Ухвала суду № 38312873, 26.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2014 р. м. Київ К/800/66863/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.10.2013

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013

у справі № 824/1900/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат»

до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.10.2013, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Чернівецький хлібокомбінат» (надалі - позивач, ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат») до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (надалі - відповідач, ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 02.07.2013 № 0002672210 та № 0002682210.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновок податкового органу щодо фіктивності укладених правочинів є неправомірним, оскільки первинними документами підтверджено настання реальних правових наслідків, зміну майнового стану позивача, а також безпосередній зв'язок проведених операцій із господарською діяльністю ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат». Суди спростували доводи суб'єкта владних повноважень стосовно формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат із порушенням норм податкового законодавства.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок здійснення господарських відносин із ТОВ «Горішник» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, за наслідками якої складено акт від 14.06.2013 № 775/22-1/03293304.

Відповідачем встановлено порушення позивачем пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»), п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість») внаслідок непідтвердження реальності проведення господарських операцій первинними документами бухгалтерського обліку.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.07.2013: № 0002672210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 999 260,00 грн. основного платежу та нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 998 941,00 грн.; № 0002682210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 511 718,00 грн. основного платежу та нараховано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 602 238,00 грн. Податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, проте були залишені без змін.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Нормою абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп.138.2 ст.138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормою пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, дія якого поширюється на правовідносини, що виникли після 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Горішник» укладено договори, а саме: № 926 від 01.02.2010; № 927 від 01.02.2010; № 946 від 26.03.2010; № 982 від 31.05.2010; № 983 від 04.06.2010; № 991 від 30.06.2010; № 984 від 30.06.2010; № 999 від 30.07.2010; № 1003 від 30.07.2010; № 1048 від 29.10.2010; № 1049 від 29.10.2010; № 1050 від 29.10.2010; № 1067 від 10.11.2010; № 1076 від 10.11.2010; № 1077 від 10.11.2010; № 1085 від 30.11.2010; № 1080 від 07.12.2010; № 1101 від 27.12.2010.

Згідно даних договорів ТОВ «Горішник» передав на базисних умовах поставки ЕХW, склад продавця (Інкотермс-2000), у власність ПАТ «Чернівецький хлібокомбінат» товар (горіх волоський без шкарлупи (ядро горіха), горіх волоський у шкарлупі, просо продовольче, плоди нуту, горох продовольчий, вика ярова продовольча, насіння гарбузу продовольче, насіння гірчиці продовольче українського походження, врожаю 2009 року - 2010 року). Згідно умов укладених договорів право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту підписання актів приймання-передачі.

На виконання вищеперелічених договорів ТОВ «Горішник» передало у власність позивачу сільськогосподарську продукцію на суму 19 196 447,72 грн. (в т.ч. 3 199 408,15 грн. ПДВ), про що свідчить 21 акт приймання-передачі, видаткові накладні, податкові накладні, що містяться в матеріалах справи.

Також судами попередніх інстанцій досліджено копію договору оренди № 35 від 04.01.2010, укладеного між ТОВ «Стан» та ТОВ «Горішник» (орендар) про передачу орендодавцем орендарю у володіння і користування нежиле складське приміщення за адресою, Миколаївська обл., Вознесенський район, смт. Мартинівське, під склад для зберігання сільськогосподарської продукції, площа орендованого приміщення складає 500 м. кв. Строк дії договору визначено до 31.12.2010 із подальшою пролонгацією.

Протягом 2010 року та І кварталу 2011 року, з метою отримання прибутку, позивач уклав з іншими суб'єктами господарювання цілу низку договорів комісії, спрямованих на поставку вищевказаної продукції іноземним суб'єктам господарювання в режимі експорту.

Так, між позивачем та ТОВ «Агро-Торг», ТОВ «Синтез груп і К», «Хорс-Груп» було укладено договори комісії про те, що комісіонери зобов'язуються за дорученням комітента укласти угоди з продажу на експорт нерезиденту України горіхи грецькі без шкаралупи українського походження, або іншої продукції за згодою сторін. Угода укладається комісіонером від свого імені за рахунок комітента. Також згідно умов вказаних договорів п. 2.1-2.3 зазначено, що прийняте на себе доручення комісіонер повинен виконати у відповідності із вказівками комітента відносно цін, по яких повинна здійснюватись реалізація кожної конкретної партії товару; комісіонер має право заключати договори із третіми особами, в тому числі договір на надання брокерських послуг; приймаючи майно на комісію або купуючи його для комітента, комісіонер повинен перевірити якість і комплектність товару і пересвідчитись в його придатності для продажу, купівлі, погрузки, транспортування. Також комісіонер зобов'язаний берегти товар, переданий на комісію і охороняти його від втрати, недостачі або ушкодження, Комісіонер зобов'язаний на протязі п'яти днів надати комітенту звіт і передати і передати йому все належне по виконаному дорученню. В обов'язки комісіонера входить митне оформлення прийнятого на комісію товару або заключення договору на митне оформлення з третіми особами.

Отримана від ТОВ «Горішник» продукція була в подальшому реалізована позивачем на експорт за посередництва вказаних юридичних осіб, що підтверджується договорам, таблицями з відомостями щодо кожного комісіонера, актами приймання-передачі товару названим комісіонерам, звітами комісіонерів, вантажними митними деклараціями з відмітками митних органів України після перевірки відповідності такої продукції даним ВМД та проведення митних процедур.

Банківські виписки з рахунку позивача свідчать про повну оплату з боку позивача в безготівковому порядку вартості отриманої сільськогосподарської продукції від ТОВ «Горішник» в сумі 19 196 447,72 грн., в т.ч. задекларованого в податковому кредиті податку на додану вартість у сумі 3 199 408,15 грн.

Враховуючи наявні первинні бухгалтерські документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати відповідного періоду за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Горішник» з дотриманням вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України.

Непідтвердження продавцем сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, результати зустрічних перевірок контрагента, порушення кримінальної справи щодо його засновника без винесення обвинувального вироку суду, висновки податкового органу про відсутність у ТОВ «Горішник» можливості здійснювати господарську діяльність не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З урахуванням наведених обставин та положень част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідного періоду та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводами касаційної скарги викладене не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 22.10.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10.12.2013 у справі № 824/1900/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна