Рішення № 38303515, 15.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/3403/14 15.04.14Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-Трейд"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"

ОСОБА_1

про визнання договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007р. недійсним

Представники сторін:

від позивача Дьяков Д.Ю. - представник за довіреністю № 02/14 від 25.02.2014 року;

від відповідача: Мілімко А.А. - представник за довіреністю № б/н від 30.08.2013 року;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Спарта-Трейд" до товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" про визнання договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007р. недійсним.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у квітні 2012 року на його адресу надійшла досудова вимога № 55565 від 17.04.2012 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про необхідність дострокового виконання ТОВ «Спарта-Трейд» своїх зобов'язань за договором поруки № SR-400/097/2007, зі змісту якої позивач дізнався, що 12.04.2007 року між ТОВ «Спарта-Трейд» та АТ «ОТП Банк» було укладено зазначений вище договір поруки, за яким товариство зобов'язалось відповідати перед АТ «ОТП Банк» за виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № ML-400/106/2007.

Позивач звернувся з вимогою про визнання недійсним договору поруки у зв'язку з тим, що останній підписаний директором товариства ОСОБА_1, який діяв у своїх інтересах, а не в інтересах ТОВ «Спарта-Трейд».

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.03.2014 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 31.03.2014 року.

В судове засідання 31.03.2014 року представники позивача та третіх осіб не з'явилися, вимоги ухвали від 05.03.2014 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 28549257, 01030 28549400, 01030 28549290.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 31.03.2014 року розгляд справи відкладено на 15.04.2014 року.

В судове засідання 15.04.2014 року представники третіх осіб не з'явилися, вимоги ухвали від 05.03.2014 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 01030 28551588.

Представник позивача виконав вимоги ухвали суду від 05.03.2014 року.

Представник відповідача виконав вимоги ухвали суду від 05.03.2014 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

12.04.2007 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Спарта-Трейд» (поручитель) укладено договір поруки № SR-400/097/2007, відповідно до умов якого поручитель зобов'язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Кредитний договір - договір № ML-400/106/2007від 12.04.2007 року укладений між кредитором та боржником (ОСОБА_1).

Як вбачається з договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007 року від товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-Трейд» він був укладений директором Падцикіном Михайлом Миколайовичем, на підставі Статуту.

Відповідно до п.7.6 статуту ТОВ «Спарта-Трейд», який був чинний на момент укладання договору поруки (затвердженого засновниками від 29.11.2005р., протокол №8) виконавчим органом товариства, що здійснює управління його поточною діяльністю є директор.

Згідно з п.7.6.3.2 статуту, директор має право розпоряджатися майном товариства, укладати угоди та чинити юридичні дії від імені товариства, давати доручення.

Директор вирішує всі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесені до компетенції Зборів Учасників. Збори Учасників можуть прийняти рішення про передачу частин прав, що належать їм, до компетенції директора (п.7.6.1 статуту).

Рішення Зборів Учасників товариства приймаються учасником одноособово (п.7.4.1 статуту).

Відповідно до п.1.5 статуту, єдиним учасником товариства є товариство з обмеженою відповідальністю «Інгул-5».

Як вбачається з наданого відповідачем протоколу №12/04 Зборів засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-Трейд» від 12.04.2007 року вирішено виступити фінансовим поручителем, з метою забезпечення зобов'язань за кредитним договором, що буде укладений між громадянином України ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» на наступних умовах: сума кредиту 39 057,88 доларів США, строк кредитування: до 12 квітня 2027 року, відсоткова ставка: 10,49%, з можливим збільшення відсоткової ставки у випадках, передбачених кредитним договором. Доручено підписати договір поруки, а також інші необхідні договори та документи директору ТОВ «Спарта-Трейд» Подцикіну Михайлу Михайловичу.

Зазначений протокол, підписаний засновником ТОВ «Спарта-Трейд» - ТОВ «Інгул-5».

Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 1 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Частиною 1 статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.3 статті 237 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 статті 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Таким чином, при укладенні договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007 року директор ОСОБА_1 мав необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Щодо тверджень позивача про те, що укладаючи договір поруки ОСОБА_1 діяв саме у своїх інтересах та відповідно до ч.3 статті 238 ЦК України має бути визнаний недійсним, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Науковий коментар до цієї норми, визначає, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам представлюваного, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.

Як вбачається, з умов договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007 року він був укладений між позивачем та банком.

А, як встановлено судом, директор ОСОБА_1, підписуючи від імені позивача спірний договір, діяв виключно в межах повноважень, наданих йому рішенням, ухваленим на Зборах засновників товариства з обмеженою відповідальністю «Спарта-Трейд».

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007 року.

З огляду на вищевикладене, позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а натомість відповідачем надано документи що їх спростовують, тому, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору поруки № SR-400/097/2007 від 12.04.2007 року укладеного між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Спарта-Трейд».

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 18.04.2014 року

Суддя С.М.Мудрий