Ухвала суду № 38290951, 02.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2014 р.Справа № 816/5007/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2014р. по справі № 816/5007/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області

про визнання дій протиправними, скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

13.08.2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області про визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області щодо безпідставного занесення до картки особового рахунку ОСОБА_1 в графу "нараховано" згідно розрахунку даних у сумі 4572,42 грн., скасувати вимогу про сплату боргу від 05.02.2013 року № Ф-469, зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області виправити дані картки особового рахунку ОСОБА_1

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 04.02.2014 року у задоволенні позову відмовив.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову про задоволення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.11.2009 року Виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області.

З 01.01.2012 року відповідно до свідоцтва про сплату єдиного податку серія НОМЕР_1 від 20 травня 2012 року ФОП ОСОБА_1 перебуває на спрощеній системі оподаткування

У лютому 2013 року позивачем подано до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці звіт за 2012 рік, згідно якого сплаті підлягає сума єдиного внеску у розмірі 0 грн.

У зв'язку з поданням позивачем звіту за 2012 рік про суми нарахування єдиного внеску у розмірі меншому за розмір мінімального страхового внеску фізичної особи-підприємця у сумі 0 грн., Управлінням Пенсійного фонду України в м. Кременчуці встановлено, що позивачем порушено п.п. 3 п. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI, а саме: занижено суму єдиного внеску, а тому УПФУ в м. Кременчуці донараховано мінімальний страховий внесок для ФОП ОСОБА_1 за 2012 рік у розмірі 4572,42 грн.

05.02.2013 року позивачу направлена вимога про сплату боргу № Ф-469., за якою станом на 01.02.2013 року заборгованість зі сплати єдиного внеску за ОСОБА_1 становить 4572,42 грн.

Також до картки особового рахунку позивача внесено суму недоїмки у графі "Внесок, нарахований до сплати: нараховано згідно розрахунку" у розмірі 4572,42 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у ході судового розгляду не встановлено ознак протиправності в діях та рішеннях Управлінням Пенсійного фонду України в м. Кременчуці.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

У відповідності до ст. 7 Основ законодавства України про загальнообов'язкове соціальне страхування, загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; у фізичних осіб; особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності.

Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, відповідно до вимог статті 67 Конституції України.

Отже, громадяни, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності зобов'язані сплачувати до органів Пенсійного фонду України єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Виключно вказаним Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску та пропорції його розподілу за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно зі ст. 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є, серед іншого, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

У відповідності до п. 3 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464, з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску. Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Таким чином, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не входять до системи оподаткування, на нього не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановленні пільги з нарахування та сплати єдиного внеску або звільнення від його сплати.

Отже, обов'язок сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Також слід вказати, що ні Основами законодавства України про загальнообов'язкове соціальне страхування, ні Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не передбачено такої пільги, як звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування, або працюють на інших підприємствах та сплачують внески з нарахованої заробітної плати.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість твердження позивача про те, що серед визначених Податковим кодексом України податків та зборів не зазначено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а тому у позивача відсутній обов'язок його сплачувати.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 Закону № 2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до п. 3.4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 N 21-5, для платників, зазначених у п.п. 2.1.3 п. 2.1 розд. II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування розмір єдиного внеску становить 34,7 відсотка суми, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Враховуючи викладене, твердження позивача стосовно виконання ним погодинної норми праці максимум 10 годин щомісяця, в той час як відповідачем обраховано мінімальний розмір заробітної плати у місячному, а не погодинному розмірі, є необґрунтованим і з огляду на положення п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, згідно якого мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" встановлено розмір мінімальної плати на 2012 рік у місячному розмірі: з 1 січня - 1073 гривні, з 1 квітня - 1094 гривні, з 1 липня - 1102 гривні, з 1 жовтня - 1118 гривень, з 1 грудня - 1134 гривні.

Отже, мінімальний розмір страхового внеску у 2012 році у місячному розмірі становить: з 1 січня - 372,33 грн. (1073 грн. х 34,7 %), з 1 квітня - 379,62 грн. (1094 грн. х 34,7 %), з 1 липня - 382,39 грн. (1102 грн. х 34,7 %), з 1 жовтня - 387,95 грн. (1118 грн. х 34,7 %), з грудня - 393,50 грн. (1134 грн. х 34,7 %).

Тобто, у 2012 році розмір мінімального страхового внеску для фізичних осіб - підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування, склав 4572,42 грн.

Згідно п. 2.1 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 08.10.2010 року N 22-2, звіт до органів Пенсійного фонду подається особисто фізичною особою, страхувальником або відповідальною особою фізичної особи або страхувальника за місцем взяття на облік в органах Пенсійного фонду.

Судовим розглядом встановлено, що позивачем до Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці в лютому 2013 року подано звіт за 2012 рік, згідно якого сплаті підлягає сума єдиного внеску у розмірі 0 грн.

Відповідно до п. 4.9 Інструкції обчислення єдиного внеску органами Пенсійного фонду здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного соціального внеску, звітності, що подається платниками до органів Пенсійного фонду, інформації територіальних органів органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, про нараховані суми доходу, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.

У зв'язку з поданням позивачем звіту за 2012 рік про суми нарахування єдиного внеску у розмірі меншому за розмір мінімального страхового внеску фізичної особи-підприємця у сумі 0 грн., Управлінням Пенсійного фонду України в м. Кременчуці встановлено, що позивачем порушено п. 3 п. 1 ст. 7 Закону України № 2464-VI, а саме: занижено суму єдиного внеску, а тому мінімальний страховий внесок для ФОП ОСОБА_1 І, склав у 2012 році 4572,42 грн.

Згідно п. 6.2 Інструкції сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону п.п. 4.3.6 п. 4.3, абз. 2 п.п. 4.5.2, п.п. 4.5.3 п. 4.5 та п.п. 4.6.2 п. 4.6 розд. IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464 недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом

Згідно п. 2.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 N 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.10.2010 за N 988/18283 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), документами, на підставі яких здійснюється облік сум нарахованих платежів шляхом занесення інформації про суми, що підлягають сплаті платниками, до карток особових рахунків платників, є: самостійно визначені платником та розраховані відповідним органом Пенсійного фонду на підставі вимоги про сплату недоїмки.

Документи, що підтверджують нараховані суми платежів, самостійно визначені платником у звітності, завантажуються до автоматизованої інформаційної системи в автоматичному режимі. З електронної бази звітності дані про нараховані суми платежів платника вносяться до карток особових рахунків платників в автоматичному режимі.

Суми платежів, за якими здійснюється процедура оскарження до органів Пенсійного фонду у встановленому порядку, вносяться до карток особових рахунків платників із зазначенням терміну сплати відповідних сум платежів після її закінчення.

Згідно п. 3.4 Порядку у картках особових рахунків фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, відображаються дані про платника, його ознака та інформація про стан розрахунків (суми нарахованого та сплаченого платежу, суми боргу або надміру сплачені) та інше.

Відображенню в картках особових рахунках платників підлягають нараховані: суми платежів, самостійно визначені платником; суми платежів, нараховані (зменшені, списані) відповідним органом Пенсійного фонду.

Згідно пункту 4.2.2 Порядку суми платежів, нарахованих (зменшених) відповідним органом Пенсійного фонду, проводяться у картках особових рахунків за даними реєстру виданих вимог про сплату недоїмки та нарахування пені, журналу обліку рішень про застосування фінансових санкцій, розрахунків або повідомлень-розрахунків у частині узгоджених сум.

Облік сум платежів, нарахованих відповідним органом Пенсійного фонду, відображається в картці особового рахунку платника у графах: "Донараховано за результатами перевірки органом Пенсійного фонду"; "Донараховано за результатами звірки з ДПА"; "Нараховано відповідно до повідомлень-розрахунків"; "Належить до сплати штрафів"; "Нараховано пені"; "Належить до сплати фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій"; "Належить до сплати фактичних витрат на виплату пенсій науковим працівникам".

Проведення операцій в картках особових рахунків платників здійснюється в хронологічному порядку.

Колегія суддів зазначає, що позивач вказував на безпідставність включення відповідачем до картки особового рахунку суму недоїмки у розмірі 4572,42 грн. на підставі розрахунку, в той час як відповідний розрахунок відповідачем на адресу позивача для узгодження не надсилався.

Встановлено, що у зв'язку з поданням позивачем невірного звіту за 2012 рік 21 січня 2013 року ОСОБА_1 донараховано єдиний внесок в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску, виставлено оскаржувану вимогу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що відповідачем правомірно внесено до картки особового рахунку позивача відомості про недоїмку за 2012 рік у розмірі 4572,42 грн.

Крім того, необхідно вказати, що за наявності недоїмки орган Пенсійного фонду повинен внести вказаний борг до картки особового рахунку платника єдиного внеску відповідно до вимог пункту 2.2 Порядку, і такі дії не змінюють прав та обов'язків позивача.

Згідно ст. 25 Закону України № 2464 рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до положень пункту 6.3 Інструкції органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки в таких випадках: якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника або інформація територіальних органів органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики про суми доходу (прибутку) фізичних осіб - підприємців чи осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, свідчать про донарахування (зменшення) сум єдиного внеску або органами Пенсійного фонду у повідомленнях-розрахунках визначено суми єдиного внеску, які підлягають доплаті; якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Згідно пункту 6.4 Порядку вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, актів звірок з органами податкової служби, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

У ході судового розгляду встановлено, що оскаржувана вимога Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці від 05.02.2013 року № 469 про сплату боргу у розмірі 4572,42 грн. сформована на підставі облікових даних з картки особового рахунку платника ОСОБА_1, тобто з урахуванням вимог пункту 6.4 Порядку.

Таким чином, вимога про сплату боргу відповідає приписам чинного законодавства України, а дії Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці щодо внесення відомостей про наявність недоїмки до картки особового рахунку позивача та винесення вимоги по сплаті недоїмки є правомірними.

З огляду на викладене, колегія суддів підтримує висновки суду першої інстанції щодо відсутності в діях та рішеннях Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці порушення прав та інтересів позивача, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Отже, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при її прийнятті суд першої інстанції у повному обсязі з'ясував обставини справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 04.02.2014р. по справі № 816/5007/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Рєзнікова С.С.