Ухвала суду № 38311432, 19.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2014 р. м. Київ К/9991/44183/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.,за участю представників позивача:Задорожної Л.Г.,відповідача:Павліченко К.В., Маісурадзе З.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби, правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників,

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012

у справі № 2а-1989/12/2670

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київмедпрепарат»,

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 у справі № 6/220-6/222 задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Київмедпрепарат» (надалі - позивач, ВАТ «Київмедпрепарат») до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі - відповідач): визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.08.2007 № 0000664030/0.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2009 скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 та відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України своєю ухвалою від 31.01.2012 направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки при розгляді спору суди попередніх інстанцій не дослідили сутність договорів, укладених між позивачем та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Фінанси та кредит лізинг», зокрема, не вказали, які ознаки оперативного чи фінансового лізингу відповідають зазначеним вище договорам.

Окружний адміністративний суд м. Києва прийняв справу до свого провадження, присвоївши номер 2а-1989/12/2670.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012 у справі № 2а-1989/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012, задоволено позовні вимоги ВАТ «Київмедпрепарат», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Київмедпрепарат», до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, правонаступником якої є Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2007 № 0000664030/0.

Суди першої та апеляційної інстанцій, приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, виходили з того, що операція з передачі об'єкта оперативного лізингу від орендодавця до орендаря та повернення орендарем об'єкта, попередньо отриманого в оперативний лізинг, жодних наслідків у податковому обліку учасників операції не створює, оскільки право власності на об'єкт оренди від орендодавця до орендаря при оперативному лізингу не передається на відміну від операцій з передачі лізингодавцем об'єкта фінансового лізингу, що, відповідно до п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), прирівнюється до операцій поставки і є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 і відмовити в позові в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку ВАТ «Київмедпрепарат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2005 року по 30 вересня 2006 року, за результатами якої складено акт від 21.03.2007 № 329/4030/00480862.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість з компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів згідно договору оперативного лізингу від 01.10.2003 № 1/03 та договору оренди від 02.04.2004 № 1/2004.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2007 № 0000264030/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22 242,00 грн. (14 828,00 грн. - основний платіж, 7 414,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 02.04.2007 № 0000264030/0 скасовано та прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.08.2007 № 0000664030/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 12 221,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6 111,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, врахувавши висновки і мотиви суду касаційної інстації, з яких скасовані рішення у справі № 6/220-6/222, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що між Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Фінанси та кредит лізинг» (лізингодавець) та позивачем (лізингоотримувач) укладено договір оперативного лізингу від 01.10.2003 № 1/03, відповідно до якого лінія мікродозування порошків у флакони передається позивачеві на умовах оперативного лізингу на строк до 31.03.2013.

Також, між ВАТ «Київмедпрепарат» (орендар) та Спільним українсько-американським підприємством з іноземними інвестиціями у формі ТОВ «Фінанси та кредит лізинг» (орендодавець) укладено договір оренди від 02.04.2004 № 1/2004, відповідно до умов якого автоматична система для покриття пігулок оболонкою «ІМА» мод. НT/F 150 передається на умовах оренди строком на десять років.

Пунктом 2.8 зазначеного договору передбачено, що після закінчення строку оренди сторони зобов'язані укласти договір купівлі-продажу, згідно якого орендар придбає у орендодавця об'єкт оренди за його залишковою балансовою вартістю.

Порядок включення компенсації вартості обладнання в складі лізингових платежів до складу податкового кредиту з податку на додану вартість встановлено Законом України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Законом України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент існування спірних правовідносин.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування податком на додану вартість є поставка товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно вказаного Закону придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

У відповідності з вимогами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язковою умовою такої угоди є повернення об'єкта лізингу його власнику після завершення строку дії договору.

Згідно Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181, операційною орендою є оренда інша, ніж фінансова.

Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено критерії фінансового лізингу, зокрема, положеннями пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1 передбачено, що лізинг вважається фінансовим, якщо лізинговий договір містить одну з таких умов: а) об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними ст. 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; б) сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу; в) якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк; г) майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно умов договору оренди від 02.04.2004 № 1/2004 лізингодавець зобов'язується передати лізингоодержувачу у виключне платне користування (оренду), а саме: лінію мікродозування порошків у флакони для дозування порошків (антибіотиків) у флакони, укупорки стандартними гумовими пробками і закатки алюмінієвими ковпачками, на умовах оперативного лізингу до 31 березня 2013 року, за що лізингоодержувач сплачує лізингодавцю періодичні лізингові платежі. Після закінчення строку лізингу лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу лізингодавцю в технічно справному стані.

Вказаним договором передбачено, що об'єкт оренди передається на строк, протягом якого амортизується менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації, а саме: згідно розрахунку амортизації об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується 71,78 % його первісної вартості за нормами амортизації; сума орендних платежів з початку строку оренди дорівнює 1 605 633,03 грн., вартість об'єкта лізингу -1 662 424,16 грн., тобто сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди менше первісної вартості об'єкта оренди. Згідно акта прийому-передачі ВАТ «Київмедпрепарат» було прийнято обладнання у оперативний лізинг 05.05.2004, що вказує на перебування у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 % амортизації його первісної вартості.

За визначенням част. 2 ст. 16Закону України від 16.12.1997 № 723/97-ВР «Про лізинг» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу, що амортизується за строк, за який вноситься лізинговий платіж; суму, що сплачується лізингодавцю як процент за залучений ним кредит для придбання майна за договором лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; відшкодування страхових платежів за договором страхування об'єкта лізингу, якщо об'єкт застрахований лізингодавцем; інші витрати лізингодавця, передбачені договором лізингу.

Дана норма поширюється як на договори оперативного, так і на договори фінансового лізингу і не містить жодних обмежень залежно від виду лізингу, що підтверджує правильність віднесення позивачем до складу лізингових платежів компенсації вартості обладнання.

Згідно абз. 1 пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» оподаткування операцій лізингу (оренди) здійснюється у такому порядку:

передання майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Тобто, валові витрати збільшуються на суму всього нарахованого по договору лізингу платежу без виокремлення певної частини (в тому числі і на суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості об'єкта лізингу).

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріалами справи та висновками судів попередніх інстанцій підтверджено, що отримане позивачем обладнання призначене для його використання при виробництві фармацевтичної продукції, що є одним із основних видів діяльності підприємства, передбачених його Статутом.

Також, слід зазначити, що договір від 02.04.2004 № 1/2004 не містить умови, за якою орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі.

Таким чином договір, укладений між ВАТ «Київмедпрепарат» та Спільним українсько-американське підприємством з іноземними інвестиціями в формі ТОВ «Фінанси та кредит лізинг» має ознаки, які повністю відповідають особливостям оперативного лізингу (оренди) і відрізняють його від договору фінансового лізингу.

Оскільки товари за вказаними договорами оперативного лізингу та оренди використовуються виключно для здійснення господарської діяльності (обладнання для виробництва лікарських засобів), і законодавство не містить прямої заборони щодо включення компенсації вартості обладнання до складу орендних (лізингових) платежів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми компенсації вартості об'єкту лізингу за договором оперативного лізингу від 01.10.2003 № 1/03 та договором оренди від 02.04.2004 № 1/2004.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростували висновків оскаржуваних судових рішень, які прийнято відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.04.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2а-1989/12/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна