Рішення № 38312961, 14.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25114/13

14.04.14

За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландиш Сервіс"

про стягнення 18 531,97 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін: не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

24.12.2013 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландиш Сервіс" про стягнення 18 531,97 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/25114/13, розгляд справи призначено на 20.01.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2014 відкладено розгляд справи на 17.02.2014.

У зв`язку із перебуванням судді Цюкала Ю.В. на лікарняному, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 17.02.2014, з метою дотримання процесуальних строків, справу було передано судді Підченку Ю.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2014 суддею Підченко Ю.О. прийнято справу до свого провадження. Розгляд справи призначено на 17.03.2014.

У зв'язку із виходом судді Цюкала Ю.В. з лікарняного, з метою уникнення затягування розгляду справи, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 справу було передано судді Цюкало Ю.В. для подальшого розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято справу до свого провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 відкладено розгляд справи у судовому засіданні на 14.04.2014.

В судове засідання, призначене на 14.04.2014 представники сторін не з’явились, причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача та позивача, що зазначені у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача та позивача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст.22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст.69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2012 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама») (далі за текстом – КП «Київреклама») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ландиш Сервіс» (далі за текстом – ТОВ «Ландиш Сервіс») було укладено Договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за №76/12 (далі за текстом – Договір).

Позивач зазначає, що між сторонами було укладено відповідні Адресні програми на виконання умов Договору.

В позовній заяві позивач посилається на те, що відповідно до умов Договору, КП «Київреклама» були виставлені відповідні рахунки-фактури за пріоритет та право тимчасового користування на загальну суму 15 574,79 грн.

Однак відповідач свої зобов’язання не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість.

З огляду на вищезазначене позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача основний борг у сумі 15 574,79 грн., пеню у сумі 497,21 грн., 3% річних у сумі 123,77 грн., 15% штраф у сумі 2 336,20 грн.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.12.2013, 20.01.2014, 17.03.2014 суд зобов’язував відповідача надати суду письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, відповідач, всупереч вимог суду, відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Регулювання правовідносин пов’язаних з розміщенням зовнішньої реклами в м. Києві здійснюється відповідно до Закону України «Про рекламу», «Типових правил розміщення зовнішньої реклами» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 №2067, Порядку розміщення реклами у м. Києві затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253.

Як відомо з матеріалів справи, 02.04.2012 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) “Київреклама») (підприємство) та ТОВ «Ландиш Сервіс» (розповсюджувач) було укладено Договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Києва, за №76/12.

Пунктом 1.1. вказаного Договору передбачено, що на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання розповсюджувачем цього Договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.09.2011 №37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а розповсюджувач зобов’язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за Право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов’язки за цим Договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

У відповідності до п. 6.1. сторони домовились, що ціною цього Договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно вимог порядку, цього Договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.

Відповідно до п.6.2. Договору, розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується підприємством відповідно до вимог порядку та умов цього Договору.

Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями.

Пунктом 6.8 Договору передбачено, що плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше двадцять п’ятого числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зазначається, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв лілового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин не звільняється від відповідальності через неможливість виконання зобов'язання і зобов’язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов’язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог встановлених цим кодексом та іншими законами.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, відповідальність за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання несе учасник господарських відносин. Відсутність у відповідача необхідних коштів не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З вказаного Договору слідує, що п. 5.2.3 передбачено, що розповсюджувач зобов’язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

В матеріалах справи наявні Адресна програма на пріоритет №1 від 02.04.2012, Адресна програма на пріоритет №2 від 11.07.2012, Адресна програма на пріоритет №3 від 14.02.2013, Адресна програма на право тимчасового користування №4 від 27.11.2012, Адресна програма на право тимчасового користування №5 від 29.11.2013, Адресна програма на пріоритет №6 від 29.11.2013.

Крім того, в матеріалах справи наявний рахунок №69540 від 28.02.2013 на суму 1 013,14 грн., рахунок №71471 від 12.04.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №72768 від 13.05.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №74286 від 12.06.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №75688 від 10.07.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №77086 від 12.08.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №78696 від 12.09.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №80231 від 11.10.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №82074 від 13.11.2013 на суму 1 250,54 грн., рахунок №82865 від 29.11.2013 на суму 2 781,95 грн., рахунок №82867 від 29.11.2013 на суму 1 775,38 грн., виставлені відповідачу на виконання умов Договору.

З матеріалів справи відомо, що відповідач не здійснив з позивачем розрахунку відповідно до умов Договору у повному обсязі, що підтверджується Довідкою №43-65/38 від 20.01.2014 Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» «Про надходження коштів за період з 02.04.3012 до 31.12.2013 від ТОВ «Ландиш Сервіс» на рахунок КП «Київреклама».

Наведені вище обставини справи є прямим свідченням порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань в односторонньому порядку, що є порушенням законних прав та охоронюваних Конституцією України інтересів Позивача.

Станом на час розгляду справи доказів сплати відповідачем суми заборгованості до суду не представлено.

Дослідивши матеріали справи та з аналізу вищенаведених норм слідує наступне.

У відповідності до наведених вище нормативно-правових актів право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів виникає безпосередньо на підставі дозволу виданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Договору про надання вказаного права та відповідної адресної програми.

При цьому обов’язок оплати за право тимчасового користування виникає незалежно від його фактичної реалізації шляхом розміщення зовнішньої реклами в обумовленому дозволом місці.

Таким чином за наявності дозволу виданого на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Договору про надання вказаного права та відповідної адресної програми обов’язок по оплаті за право тимчасового користування у встановленому договором порядку виникає і за відсутності підписаного Розповсюджувачем передбаченого пунктом 6.9 Договору акту приймання-передачі із наведеним ньому розрахунком.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги КП «Київреклама» є обґрунтованими та доведеними в частині стягнення основного боргу сумі 15 574,79 грн. та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.7.2 Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів – пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Згідно з п.5.2.4 Договору розповсюджувач зобов’язаний у повному обсязі сплачувати штрафи, пеню, у разі прострочення розповсюджувачем строків (термінів) сплати та порушення розповсюджувачем інших умов цього Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 123,77 грн. перевірено судом, вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Наданий позивачем розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення у сумі 497,21 грн. перевірено судом, вказаний розрахунок відповідає нормам чинного законодавства, зокрема вимогам вказаної статті та позовні вимоги підлягають задоволенню у вказаній частині.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 7.3. Договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 (одного) місяця – штраф у розмірі 15% простроченої суми.

На підставі вищезазначеного, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 15% від простроченої суми в розмірі 2 336,20 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи;

Виходячи із наведеного, Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено прострочення виконання відповідачем зобов'язання за договором та наявну заборгованість.

Враховуючи все вищевикладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, а також те, що доказів сплати заборгованості відповідачем станом на час розгляду даної справи до суду не представлено, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме: суму основного боргу у розмірі 15 574,79 грн.; штрафу 15% у розмірі 2 336,20 грн.; пеню у сумі 497,21 грн.; 3% річних у сумі 123,77 грн.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн., з урахуванням задоволення позовних вимог у повному обсязі, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландиш Сервіс" (01004, м. Київ, вул. Горького, 16, код ЄДРПОУ 37923365), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8, р/р 26002003029541 у Києво-Святошинській філії ПАТ “КБ “Хрещатик”, МФО 300670, код ЄДРПОУ 26199714), або на будь-який інший рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основний борг у розмірі 15 574,79 грн. (п'ятнадцять тисяч п’ятсот сімдесят чотири гривні 79 копійок); штраф 15% у розмірі 2 336,20 грн. (дві тисячі триста тридцять шість гривень 20 копійок); пеню у сумі 497,21 грн. (чотириста дев’яносто сім гривень 21 копійка); 3% річних у сумі 123,77 грн. (сто двадцять три гривні 77 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 720,50 грн. (одна тисяча сімсот двадцять гривень 50 копійок). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 22.04.2014.

Суддя Ю.В. Цюкало