Ухвала суду № 38312575, 08.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2014 р. м. Київ К/800/43611/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Барсегян М. Х. Кальковець В. Л.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2013 рокуу справі№ 2а-16291/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ТДС Спецтехніка»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 2а-16291/12/2670 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «ТДС Спецтехніка» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.02.2013 року у справі № 2а-16291/12/2670 скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 17.07.2012 року № 0006692202 та № 0006682202.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, п. п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами не погоджується, просить залишити постанову апеляційного суду в силі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки ТОВ «ТДС Спецтехніка» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 27.02.2010 року по 31.12.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 27.02.2010 року по 31.12.2011 року складено акт від 03.07.2012 року № 464/22-2/37001680, в якому встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток в сумі 918 312,00 грн.; пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 201.4 ст. 201, п. п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на додану вартість в сумі 1 679 565,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 17.07.2012 року: № 0006682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 908 895,00 грн., в тому числі 1 679 565,00 грн. за основним платежем та 229 330,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій; № 0006692202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 031 602,00 грн., в тому числі 918 312,00 грн. за основним платежем та 113 290,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що придбаний товар (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, а тому відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту та до валових витрат, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Торгова Вежа», ТОВ «Альта Логістик» та податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Торгова Вежа», ТОВ «Альта Логістик», ТОВ «ТВК «Град», ТОВ «Торгові традиції», ПП «Сіон-Пласт», ТОВ «МТ-Машкомплект», ТОВ «Продснабторг» платником сформовано на підставі реально здійсненних господарських операцій та відповідних первинних документів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Згідно з п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. п.5.3-5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. (пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із пп.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додана вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього Закону) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів № 12 від 24.03.2010 року, укладеного між ТОВ «Торгова Вежа» та позивачем, № 1121 від 01.03.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «ТВК «Град», № 0102від 01.03.2011 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Альта Логістик», № 94/1-011110 від 01.11.2010 року, укладеного між ТОВ «Продснабторг» та позивачем, № 22/03 від 22.03.2010 року, укладеного між ТОВ «Торгові традиції» та позивачем, № 95/1-011110 від 01.11.2010 року та № СП0013 від 01.01.2011 року, укладених між ПП «Сіон-Пласт» та позивачем, підтверджується матеріалами справи.

Крім того, судами встановлено, що позивачем надано докази щодо використання придбаних запчастин в господарській діяльності ТОВ «ТДС Спецтехніка», основними видами діяльності якого є оптова та роздрібна торгівля автомобільними деталями та приладдям, технічне обслуговування та ремонт автомобілів, ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для добувної промисловості й будівництва, посередництво в торгівлі автомобільними деталями та приладдям, а саме: докази оприбуткування та реалізації придбаних запчастин контрагентам-покупцям, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, а також використання придбаних запчастин під час здійснення ремонтних робіт устаткування контрагентів-замовників, що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, нарядами на виконання ремонтних робіт, актами виконаних робіт.

Посилання податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, обґрунтовано відхилено апеляційним судом, оскільки позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути безумовною підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій, а неможливість підтвердження сплати податку на додану вартість продавцем та/або іншими контрагентами в ланцюгу постачальників, а також виявлення податковим органом ознак фіктивності постачальників в розрізі контрагентів в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Торгова Вежа», ТОВ «Альта Логістик», ТОВ «ТВК «Град», ТОВ «Торгові традиції», ПП «Сіон-Пласт», ТОВ «Продснабторг» останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги щодо формування податкового кредиту та валових витрат по безтоварним операціям з вказаними контрагентами викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню .

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2013 року у справі № 2а-16291/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак