Ухвала суду № 38312200, 07.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2014 року Справа № 17546/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Левицької Н.Г., Сапіги В.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року по справі за позовом приватного підприємства фірма «ВІВ» до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство фірма «ВІВ» (далі ППФ «ВІВ») 29.10.2010 року звернулося з адміністративним позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - Костопільська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000192341/0 від 29.03.2010 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що зазначений висновок податкового органу є безпідставними, оскільки узгоджене податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємств за ІV квартал 2009 року в сумі 3522,00 грн., яке було визначене позивачем у податковій декларації з податку на прибуток підприємств за 2009 рік сплачене вчасно, що підтверджується платіжним дорученням. Проте, відповідач на підставі п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року зарахував вказану суму не в рахунок сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за вказаний в платіжному дорученні період, а в рахунок сплати податкового боргу в порядку календарної черговості, внаслідок чого і нарахував зазначену суму штрафної санкції.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року позовні вимоги задоволено повністю. Суд виходив з того, що платіжним дорученням позивач чітко зазначив призначення платежу та сплатив узгоджене зобов'язання з податку на прибуток, однак відповідачем було змінено призначення платежу, скерувавши в погашення податкового боргу, а зміна призначення платежу можлива тільки за згодою платника.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторона відповідача подала апеляційну скаргу, з якої із-за порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просить його скасувати та постановити рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Покликання апелянта маються на те, що станом на день сплати позивачем 3522,00 грн. по його особовому рахунку обліковувався податковий борг, що виник раніше на підставі узгодженого податкового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням №0000752341/0 від 26.10.2009 року, вказана сума була зарахована на його часткове погашення і на розмір такого погашення нараховано штрафні санкції.

У разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (п.2 ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-УІ), що є достатнім для розгляду даної справи.

Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачем проведена перевірка своєчасності сплати позивачем платежів до бюджету, за результатами якої складено акт №298/23/30923950 від 29.03.2010 року. З акту вбачається про встановлення перевіркою порушень вимог пп.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року, а саме: порушення терміну сплати податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач на підставі п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000 року зарахував сплачені суми не в рахунок сплати узгоджених сум податкових зобов'язань за вказаний в платіжному дорученні період, а в рахунок сплати податкового боргу в порядку календарної черговості, а саме податкового боргу, що виник на підставі податкового повідомлення-рішення №0000752341/0 від 26.10.2009 року (а.с.13). Доказом цьому є розрахунок штрафних санкцій (а.с.10), де на сплачену позивачем суму 3496,01 грн. нараховано 50% штрафу за затримку розрахунку на 116 днів, рахуючи з дати узгодження податкового зобов'язання за повідомленням-рішенням №0000752341/0 від 26.10.2009 року.

Відповідно до п.7.7 ст.7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закону) №2181-III від 21.12.2000 року, податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення, за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.1999 року № 679-ХІV «Про Національний банк України» Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 року за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів утримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Відтак, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 195, 196 ч.4, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, Львівський апеляційний адміністративний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року по справі № 2а-5155/10/1770, без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.М. Обрізко

Судді Н.Г. Левицька

В.П. Сапіга