Ухвала суду № 38289564, 07.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" квітня 2014 р. м. Київ К/800/8609/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача не з'явивсявід відповідачаТкачук Т.О.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Агентство мерчандайзингу плюс»на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2012та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013у справі № 2а-11682/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Агентство мерчандайзингу плюс»доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агентство мерчандайзингу плюс» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0004112203 та № 0004122203 від 09 серпня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 08.10.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Агенство Мерчиндайзингу Плюс» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Лайкс» за період з 01.02.2011 по 31.08.2011, за результатами якої складено акт №5159/22-317/37211095 від 27.07.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства України, а саме: п.198.1, п.198.2, п. 198.3, п.198.6 ст.198, Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 160 316 грн. та завищено від'ємне значення різниці поточного звітного періоду, що зараховується у зменшення податкового боргу з податку на додану вартість (ряд. 20.1) на суму 45 021 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

1) № 0004112203 від 09 серпня 2012 року, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 160 317 грн. (з яких: 160 316 грн. - основний платіж та 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) № 0004122203 від 09 серпня 2012 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення ПДВ на 45 021 грн.

Відповідач вважає неправомірним формування позивачем даних податкового обліку з податку на додану вартість внаслідок здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Лайкс», оскільки за результатами перевірки останнього встановлено, що ТОВ «Лайкс» відсутній за юридичною адресою, здійснювана ним діяльність має ознаки фіктивності, а згідно пояснень директора та засновника ТОВ «Лайкс» він не здійснював реєстрацію товариства, фінансово-господарською діяльністю не займався та нікого не уповноважував на вчинення таких дій.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, беручи до уваги сумнівність ведення господарської діяльності ТОВ «Лайкс» в рамках правового поля, з огляду на наявність невідповідностей у договорі та пояснення директора підприємства, дійшов висновку, що відомості в податкових накладних є недостовірними та є наслідками укладення фіктивних угод.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що подані позивачем документи не доводять фактичного отримання позивачем послуг від ТОВ «Лайкс», з огляду на що укладений між сторонами договір був вчинений шляхом перерахування коштів та обміну документами первинного бухгалтерського обліку без фактичного отримання замовником передбачених його умовами послуг, у зв'язку з чим податкові накладні, видані ТОВ «Лайкс», не можуть бути підставою для формування позивачем податкового кредиту.

Однак, колегія суддів вважає вказані висновки судових інстанцій передчасними, при цьому колегія виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Лайкс» та ТОВ «Агентство мерчандайзингу плюс» було укладено договір про надання маркетингових послуг (передпродажної підготовки, збору, аналізу цін та представленості товарів в торгівельних мережах) № Дог-0188 від 01 квітня 2011 року. На підтвердження виконання умов укладеного договору позивач надав суду копії рахунків-фактур, виписок з банку, податкових накладних, актів виконаних робіт, додатків до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена перевірка позивача за період з 01.02.2011 по 31.08.2011. Оскільки з 01.01.2011 набрав чинності Податковий кодекс України, то колегія суддів вважає помилковим застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин положень Закону України «Про податок на додану вартість», який згідно п.1 ч.2 Прикінцевих Положень Податкового кодексу України втратив чинність з 01.01.2011.

Таким чином, питання пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість у спірному періоді були врегульовані Податковим кодексом України.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналізуючи наведені законодавчі приписи, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту з податку на додану вартість є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама наявність або відсутність первинних документів, а також помилки в їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З огляду на викладене, для встановлення факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити рух коштів між позивачем та його контрагентом при виконанні умов укладеного договору, з'ясувати зміст наданих послуг, їх обсяг, форми викладення та передачі, тобто, ознак, які б свідчили про реальність досліджень, передбачених договором, а також їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, оскільки саме встановлення факту реальності надання послуг та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача є визначальними у вирішенні даного спору.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст.227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати вищевикладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство мерчандайзингу плюс» задовольнити частково.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.10.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний