Постанова № 38311398, 26.03.2014, Вищий адміністративний суд України

Дата ухвалення
26.03.2014
Номер справи
2а-3491/11/1470
Номер документу
38311398
Форма судочинства
Адміністративне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" березня 2014 р. м. Київ К/9991/33871/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012

у справі № 2а-3491/11/1470 (№ 2-а-3491/11/1470)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «У-Транс»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012, задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «У-Транс» (надалі - позивач, ТОВ «У-Транс») до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва), про визнання протиправними дій відповідача щодо визнання та визначення у акті перевірки від 16.03.2011 № 325/23-300/37157117 нікчемними правочинів, укладених ТОВ «У-Транс» з підприємствами-контрагентами.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 і закрити провадження у справі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.03.2011 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків - контрагентами за грудень 2010 р.

За результатами перевірки було складено акт від 16.03.2011 № 325/23-300/37157117, в якому зроблено висновок про здійснення позивачем правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Отже, зазначені договори відповідно до ст. ст. 203, 215, 228, 655, 656, 662 Цивільного кодексу України є нікчемними, і, в силу ст.216 Цивільного кодексу України, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки про нікчемність правочинів належать до компетенції судів, а не податкових органів, тому дії відповідача щодо викладення таких висновків в акті перевірки не відповідають положенням чинного законодавства та порушують права позивача.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України та визначення понять «позивач» та «адміністративний позов», наведених у ст. 3 даного Кодексу, випливає, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо такі рішення, дії чи бездіяльність порушують права, свободи та законні інтереси позивача в публічно-правових відносинах за участю позивача. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Тобто, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, при чому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача або створення об'єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що акт перевірки та викладені в ньому факти і висновки (щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені цими правочинами; щодо визнання договорів нікчемними) не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує для суб'єкта господарювання певні правові наслідки. Представники контролюючого органу не позбавлені права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки про зафіксовані обставини і в подальшому, в разі виникнення спору щодо рішень, які приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію про наявність певних, допущених платником податків порушень. При цьому, оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, а також самих висновків перевірки, надається уповноваженим законом органам при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Акт є виключно носієм доказової інформації про виявлені податковим органом під час проведення перевірки порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, обов'язковим документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог, а тому не підпадає під ознаки рішення (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень у розумінні доктрини Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, висновки акта перевірки, так само як і дії податкового органу щодо визнання нікчемними правочинів в такому акті, не створюють об'єктивних перешкод у реалізації позивачем його законних інтересів або прав, тому підстав для визнання протиправними таких дій колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає.

Наведеним спростовується позиція судів першої та апеляційної інстанцій про належну обґрунтованість підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «У-Транс».

Не зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи встановлено повно та всебічно, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що, відповідно до ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 підлягають скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Частиною шостою ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає відомостей про понесення відповідачем будь-яких із судових витрат, передбачених ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав вирішувати питання щодо розподілу судових витрат немає.

Керуючись ч. 2, 6 ст. 94, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, задовольнити частково.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 24.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 у справі № 2а-3491/11/1470 (№ 2-а-3491/11/1470) скасувати.

В задоволенні позову відмовити повністю.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна

Попередній документ : 38311396
Наступний документ : 38311413