Ухвала суду № 38289781, 24.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2014 р. м. Київ К/9991/78579/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у письмовому судовому засіданнікасаційну скаргусуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4на постановуІвано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2010та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012у справі № 2-а-4055/11/2070за позовомсуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4доКалуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської областіза участіпрокуратури Івано-Франківської областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області № 0002131702/0 від 18.12.2009 та № 0002141702/0 від 18.12.2009.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2010, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012, у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивач у період з 01.07.2006 по 30.06.2009 здійснював господарську (підприємницьку) діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, та був платником єдиного податку;

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства СПД ОСОБА_4 за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт № 5061/17-02/НОМЕР_1 від 11.12.2009;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», пп.4.2.8 п.4.2 ст.4, пп.8.1.3 п.8.1 ст.8, ст.18, пп.9.12.1 п.9.12 ст.9, п.19.1 ст.19, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст.13 Декрету КМ України «Про прибутковий податок з громадян», Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України № 12 від 21.04.1993, внаслідок чого позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в загальній сумі 53 911,07 грн.; пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, пп.7.2.8 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з ПДВ за 2008 рік на суму 153 563 грн.;

- за результатами перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0002131702/0 від 18.12.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 53 911,07 грн. основного платежу;

2) податкове повідомлення-рішення № 0002141702/0 від 18.12.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 230 345 грн. (з яких: 153 563 грн. - основний платіж та 76 782 грн. - (штрафні фінансові) санкції).

Висновок контролюючого органу про вказані порушення позивачем податкового законодавства зроблений внаслідок того, що в ході перевірки позивача було встановлено, що в результаті перевищення позивачем граничного розміру обсягу виручки за перше півріччя 2007 року позивач неправомірно перебував на спрощеній системі оподаткування та зобов'язаний був, починаючи з 01.07. 2007 року, перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником ПДВ.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної відповідачем перевірки правильності обчислення обсягу виручки встановлено розбіжність між даними, відображеними у звітах платника податку, та наданими для перевірки документами - банківськими виписками про рух коштів по рахунках позивача, а саме за: 3 квартал 2006 - 140 000 грн., 4 квартал 2006 - 140 000 грн., 1 квартал 2007 - 189 720 грн., 2 квартал 2007 - 341 140 грн., 3 квартал 2007 - 273 567,5 грн., 4 квартал 2007 - 47 530 грн., 1 квартал 2008 - 18 600 грн., 2 квартал 2008 - 60 110 грн., 3 квартал 2008 - 198 335 грн., 4 квартал 2008 - 1 682 750 грн., 1 квартал 2008 - 1 400 грн., 2 квартал 2008 року - 0 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивував своє рішення тим, що позивач, отримавши виручку на розрахунковий рахунок за І півріччя 2007 року в сумі 530 860 грн., та перевищивши граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на суму 30 860 грн., з 01.07.2007 повинен був перейти на загальну систему оподаткування, подати до податкового органу податкову декларацію про одержані доходи на суму перевищення обсягу виручки за І півріччя 2007 в розмірі 30 860 грн., а також сплатити податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності. Крім того, суди дійшли висновку, що всупереч положенням абзацу «а» п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач з 01.07.2007 не подав заяву для реєстрації платником податку на додану вартість, з огляду на що суди дійшли висновку про правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 грн.

Відповідно до ст.2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника залежно від виду його діяльності.

Згідно ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість (крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків) та податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань такого платника податку.

Частиною 3 ст.1 названого Указу встановлено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Тобто, при визначенні обсягу виручки від реалізації суб'єктом підприємницької діяльності товарів (робіт, послуг) напрямок отримання коштів на розрахунковий рахунок або (та) в касу суб'єкта підприємницької діяльності до уваги не приймається.

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді.

Відповідно до ст.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Однак, зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

А відтак, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, розглядаючи спір по суті, не встановили, з якого звітного періоду (кварталу) позивач був зобов'язаним перейти на загальну систему оподаткування, не встановили об'єкти оподаткування податком на доходи фізичних осіб, що виникли у позивача в наступних звітних періодах, та не перевірили правильність визначення податковим органом позивачу зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно п.9.3 ст.9 названого Закону особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

За змістом п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»:

- якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом (ч.2 п.9.4 ст.9);

- якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду (ч.3 п.9.4 ст.9);

- особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (ч.4 п.9.4 ст.9).

При цьому, колегія суддів звертає увагу судів попередніх інстанцій на те, що загальну суму від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), встановлену пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», слід відраховувати з моменту перевищення суб'єктом підприємницької діяльності граничного обсягу виручки, передбаченого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», тобто, з моменту виникнення у платника податків обов'язку перейти на загальну систему оподаткування.

Враховуючи наведені приписи податкового законодавства, судам необхідно встановити, в якому податковому періоді позивач перевищив розмір загальної суми від здійснення оподатковуваних операцій з поставки товарів (послуг), визначеної пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», та, в залежності від встановленого, дійти висновку про обґрунтованість визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний