Постанова № 38294036, 02.04.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2014 р. Справа№ 910/21417/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Отрюха Б.В.

при секретарі судового засідання - Ставицькій Т.Б.

за участю представників:

від позивача: Пількевич В.В., представник за довіреністю №14-60 від 22.03.2013р.;

від відповідача: Грабчак В.М., представник за довіреністю №174 від 10.09.2013р.;

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. (підписано 20.12.2013р.)

у справі № 910/21417/13 (Суддя: Паламар П.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

до Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна»

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 277856,13 грн.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013року Публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна (надалі - відповідач) про стягнення з відповідача 237275,49грн. боргу за отриманий природний газ на підставі Договору купівлі-продажу природного газу №14/2373/11, 17426,04грн. пені, 16609,28грн. 7 % штрафу, 565,82грн. інфляційних втрат та 3%річних у сумі 5979,49грн., що разом складає -277856,13грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором купівлі-продажу природного газу №14/2373/11 від 30.09.2011р. в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого протягом спірного періоду природного газу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №910/21417/13.

Відповідач проти позову заперечував та вказував у відзиві на позовну заяву, що позивачем неправильно визначено період прострочення оплати за договором. Заявив про сплив строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені та штрафу до часу звернення позивача в суд з вказаним позовом.

За твердженнями відповідача, причиною виникнення заборгованості відповідача перед позивачем є заборгованість кінцевих споживачів, які невчасно сплачують грошові кошти за спожитий природний газ. Разом з тим, стягнення заборгованості за спожитий природний за 2010-2012рр. здійснюється відповідно до рішень суду, шляхом арешту розрахункових рахунків та опису майна, що практично призвело до банкрутства підприємства. Відповідач вважає, що його вина у простроченні сплати відсутня, а сам відповідач є збитковим підприємством, за таких обставин, просив суд відмовити позивачу у стягнення пені та штрафу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі №910/21417/13 (Суддя: Паламар П.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» на користь ПАТ НАК «Нафтогаз України» 237275,49грн. основного боргу, 5979,49грн. 3% річних, 4673,12грн. пені, 4982,78грн. штрафу, 5508,82грн. судового збору. У позові в іншій частині вимог відмовлено.

За оцінкою місцевого господарського суду, на підставі чинного Договору купівлі-продажу природного газу №14/2373/11 від 30.09.2011р. між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу, зокрема, у відповідача виник обов'язок з оплати вартості переданого йому у власність позивачем протягом вересня-грудня 2012р. природного газу. З огляду на відсутність доказів погашення основного боргу на суму 237275,49грн., господарський суд визнав позов у цій частині вимог обгрунтованим і задовольнив його.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем допущене порушення строків розрахунків, а тому, з врахуванням ст.ст. 622, 625 ЦК України, визнав що до стягнення у повному обсязі 3% річних підлягали 5979,49грн.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову про стягнення із відповідача 565,82грн. інфляційних втрат посилався на ту обставину, що вказана вимога заявлена без дотримання вимог ст. 625 ЦК України, що передбачають право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а не лише за ті періоди, коли індекс інфляції становив більше 100 %. Під час застосування дійсних індексів інфляції за жовтень 2012 - жовтень 2013рр. втрати внаслідок інфляції мали негативне значення, а тому за висновком місцевого господарського суду, повинні були враховуватися при обчисленні.

Разом з тим, суд першої інстанції встановив порушення відповідачем строків розрахунків і врахувавши пункт 7.2. Договору купівлі-продажу природного газу №14/2373/11 від 30.09.2011р. та ч. 2 ст. 625 ЦК України, визначив до стягнення з боржника пеню та штраф. Щодо розміру стягнення нарахованої пені у сумі 1848,96грн. за вересень 2012р., то суд, застосувавши вимоги статті 267 ЦК України, правомірність заявленої до стягнення пені заперечив.

Водночас, господарський суд вказав на непомірність розміру нарахованих санкцій у порівнянні з сумою основного боргу, відсутністю доказів розміру понесених збитків внаслідок несвоєчасного виконання грошового обов'язку та зменшив на підставі ст. 233 ГК України заявлені до стягнення суми пені і штрафу, стягнувши при цьому з боржника зменшену пені у розмірі 4673,12грн. та 4982,78грн. штрафу.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду та мотивами прийнятого рішення в частині зменшення розміру пені та штрафу, Публічне акціонерне товариство Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі №910/21417/13 скасувати в частині відмови у стягненні 10903,96грн. пені, 11626,50грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 10903,96грн. пені та 11626,50грн. 7% штрафу, в решті залишити оскаржене рішення без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

На думку скаржника, господарським судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначав, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми пені за грошовими зобов'язаннями, які виникли у вересні 2012 року, у сумі 1848,96грн. Період, за який кредитор нарахував пені був визначений з 29.10.2012р. по 31.12.2012р., а до суду був поданий позов - 03.11.2013р., отже, вважав апелянт, правомірною можна вважати відмову у стягненні пені лише за 5 календарних дні у сумі 54,03грн.

У доводах апеляційного оскарження позивач вказував на невірне застосування місцевим господарським судом положень ст. 233 ГК України, вважаючи, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу та важкий фінансовий стан підприємства не є тими винятковими випадками, які у розумінні вказаних правових норм дають підстави для зменшення розміру нарахованої неустойки. До того ж, за поясненнями апелянта, відповідач не здійснює видобуток природного газу самостійно, ПАТ НАК «Нафтогаз України» є гарантованим постачальником і законодавчо зобов'язаний надавати природний газ споживачам незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Разом з тим, за поясненнями апелянта, він несе обов'язок з своєчасного розрахунку з газовидобувними підприємствами за укладеними із останніми договорами. Несвоєчасність розрахунків споживачів за поставлений їм природній газ, вказував апелянт, і, як наслідок - нестача у кредитора коштів, призводить до виникнення заборгованості ПАТ НАК «Нафтогаз України» перед газовидобувними підприємствами за договорами, які передбачають жорсткі фінансові санкції. Крім того, скаржник зазначав, що позивач здійснюючи покладене державою завдання з забезпечення галузей національної економіки та населення природним газом, компанія діє у жорстких рамках затверджених тарифів на закупівлю та постачання природного газу споживачам, позивач жодним чином не має можливості змінити встановлені тарифи. Вказував скаржник і на те, що суд першої інстанції, застосовуючи приписи ст.ст. 549, 611, 624 ЦК України та ст.ст. 230-233 ГК України та зменшивши розмір пені та штрафу на 70 %, повинен був врахувати і майновий стан позивача, який є досить тяжким, оскільки чистий збиток за 2012 рік становив більше 10 млн. гривень, що підтверджувався звітом про фінансові результати за 2012 рік.

За таких обставин, поряд із арифметично та законодавчо вірно виконаним позивачем розрахунком розміру неустойки, скаржник вказував на відсутність законних підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені і штрафу.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у справі №910/21417/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Кропивній Л.В.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014р. для розгляду справи №910/21417/13 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Кропивної Л.В., суддів: Ільєнок Т.В., Корсакової Г.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014р. було прийнято до розгляду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та призначено розгляд справи №910/21417/13 на 12.02.2014р.

12.02.2014р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи балансу (звіт про фінансові результати) Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» на 31.12.2013р., копії рейтингу «ТОП-50» за об'ємом чистого доходу в першім півріччі 2013 року від «Інвестиційної газети».

12.02.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 12.03.2014р.

11.03.2014р. Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити як необгрунтовану. За оцінкою відповідача, суд першої інстанції належним чином дослідив всі фактичні обставини справи та дійшов вірного висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 233 ГК України в частині зменшення розміру заявлених до стягнення сум пені та штрафу.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Ільєнок Т.В. на лікарняному, здійснено заміну у складі колегії суддів у даній справі на наступний: головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Корсакова Г.В., Отрюха Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014р. справу №910/21417/13 прийнято до провадження у визначеному складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Корсакова Г.В., Отрюха Б.В.

12.03.2014р. колегією суддів оголошено перерву до 02.04.2014р.

У судовому засіданні 02.04.2014р. представник позивача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі №910/21417/13 скасувати в частині відмови у стягненні 10903,96грн. пені та 11626,50грн. 7% штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» на користь Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 10903,96грн. пені та 11626,50грн. 7% штрафу, в решті залишити оскаржене рішення без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.04.2014р. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 30.09.2011р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - продавець, позивач, Компанія) та Державним підприємством «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» (далі - покупець, відповідач) був укладений Договір купівлі-продажу природного газу №14/2373/11 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у четвертому кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ, який ввезений на митну територію України позивачем, для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору.

Згідно п.2.1 Договору продавець зобов'язувався передавати покупцю в період з 01 жовтня 2011р. по 31 грудня 2012р. природний газ обсягом до 250000 м3 згідно наведеного у цьому пункті помісячного графіку. Разом з тим, у п.2.1.1 Договору сторони передбачили можливість зміни обсягів газу, що планується передати за цим Договором, протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до умов п. 5.2 договору ціна природного газу з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом становить 1309,20 грн. з ПДВ.

Згідно п.п. 6.1., 6.2. договору оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до п. 11.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині реалізації газу з 1 жовтня 2011 р. до 31 грудня 2012 р., в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Відповідно до п.3.3 Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцю у відповідному місці продажу оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

На виконання умов Договору, позивач протягом вересня-грудня 2012 року передав у власність відповідачу природний газ 362474 м3 на загальну суму 237275,49грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями двосторонньо підписаними Актами приймання-передачі природного газу від 30 вересня 2012р. (а.с. 29, т. 1), 31 жовтня 2012р. (а.с. 30, т.1), 30 листопада 2012р. (а.с. 31, т.1), 31 грудня 2012р. (а.с. 32, т.1).

Вказані Акти підписані без будь-яких зауважень з боку покупця.

За приписами ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Звертаючись до господарського суду з позовом, ПАТ НАК «Нафтогаз України» зазначило, що станом на 16.10.2013р. розмір заборгованості відповідача за поставлений йому природний газ становив 237275,49грн., що підтверджується вказаними вище актами приймання-передачі та виписками з рахунку відповідача за жовтень 2011-вересень 2013 років.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про стягнення 237275,49грн. боргу за отриманий природний газ на підставі Договору купівлі-продажу природного газу №14/2373/11 від 30.09.2011р.

В силу ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем встановлених Договором строків оплати вартості переданого йому у власність позивачем протягом вересня по грудень 2012р. природного газу, позивач нарахував та просив стягнути із Державного підприємства 565,82грн. інфляційних втрат та 5979,49грн. 3% річних за весь час прострочення.

Перевіривши правильність виконаного позивачем розрахунку трьох процентів річних на загальну суму 5979,49грн., що підлягали до стягнення із відповідача, судова колегія визнала його арифметично вірним та таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Водночас, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні інфляційних втрат на суму 565,82грн., оскільки такі вимоги заявлені без дотримання вимог ст. 625 ЦК України, що передбачають право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а не лише за ті періоди, коли індекс інфляції становив більше 100%. Під час застосування дійсних індексів інфляції за жовтень 2012-жовтень 2013 років втрати внаслідок інфляції мають негативне значення.

Пунктом 7.2. Договору, зокрема, передбачено, що у разі невиконання покупцем п.6.1 умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

На підставі п.7.2 Договору, з урахуванням положень ч.6 ст.232 ГК України, позивач нарахував та просив стягнути із відповідача 17426,04грн. пені та 16609,28грн. 7 % штрафу.

Вирішуючи питання про стягнення із відповідача неустойки (пені та штрафу), господарський суд застосував ст.233 ГК України і зменшив розмір заявлених позивачем пені і штрафу.

Зменшуючи розмір заявлених вимог щодо стягнення пені та штрафу, господарський суд мотивував непомірністю розміру нарахованих санкцій у порівнянні з сумою основного боргу та відсутністю доказів розміру понесених збитків внаслідок несвоєчасного виконання грошового обов'язку. У зв'язку з цим господарський суд зменшив заявлені до стягнення суми пені і штрафу та стягнув із боржника пеню у розмірі 4673,12грн. та 4982,78грн. штрафу.

Між тим, судова колегія не може погодитися з мотивами, наведеними судом першої інстанції в обгрунтування можливості зменшення розміру штрафних санкцій до 70 відсотків від нарахованих кредитором.

Статтею 233 ГК України та статтею 83 ГПК України встановлено режим зменшення розміру штрафних санкцій, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому за законом вимагається брати до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, врахування не тільки майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п.3.17.4 постанови Пленуму від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Судова колегія вважає, що невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання боржником фактично дозволяє йому неправомірно користуватися чужими грошовими коштами, тоді як, виходячи із загальних начал та змісту цивільного законодавства, ніхто не вправі отримувати переваг від свої протиправної поведінки.

Поряд з цим, неустойка має компенсаційний характер і є не лише заходом, який стимулює боржника до належного виконання ним зобов'язань, але є мірою відповідальності за допущене правопорушення у зобов'язанні.

У зв'язку з цим завданням суду є встановлення такої величини неустойки, яка є достатньою для компенсації втрат кредитора, і у залежності від встановленого суд має розглянути питання про співрозмірність неустойки наслідкам порушення зобов'язання.

За змістом ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судова колегія вважає, що звертаючись до суду про зменшення розміру штрафних санкцій, боржник мав би посилатися зокрема, на середній розмір плати по короткостроковим кредитам у даній місцевості у місті знаходження боржника у спірний період і доводити, що такий середній розмір є меншим, ніж розмір неустойки, заявленої до стягнення, або доводити, які наслідки подібні правопорушення мають для кредитора, який діє у цивільному обороті розумно та обачно за однорідних обставин, у т.ч. заснованих на середніх показах по ринку.

Відсутність такого документального обґрунтування не надавало господарському суду права зменшувати розмір штрафних санкцій лише на підставі доводів боржника про непомірність розміру нарахованих санкцій у порівнянні з сумою основного боргу, відсутності даних про заподіяння позивачу у зв'язку з цим збитків, інтересів сторін у забезпеченні сталого функціонування паливно-енергетичного комплексу, загрози банкрутства підприємства.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ст. 233 ГК України та необхідності зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу, адже вимоги у цій частині позову заявлені у відповідності до умов Договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», тоді як за змістом ч.2 ст.218 ГК України відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення Державного підприємства від відповідальності за порушення зобов'язання (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2012р. у справі №3-28гс12).

Водночас, перераховуючи пеню, нараховану на суму заборгованості за вересень 2012 рік та з врахуванням дати звернення позивача з позовом - 03 листопада 2013р., судова колегія вважає, що до стягнення за прострочення оплати природного газу переданого у вересні 2012 року відповідно до вимог 267 ЦК України підлягає пеня у розмірі 1794,00грн. (1848,96грн. - 54,96грн.).

За таких обставин, обґрунтованими слід вважати вимоги Компанії про стягнення із відповідача 7% штрафу у розмірі 16609,28грн. та пені у розмірі 17371,08грн. Отже, рішення господарського суду у частині відмови у стягненні вказаних пені та штрафу підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позову у цій частині вимог про стягнення пені на суму 17 371,08грн. та 16 609,28грн. 7% штрафу. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі №910/21417/13 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції розподіляє судові витрати.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі № 910/21417/13 задовольнити.

2.Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі №910/21417/13 в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» про стягнення 10903,96грн. пені та 11626,50грн. штрафу.

3.Прийняти у цій частині нове судове рішення про задоволення позову частково.

4.Викласти резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2013р. у справі № 910/21417/13 в наступній редакції:

«Позов Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

Стягнути із Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» (04075, м. Київ, Пуща-Водицька, 14 лінія, код 05907147) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 237 275,49 грн. основного боргу, 5979,49 грн. три проценти річних з простроченої суми, 17 371,08 грн. пені, 16 609,28 грн. 7% штрафу.

В іншій частині вимог у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» (04075, м. Київ, Пуща-Водицька, 14 лінія, код 05907147) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) судового збору за розгляд позовної заяви 5540 (п'ять тисяч п'ятсот сорок) гривень 45 коп.»

5.Стягнути з Державного підприємства «Санаторний комплекс «Пуща-Озерна» (04075, м. Київ, Пуща-Водицька, 14 лінія, код 05907147) на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 860 (вісімсот шістдесят) гривень 25 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Доручити місцевому господарському суду видачу відповідних наказів.

7.Матеріали справи №910/21417/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді Г.В. Корсакова

Б.В. Отрюх