Ухвала суду № 38294154, 03.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/3284/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Коваленко В.І. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

03 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Зубрицький Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Черкаський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки позивача Державною податковою інспекцією у місті Черкасах Головного управління Міністерства доходів і зборів у Черкаській області було складено акт від 13 червня 2013 року № 2/22-11/31141625.

Згідно з висновками зазначеного акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» вимог податкового законодавства, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток від усіх видів діяльності за 2012 рік на суму 2327068 грн., заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму 314438 грн. та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на суму 202863 грн.

На підставі та на виконання акту перевірки від 13 червня 2013 року № 2/22-11/31141625 відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року № 0003262301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 471657 грн., № 0003282301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2327068 грн.; № 0003272301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, в розмірі 209458 грн.,

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції позивача не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, а первинні документи, складені позивачем, відповідають вимогами чинного законодавства. Крім того, судом було зазначено, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо винесення податкових повідомлень-рішень, оскільки предметом договорів, по яким було проведено податкову перевірку, є надання послуг з розміщення майна, а не оренда приміщення, як було зазначено відповідачем, оскільки виключно сторони уповноважені визначати умови цих договорів.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог п. 198.2. ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними ( або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Порядок складення платником податку-продавцем податкової накладної та надання її покупцю визначено статтею 201 ПК України.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця ( отримувача ) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, з наведених законодавчих положень вбачається, що підставою для виникнення права платника податків на формування податкового кредиту є наявність первинної документації, зокрема, належним чином оформлених податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у спірний період, за який відповідачем було проведено перевірку податкової звітності ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», між філією позивача «Черкаська дорожньо-експлуатаційна дільниця» та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_3 було укладено договори про надання послуг з розміщення майна від 01 листопада 2011 року № 138 та від 03 лютого 2012 року № 8, здійснення фінансово-господарських операцій за якими підтверджується відповідними актами надання послуг, що складені у відповідності з вимогами статті 9 Закону № 996-XIV та пункту 2.4 Положення № 88.

Дослідивши обставини справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що предметом цих договорів є надання послуг з розміщення майна, а не оренда приміщення, як було зазначено апелянтом, оскільки виключно сторони уповноважені визначати умови цих договорів.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що спірні договори про надання послуг з розміщення майна, укладені між позивачем і ФОП ОСОБА_3, мають цивільно-правовий характер, а тому, у відповідності до приписів частини 1 статті 627 ЦК України, їм притаманна, зокрема, така ознака, як свобода договору, що обумовлює відсутність компетенції суб'єкта владних повноважень, який не є учасником договору, на здійснення владних управлінських функцій шляхом втручання у договірні відносини сторін.

Разом з тим, доводи апелянта про те, що договори від 01 листопада 2011 року № 138 та від 03 лютого 2012 року № 8, укладені між позивачем і ФОП ОСОБА_3, слід вважати договорами оренди державного майна та згідно використаних даних розрахунку щомісячне нарахування плати за використання приміщення повинно становити 1029,60 грн. без ПДВ, що, на думку апелянта, свідчить про щомісячне недонараховуння позивачем плати за використання приміщенням в сумі 696,30 грн. та не віднесення до податкових зобов'язань з податку на додану вартість щомісячно по 139 грн., колегія суддів вважає необгрунтвоаними, безпідставними і такими, що спростовуються наведеною аргументацією.

Тож, з урахуванням приписів пункту 135.2 статті 135 та пункту 137.1 статті 137 ПК України, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем правомірно визначено суму доходів, які одержані внаслідок виконання договірних зобов'язань із ФОП ОСОБА_3.

З матеріалів справи також вбачається, що у спірний період позивач здійснював господарські операції з ТОВ «Альтком».

При цьому, колегія суддів встановила, що рішенням господарського суду Черкаської області від 12 лютого.2008 року у справі № 11-12/5098 з позивача на користь ТОВ «Альтком» було стягнуто борг в сумі 3108476,97 грн., на підставі чого постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ від 07 квітня 2010 року було відкрито виконавче провадження № 18642925 з примусового виконання наказу господарського суду Черкаської області № 11-12/5098, виданого 06 березня 2008 року на підставі та на виконання рішення про стягнення з позивача на користь ТОВ «Альтком» заборгованості.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що постановою державного виконавця Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ Павленка В.А. від 08 квітня 2011 року при примусовому виконанні вказаного наказу Господарського суду Черкаської області було накладено арешт на кошти позивача в сумі 1438675,99 грн., які містились на рахунках у банківських установах.

З огляду на це, судова колегія вважає, що вказана заборгованість позивача не може свідчити про безоплатність наданих робіт, оскільки вимога щодо компенсації їх вартості висунута товариством з обмеженою відповідальністю «Альтком».

З огляду на викладені обставини та з урахуванням приписів податкового законодавства, а саме положень пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, колегія суддів вважає, що в даному випадку виконання робіт ТОВ «Альтковм» на користь позивача не можна вважати безоплатним, що, відповідно, обумовлює відсутність жодних правових підстав для висновку про завищення позивачем податкового кредиту за червень 2011 року в сумі 189 546 грн., сформованого на підставі фінансово-господарських правовідносин із вказаним контрагентом.

Окрім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в рядку 03.9 додатку «Інші доходи» до декларації з податку на прибуток підприємства за 2 квартал 2011 року філія позивача «Жашківський райавтодор» вказала дохід від оприбуткування металобрухту, діючи у відповідності до податкової консультації, отриманої від відповідача.

При цьому, відповідно до пункту 53.1 статті 53 ПК України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданій йому у письмовій або електронній формі.

Доводи апелянта щодо заниження ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» доходів у спірний період колегія суддів вважає безпідставними та не обґрунтованими в силу викладених обставин справи та з урахуванням вимог статті 53 ПК України.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині визнання неправомірним обчислення відповідачем показника податкової звітності позивача «Інші доходи» за методом відмінним, ніж той, що був визначений у податковій консультації.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, філіями позивача «Городищенський райавтодор» за ІV квартал 2012 року, «Драбівський райавтодор» за ІV квартал 2011 року та за ІV квартал 2012 року, «Маньківський райавтодор» за ІV квартал 2012 року в деклараціях з податку на прибуток відображено не нараховану суму забезпечень майбутніх витрат і платежів (резерву), а фактично використану (виплачену) за рахунок забезпечень майбутніх витрат і платежів (резерву). Тобто, на загальну суму витрат по заробітній платі це не вплинуло, а змінилось тільки джерело нарахування.

При цьому, з положень податкового законодавства, а саме: пункту 138.2 статті 138 ПК України та нормативних приписів у галузі бухгалтерського обліку та фінансової звітності, зокрема статті 6 Закону № 996-XIV та пунктів 5, 7, 8 Положення № 601, вбачається, що обов'язковим є відображення в бухгалтерському обліку зобов'язань з виплати заробітної плати через створення забезпечення (резерву) у звітному періоді.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено правильність обчислення зазначеними філіями позивача податку на прибуток у спірному періоді без нарахування суми забезпечень майбутніх витрат і платежів (резерву), що свідчить про безпідставність та необґрунтованість доводів апелянта стосовно того, що відпускні працівникам належать до складу інших витрат у момент їх фактичного нарахування без відображення у складі собівартості товарів (робіт, послуг).

Перевіряючи правомірність доводів апелянта щодо завищення філією позивача «Катеринопільський райавтодор» витрат на суму 650 грн. та неправомірного віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 130 грн. внаслідок включення до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартості окремих товарів у спірний період, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до матеріалів справи, на момент здійснення господарської операції між філією позивача «Катеринопільський райавтодор» і ТОВ «КПІ-Сервіс» 02 червня 2011 року зазначений контрагент був зареєстрований як юридична особа та визнаний банкрутом лише на підставі рішення господарського суду Черкаської області від 31 січня 2013 року.

Разом з тим, апелянт, діючи у порушення вимог частини 2 статті 72 КАС України, не надав жодних доказів, які б спростовували зазначені відомості та обґрунтовували протиправність діяльності позивача, спрямовану на отримання податкової вигоди з метою зменшення податкових зобов'язань.

Крім того, у період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року філія позивача «Корсунь-Шевченківський райавтодор» перебувала у господарських правовідносинах з малим приватним підприємством «Тайфун» (далі - МПП «Тайдфу»), що підтверджується відповідною первинною документацією, а саме: видатковою та податковою накладними, банківською випискою, рапортами роботи будівельних машин, звітами про рух матеріальних цінностей, накладними на внутрішнє переміщення товарів та актами переробки матеріалів.

Проведення аналізу зазначеної первинної документації надає підстави стверджувати про товарність операцій між філією позивача «Корсунь-Шевченківський райавтодор» і МПП «Тайдфу» у період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року та відповідно, правомірність формування позивачем на їх підставі податкового кредиту.

Доводи апелянта щодо відсутності окремих реквізитів у первинній документації, складеній на підставі правовідносин між філією позивача із МПП «Тайдфу» у спірний період, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки свідчать виключно про формальні недоліки цих документів, що не є належною та необхідною підставою для визнання їх недійсними у розумінні статті 9 Закону № 996-XIV та пункту 2.4 Положення № 88.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2012 року філіями позивача «Лисянський райавтодор», «Шполянський райавтодор» та «Смілянська дорожньо-експлуатаційна дільниця» у податкових деклараціях з податку на прибуток було відображено фактично нараховані витрати на оплату праці.

Так, відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з підпункту 138.8.2 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України до складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (виконанні робіт, наданні послуг), які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Підпунктом 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

Отже, з викладених правових норм вбачається, що прямі витрати на оплату праці та загальновиробничі витрати входять до витрат, які формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що первинними документами, які підтверджують витрати на оплату праці та їх зв'язок з конкретними об'єктами, де виконувались роботи є розрахунково-платіжні відомості, табелі обліку робочого часу, наряди на відрядну роботу, наряд-завдання на техніку, маршрутні листи, в яких вказуються найменування об'єкту де проводяться роботи, обсяг робіт, прізвища працівників, які задіяні на роботах. В той же час, акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в зазначеної інформації в повному обсязі не містять.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає правомірним відображення філіями позивача «Лисянський райавтодор», «Шполянський райавтодор» та «Смілянська дорожньо-експлуатаційна дільниця» у податкових деклараціях з податку на прибуток лише фактично нарахованих витрат на оплату праці, а тому доводи апелянта стосовно того, що за актами приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в сума загально виробничих витрат філії на заробітну плату склала 95474 грн. та нарахування по єдиному соціальному внеску на фонд оплати праці по загально виробничих витратах склали 36776 грн., тоді як за даними бухгалтерського обліку ці витрати становлять 343348 грн. та 95482 грн., відповідно., є не обґрунтованими і спростовуються наведеною вище аргументацією.

Досліджуючи правомірність формування позивачем податкової звітності за результатами господарської діяльності його філії «Чорнобаївський райавтодор», колегія суддів встановила наступне.

В силу положень підпункту 138.8.5 пункту 138.8 статті 138 ПК України, до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на управління виробництвом (оплата праці працівників апарату управління цехами, дільницями відповідно до законодавства тощо; внески на соціальні заходи, визначені статтею 143 цього розділу; медичне страхування, страхування відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім пункту 142.2 статті 142 цього Кодексу, працівників апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць тощо).

При цьому, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, надбавки до заробітної плати працівників у спірному періоді було нараховано в повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірності дій позивача при включенні до складу загальновиробничих витрат фактично нарахованих коштів на заробітну плату та відрахувань на соціальні заходи в сумі 19945 грн.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «Український інноваційний банк» в особі директора Дніпровської філії у межах спірного періоду було укладено кредитний договір від 18 лютого 2011 року № 211-04/17, яким передбачено надання позивачу відновлювальної кредитної лінії на термін до 17 лютого 2012 року включно з лімітом заборгованості по кредитній лінії в розмірі 8000000 грн.

У свою чергу, між позивачем та ДП «Київське обласне дорожне управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» було укладено договір позики від 08 липня 2011 року № 80-01-04/59, за яким позивач зобов'язався надати зазначеному підприємству позику в сумі 4 250 000 грн. на термін до 01 вересня 2011 року.

14 липня 2011 року на поточний рахунок позивача від Дніпровської філії ПАТ «Український інноваційний банк» надійшли грошові кошти в сумі 4250000 грн., які в цей же день були перераховані на поточний рахунок ДП «Київське обласне дорожне управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».

При цьому, статтею 138 ПК України передбачено, що склад та порядок визначення витрат підприємства, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України, до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з пунктом 141.1 статті 141 ПК України, до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Пунктом 152.9 ПК закріплено, що базовим податковим (звітним) періодом для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є календарний квартал.

В розумінні підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що визначальною підставою для віднесення відсотків за кредитом до витрат є використання кредитних коштів у власній господарській діяльності протягом звітного періоду, яким є календарний квартал.

Тож, якщо підприємство протягом навіть декількох днів календарного кварталу здійснювало господарську діяльність за рахунок кредитних коштів, сплачені за весь квартал відсотки за кредитом вважаються витратами такого платника податків.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, кошти в сумі 4250000 грн. повернуті 11 серпня 2011 року дочірнім підприємством «Київське обласне дорожне управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на поточний рахунок позивача та використані останнім для власної господарської діяльності у тому самому кварталі, що і надані у позику зазначеному підприємству.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що в даному випадку відомості податкової звітності складені на підставі вимог податкового законодавства, що обумовлює відсутність жодних правових підстав вважати, що ДП «Черкаський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» було завищено показник витрат внаслідок сплати відсотків за кредитом при здійсненні зазначених фінансових операцій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, діючи у порушення вимог частини 2 статті 71 КАС України, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міністерства доходів і зборів у Черкаській області від 26 червня 2013 року № 0003262301, № 0003272301, № 0003282301 та приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам справи та вірно застосував законодавство, що регулює ці правовідносини. Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Тому, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 08.04.2014 року.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.