Постанова № 38302925, 25.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 березня 2014 року № 826/19894/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Мазур А.С., суддів Бояринцевої М.А., Літвінової А.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом громадянки Афганістану ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України

Головного Управління ДМС України у місті Києві

про визнання рішення неправомірним, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Громадянка Афганістану ОСОБА_2 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, Головного Управління ДМС України у місті Києві, в якому просить: визнати неправомірним та скасувати Рішення Державної міграційної служби України від 11.11.2013 року №638-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнати дії Головного управління Державної Міграційної служби України в місті Києві незаконними в частині порушення встановленого законом порядку повідомлення про прийняття Державною міграційною службою України рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Представник відповідачів заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

Суд, керуючись ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу у письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем та відповідачами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Державною міграційною службою України 11.11.2013 року було прийнято рішення № 638-13 про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту ОСОБА_2, громадянці Афганістану.

На підставі прийнятого рішення, 26.11.2013 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві винесено повідомлення № 219 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оскаржуване рішення № 638-13 мотивоване тим, що відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону відсутні.

Мотиви прийнятого рішення розкрито у висновку Головного управління ДМС у м. Києві щодо відмови їй у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.09.2013 року, який був підтриманий Державною міграційною службою України.

Вони полягають у тому, що: 1) заявниця, бажаючи отримати документ, який дає право на легальне перебування на території України, надавала неправдиву або частково неправдиву інформацію співробітнику міграційної служби, що підпадає під сумнів, тим самим намагаючись ввести в оману; 2) заявницею не було доведено обґрунтованість суб'єктивних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками належності до певної соціальної групи. Під час розгляду особової справи шукача притулку, органом міграційної служби встановлено відсутність об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань; 3) відсутні факти загрози життю заявниці, безпеці чи свободі в країні походження через застосування до неї нелюдського або такого, що принижує гідність поводження.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

У відповідності до положень п.1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (№ 3671-VI від 08.07.2011, далі - Закон): 1) біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; 2) особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Аналізуючи висновок і його мотиви, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, суд вважає необхідним зазначити про наступне.

Як вбачається з матеріалів особової справи Громадянки Афганістану ОСОБА_2 у своїй заяві до Головного Управління Державної міграційної служби України у м. Києві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 30.05.2013 року №80 вказала, що причиною залишення країни походження стало те, що в неї є обґрунтовані причини переслідування через належність до певної соціальної групи, а саме після вбивства її чоловіка його родичами та традиційно обумовленою необхідністю в подальшому одружитися з батьком вбивці (братом чоловіка) в Афганістані. Причиною небажання повернення в країну походження, заявниця зазначила побоювання одруження із особою, причетною до вбивства її чоловіка та загрози її життю, оскільки в країні її походження становище жінок залишається надзвичайно дискримінованим, діють закони Шаріату.

У судовому засіданні представник позивача заявив, що його довірителька з неповнолітніми дітьми тривалий час проживає в Україні. Після вбивства її чоловіка близьким родичем за законами, які діють у країні її походження, вона зобов'язана стати дружиною брата її чоловіка, який є батьком убивці, а тому вважає що є реальна загроза її життю.

Орган міграційної служби за наслідком співбесід, вивчення та оцінки поданих заявником документів, а також інформації отриманих з інших джерел, співставляє отримані внаслідок цього фактичні дані саме суб'єктивним оцінкам заявника, за наслідком чого і робить відповідний висновок про наявність або відсутність підстав для прийняття відповідного рішення в межах власної компетенції.

Як вбачається з матеріалів особової справи заявниці, остання перебувала в шлюбі з ОСОБА_3 з 1998 року, в якому народилося троє дітей, старша з яких була народжена в м.Києві (Україна) у 2002 році (копія свідоцтва про народження). Чоловік позивачки - ОСОБА_3 був громадянином України з 2003 року, про що свідчить наявна копія паспорту, проте був убитий ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 на ґрунті особистої неприязні, що підтверджується вироком Деснянського районного суду м. Києва від 27.12.2011 року.

Як зазначається у позовній заяві, сам факт тривалого проживання на території України розцінювався родичами її чоловіка як зрада.

Однак у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 19.09.2013 року, який став підставою для винесення оскаржуваного рішення, не надано оцінки фактам тривалого проживання заявниці на території України та обставинам щодо вбивства чоловіка позивачки та неможливості її повернення у країну походження внаслідок даних обставин.

З огляду на це доводи відповідача в цій частині не можуть бути прийняті судом як мотивовані та обґрунтовані.

Мотиви відповідачів щодо неправдивості чи часткової неправдивості пояснень заявниці співробітнику міграційної служби, викладені у висновку без врахування зазначеного вище судом, а тому з цих обставин не можуть бути прийняті як обґрунтовані.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов до висновку, що оскаржуване рішення не може вважатися таким, що в цілому відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а тому підлягає визнанню неправомірним та скасуванню, адже відповідачем не досліджено в повному обсязі та не надано оцінку на предмет наявності чи відсутності підстав і обставин для визнання ОСОБА_2 біженцем.

Оскільки питання прийняття рішення щодо надання статусу біженця або особи є дискреційним повноваженням відповідача, то позовні вимоги щодо зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту надання особі, задоволенню не підлягають.

Суд вважає належним способом захисту прав та інтересів позивача зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву від 30.05.2013 року №80 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, заперечуючи позов в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не спростував покликання позивача і не довів відповідність оскаржуваного рішення вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги в частині.

Керуючись ст. 11, 69, 70, 71, 158-163, 167 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 638-13 від 11.11.2013 року про відмову у визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Афганістану ОСОБА_2 від 30.05.2013 року №80 про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Головуючий суддя А.С. Мазур

Судді: М.А. Бояринцева

А.В. Літвінова