.

Колегія суддів вважає, що усі вище перераховані документи оформленими належними чином та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновки, що викладені в Акті перевірки №1/35/33761864 від 29.02.2012 висновки є неправомірними, а донарахування податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій є незаконним. Також відповідачем не надано жодного доказу з обставин, які б підтверджували недійсність наданих документів чи фіктивність правочину.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору. Згідно з ч. 1 ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем не доведено, те що на момент здійснення правочину та його виконання позивач і його контрагенти мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства. Окрім того, податковий орган не наділений повноваженнями визнання нікчемним правочину та господарської операції, а повинен керуватись підпунктом 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України згідно якого, податковий орган зобов'язаний дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами. В порушення ст. 19 Конституції України згідно якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 розділу V Кодексу. У разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку (пункт 201.12 статті 201 розділу V Кодексу).

Аналогічні норми мали місце і до введення в дію ПК України. Відповідно до п.п. 7.5.2. п. 7.5. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: «для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті. Пунктом 7.3.6. п. 7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Таким чином, формування податкового кредиту при імпорті товарів пов'язане зі сплатою податкових зобов'язань під час проведення митних процедур, а не з розрахунками із нерезидентом, оскільки договірна вартість імпортованих товарів не містить у своєму складі податку на додану вартість ПДВ на імпорт сплачується митним органам під час проведення митних процедур незалежно від характеру розрахунків (оплатного чи безоплатного).

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач має всі законні підстави для включення до податкового кредиту ПДВ в сумі 615255 грн., сплаченого митним органам під час проведення митних процедур.

Не відповідає нормам законодавства і здійснене відповідачем, визначення податку на прибуток по операціях з продажу нібито безоплатно отриманих товарів: вартість товарів двічі включається до валового доходу (як позареалізаційний дохід на суму оприбуткування та дохід від реалізації на суму продажу) та жодного разу не включається до валових витрат. Отже, прибуток за операціями з реалізації безоплатно отриманих товарів в податковому обліку має перевищувати обсяги продажу майже вдвічі. В свою чергу, в разі продажу безоплатно отриманих товарів підприємство отримує прибуток лише у розмірі вартості продажу таких товарів. За даними бухгалтерського обліку такий прибуток складається з двох величин: позареалізаційного доходу на суму оприбуткування товару у звітному періоді їх отримання та з доходу від реалізації товару у розмірі торговельної надбавки (у разі її наявності) у звітному періоді продажу товарів.

Згідно п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із ст. ст. 8 і 9 цього Закону.

Згідно п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Датою отримання інших доходів є дата їх виникнення згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, якщо інше не передбачено нормами цього розділу (п. 137.16. ст. 137 ПК України) .

Щодо заниження податкових зобов'язань по ПДВ в сумі 146179 грн. за рахунок реалізації товарів нижче за звичайні ціни та нижче митної вартості при реалізації на території України імпортованого товару, а також зобов'язань з ПДВ за липень, серпень, вересень, жовтень, грудень, 2011 року то суд першої інстанції вірно вказав на необґрунтованість такого висновку.

Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Крім того, за правилами п.п. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

Згідно п. 39.13. ст. 39 ПК України, для товарів (супутніх послуг), раніше ввезених на митну територію України у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) на митній території України вважається ринкова ціна, але не нижче митної вартості товарів (супутніх послуг), з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення.

Пунктом 39.15. ст. 39 ПК України визначено, що у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Щодо посилання відповідача на п. 4.3 Закону України "Про податок на додану вартість" вказуючи на те, що ціна такого товару при його подальшій поставці, не може бути меншою за митну вартість, регулює оподаткування операцій виключно із імпорту товарів на митну територію України і не стосується правил оподаткування інших господарських операцій.

При визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортованого товару, митна вартість та звичайна ціна не є тотожними.

Така правова позиція вказана в постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2010 року .

Статтею 244-2 КАС України передбачено, що рішення Верховного суду України прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Таким чином, судом першої інстанції дійшов вірного висновку, що донарахування податкових зобов'язань з ПДВ є необґрунтованим та безпідставним.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Глибоцькому районі Чернівецької області залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.