Постанова № 38288299, 17.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 квітня 2014 року 15:40 № 826/3388/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кармазіна О.А., суддів: Маруліної Л.О. та Скочок Т.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України (відповідач-1) Управління Пенсійного фонду України у Болградському районі Одеської області (відповідач-2)провизнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, мешкає за адресою АДРЕСА_1) звернулась до суду із позовом до Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області (далі - відповідач-2; УПФУ), в якому просить:

1) визнати бездіяльність відповідача-1 щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009 про внесення змін в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» з урахуванням проживання пенсіонерів за межами України та оформлення ними пенсії без проживання (реєстрації) в Україні та щодо відмови від передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивача для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України - актом порушення людських та конституційних прав позивача;

2) зобов'язати відповідача-1 негайно внести та затвердити зміни в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії», що буде забезпечувати документальне оформлення та реальну виплату пенсії всім українським громадянам, які проживають за межами України, відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009;

3) зобов'язати відповідачів відновити виплату позивачеві пенсії за віком з 01.07.2013 року за межі України за її місцем постійного проживання в Ізраїлі у відповідності з Конституцією та чинним пенсійним законодавством України.

Позивачка у позові просить розглядати справу за її відсутності, що відповідно до положень ч. 4 ст. 122 КАС України є підставою для розгляду справи за відсутності позивачки.

Позивачка зазначає, що є громадянкою України та на час подання позову проживає у Державі Ізраїль. До від'їзду 29 січня 2013 року на постійне місце проживання за межі України, як зазначає позивачка, вона проживала АДРЕСА_2.

Позивачка також зазначає, що трудова діяльність розпочалась на підприємствах УРСР у 1957 році та закінчилась у 1996 році, загальний трудовий стаж - 39 років.

З червня місяця 1993 року, як зазначає позивачка, в Болградському районному відділі соціального забезпечення (м. Болград, Одеської області) їй була оформлена та призначена пенсія за віком, яку вона отримувала до грудня 2012 року (пенсійне посвідчення НОМЕР_1).

У зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон у січні 2013 року, їй був виплачений аванс у сумі пенсії за 6 місяців і надалі виплата пенсії була припинена.

У той же час, як зазначається у позові, 07.10.2009 року Конституційний Суд України (далі - КСУ) у справі № 1-32/2009 встановив законне право всіх без виключення українських пенсіонерів, які проживають за межами України, на отримання заробленої в Україні пенсії.

Цитуючи зміст вказаного рішення, позивачка робить висновок, що з 07.10.2009 року відсутні перешкоди для поновлення виплати їй пенсії за віком, не дивлячись на її проживання за кордоном.

Позивачка зазначає, що 10.10.2013 р. направила заяву до Правління ПФУ про поновлення виплати їй пенсії згідно з рішенням КСУ. У жовтня 2013 року позивачка отримала відповідь від 25.10.2013 р., в якому їй роз'яснено, що рішення КСУ поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 р. У відповіді також зазначається про продовження роботи разом з Міністерством праці та соціальної політики України стосовно підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення КСУ, якими будуть передбачені умови, норми та механізми виплат пенсій громадянам, які проживають у державах, з якими не укладені міждержавні договори відносно пенсійного забезпечення.

Позивачка вважає, що таким чином ПФУ проявив бездіяльність у прийнятті рішення, яке передбачалося Законом.

Надалі, з посиланням на положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058-IV), постанови Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, позивачка зазначає, що для поновлення виплати пенсії їй було достатньо звернутися до ПФУ із заявою, що вона і зробила, а все інше - це обов'язок органів ПФУ. Проте, як зазначає по суті позивачка, після звернення до ПФУ виплата пенсій не була поновлена.

Відносно другого відповідача, позивачка, посилаючись на наведені вище обставини та положення ст. 44 та ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначає, що оскільки вона постійно проживає в Ізраїлі, свою заяву про поновлення пенсій вона направила до Правління ПФУ, вважаючи, що згідно із Законом Правління ПФУ само визначить уповноважений орган або особу, якому і буде передано її заяву для прийняття рішення про поновлення виплати їй пенсій за кордон. Враховуючи наведене, а також те , що безпосередньо функції, пов'язані із виплатою пенсій, покладають саме територіальний орган ПФУ (відповідача-2), позивачка вважає, що саме цей орган є відповідальним за виплату їй пенсії за кордон, враховуючи подану заяву до Правління ПФУ.

Вважаючи свої права на отримання пенсії порушеними, позивачка просить задовольнити позов, зазначаючи при цьому, що рішенням КСУ зобов'язано ПФУ та його територіальні органи виконати всі необхідні дії для поновлення виплати позивачці пенсії за кордон.

Відповідачі вважають позовні вимоги необґрунтованими та просять у задоволенні позову відмовити. Відповідачі посилаються на положення ст. 51 зазначеного вище Закону та вказують, що хоча певні положення Закону і визнані неконституційними, у той же час поширюються на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, після 07.10.2009 р. Разом з тим, механізм реалізації рішення КСУ, як зазначає відповідач-2, на даний час відсутній, у зв'язку з чим триває робота ПФУ з Мінпраці щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення КСУ.

При цьому, Відповідач-2, надавши копію пенсійної справи позивачки, просив розглядати справу за його відсутності та просив прийняти рішення згідно з чинним законодавством.

Під час розгляду справи, враховуючи те, що правління Пенсійного фонду України, яке заявлено позивачкою в якості одного з відповідачів, є вищим органом управління Пенсійного фонду України (ст. 60 Закону № 1058-IV), який в особі виконавчої дирекції (ч. 2. ст. 63 Закону № 1058-IV) власне і здійснює реалізацію покладених на нього окремих функцій у сфері спірних відносин та є юридичною особою публічного права, на підставі ч. 1 ст. 53 КАС України та враховуючи те, що позивачка просила розглядати справу за її відсутності, суд ухвалив здійснити заміну відповідача-1 з Правління Пенсійного фонду України на Пенсійний фонд України (далі - ПФУ), представник якого був присутній у судовому засіданні 16.04.2014.

Водночас, враховуючи неприбуття позивачки у судове засідання та представника відповідача-2, які просили розглядати справу за їх відсутності, на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивачка перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Болградському районі Одеської області з 10.06.1993 р. та отримувала пенсію за віком по 31.01.2013 р.

Виплата пенсії по особовому рахунку НОМЕР_1 була припинена згідно її особистої заяви № 199 від 14.01.2013 р., у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон у Державу Ізраїль з 01.02.2013 р. (атестат НОМЕР_3 від 16.01.2013 р.).

Як зазначається УПФУ, згідно статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії у разі виїзду пенсіонера за кордон на постійне місце проживання здійснюється на шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку.

Для отримання пенсії за шість місяців наперед пенсіонерка ОСОБА_1 надала необхідний перелік документів, а саме: заяву з проханням припинити виплату пенсії з 01.02.2013 р., у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання у державу Ізраїль та виплатити пенсію за шість місяців наперед; закордонний паспорт серії НОМЕР_2 від 20.01.2004 р., в якому проставлена відмітка, штамп «виїзд на постійне проживання у Ізраїль»; талон зняття з реєстрації з місця проживання в Україні (форма № 4) ОСОБА_1 з 26.12.2012 р.

На підставі наданих документів УПФУ 16.01.2013 р. проведено розрахунок суми пенсії за шість місяців наперед за період з 01.02.2013 р. по 30.06.2013 р. у сумі 5 719 грн. 75 коп. та сформовано атестат НОМЕР_3 від 16.01.2013 р. про зняття з обліку.

Виплата пенсії за шість місяців ОСОБА_1 здійснена разовим дорученням № 1 від 16.01.2013 р. На підставі разового доручення, виданого УПФУ, ОСОБА_1 отримала 16.01.2013 р. належні їй кошти у поштовому відділенні № 68702 Центру поштового зв'язку № 5 ОД ДППЗ «Укрпошта» м. Болград-2.

В контексті наведеного до матеріалів справи залучено: копію пенсійної справи позивачки; копію сторінок закордонного паспорту позивачки; копію пенсійного посвідчення НОМЕР_1 щодо призначення довічної пенсії, в якій, крім іншого зазначено, що пенсія призначена за віком, позивачка має статус дитини війни; копію вищезгаданого атестату; копію талону на зняття з реєстрації місця проживання в Україні з 26.12.2012 р.; заява до УПФУ від 14.01.2013 р. про припинення виплати пенсії з 01.02.2013 р. та виплату пенсії на 6 місяців вперед; детальний розрахунок виплаченої на 6 місяців вперед суми у розмірі 5 719,75 грн.

10.10.2013 р. позивачкою сформовано заяву на ім'я Голови ПФУ, яка отримана ПФУ 22.10.2013 р. (вх. №15703/Д-11), в якій зазначено, що на підставі Рішення КСУ № 25-рп/2009 від 07.10.2009 р., Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч. 2 ст. 49) та постанови Правління ПФУ від 25.10.2005 р. № 22-1 та у зв'язку з відсутністю в Ізраїлі територіального органу ПФУ, позивачка просить зобов'язати уповноважене управління ПФУ (бажано за місцем отримання пенсії перед виїздом з України) поновити виплату пенсії, заробленої трудовим стажем на території України з 1957 по 1996 роки. Позивачка у заяві зазначила, що до виїзду з України (СРСР) (29.01.2013 р.) вона отримувала пенсію, оформлену з 10.06.1993 р. (пенсійне посвідчення НОМЕР_1). Крім того, у заяві позивачка зазначила, що у зв'язку з виїздом за кордон їй був виплачений пенсійний аванс за 6 місяців вперед та подальша виплата припинена з грудня 2012 р. Позивачка у заяві просила пересилати їй пенсію на її адресу в Ізраїль. До заяви додана копія пенсійного посвідчення. Позивачка також зазначила, що у разі, якщо для оформлення пенсії необхідні додаткові документи, позивачка просила повідомити про це за адресою її постійного місця проживання.

У відповідь ПФУ (департамент пенсійного забезпечення) надіслав позивачці листа від 25.10.2013 р. № 15703/д-11, в якому ПФУ зазначив, що відповідно до Рішення КСУ від 14.12.2000 р. №15-рп/2000 закони, правові акти або їх окремі положення, визнані цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Виходячи з цього, як зазначив ПФУ, положення п. 2 ч. 1. ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втрачають чинність з 07.10.2009 р.

Виходячи з цього, як надалі зазначив ПФУ, рішення КСУ поширюється на осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон після 07.10.2009 р.

Зазначено також, що триває робота спільно з Міністерством соціальної політики України щодо підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на виконання рішення Конституційного Суду України, якими будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з 7 жовтня 2009 року.

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Після прийняття даного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято, що однак, не може бути підставою для обмеження прав громадян.

Слід додати, що Конституційний Суд України у мотивувальній частині вищезгаданого Рішення зазначив, що визнання оспорюваних положень Закону неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами.

В даному випадку, між Україною та Державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позивачка мала право на отримання пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Держави Ізраїль.

В контексті наведеного слід додати, що згідно із ч. 2 ст. 49 вищезгаданого Закону поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

В даному випадку позивачка звернулася до ПФУ із заявою від 10.10.2013 р., однак, всупереч наведеному, на рівні центрального органу їй по суті було відмовлено у поновленні нарахування та виплати пенсії та не було вжито заходів, спрямованих на поновлення виплати пенсії. А з відзиву УПФУ на позов вбачається, що останнє також вважає вимоги позивачки щодо поновлення нарахування та виплати пенсії незаконними та необґрунтованими.

При цьому, в контексті положень ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV та щодо направлення позивачкою її заяви до ПФУ, а не безпосередньо до УПФУ, суд вважає, що це не є підставою для невизнання прав позивачки на нарахування та отримання пенсій відповідно до її поданої особистої заяви, оскільки у вищезгаданій заяві позивачка висловила прохання до ПФУ щодо зобов'язання уповноваженого органу ПФУ поновити виплату пенсії, що в силу покладених на ПФУ функцій, а також положень ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», зумовлювало обов'язок ПФУ вжити заходи з поновлення підлеглим органом, а саме - УПФУ, здійснення нарахування та виплату позивачці пенсії з урахуванням наявності в УПФУ пенсійної справи позивачки (п. 15 Порядку, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 р. № 22-1).

Наведене, крім іншого, зумовлювалось приписами абз. 1. п/п. 5. п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, відповідно до якого ПФУ організовує, координує та контролює роботу головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управлінь у районах, містах, районах у містах, а також управлінь у містах та районах (далі - територіальні органи) щодо, зокрема, здійснення контролю за додержанням законодавства, про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів за достовірністю поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.

З огляду на встановлені судом обставини та приведені вище положення законодавства України, права позивачки підлягають поновленню шляхом зобов'язання УПФУ поновити нарахування та виплату позивачці пенсії.

У той же час, враховуючи те, що виплата пенсії позивачці у зв'язку з виїздом за кордон була припинена по її заяві, а щодо поновлення її виплати позивачка звернулась до ПФУ із заявою від 10.10.2013 р., яка отримана ПФУ 22.10.2013 р., а також враховуючи те, що ПФУ безпосередньо не здійснює виплату пенсій, позов у цій частині підлягає задоволенню частково, - шляхом зобов'язання УПФУ здійснювати нарахування та виплату пенсії з 22.10.2013 р.

При цьому, судом враховуються положення п. 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. N 22-1 та зареєстровано в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846, відповідно до якого днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Крім того, в контексті заявлених позивачкою позовних вимог та наведених вище норм законодавства України, також підлягає задоволенню із застосуванням положень ч. 2 ст. 11 КАС України та абз. 10 ч. 2 ст. 162 КАС України позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності ПФУ, що полягає у невжитті заходів по передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивачки для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України.

Відносно позовних вимог позивачки про визнання бездіяльності відповідача-1 щодо невиконання Рішення Конституційного Суду України № 25-р/п/2009 про внесення змін в «Порядок подачі та оформлення документів для призначення пенсії» та про зобов'язання внести зміни до нього, слід зазначити, що вказаним рішенням на відповідача-1 зазначений обов'язок не покладався. У той же час, у резолютивній частині рішення КСУ звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

Виходячи з наведеного та враховуючи зазначені позивачкою підстави позову в цій частині, суд не вбачає підстав для задоволення даних позовних вимог. Більш того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-1 вчиняються дії щодо розробки підзаконних актів, відсутність яких, між тим, не звільняє органи ПФУ від обов'язку поновити нарахування та виплату пенсії на підставі Закону та з урахуванням вищезгаданого рішення КСУ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, виходячи з наведеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, як зазначено вище, шляхом визнання протиправною бездіяльності ПФУ, що полягає у невжитті заходів по передачі уповноваженому територіальному органу заяви позивачки для прийняття рішення про відновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України, а також шляхом зобов'язання відповідача-2 шляхом зобов'язання УПФУ поновити нарахування та виплату позивачці пенсії з 22.10.2013 р. У задоволенні позову в іншій частині позову, як дійшов висновку суд, слід відмовити.

Керуючись вимогами 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України (код з ЄДР 00035323; адреса: 01014, Україна, м. Київ, вулиця Бастіонна, 9), що полягає у невжитті заходів по передачі Управлінню Пенсійного фонду України в Болградському районі Одеської області заяви ОСОБА_1 від 10.10.2013 р. про поновлення виплати позивачеві пенсії за віком за межі України.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у Болградському районі Одеської області (код з ЄДР 22500855; адреса: 68702, Україна, Одеська обл., Болградський район, місто Болград, вул. Лиманна, 39) здійснювати нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - з 22.10.2013 р.

У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Кармазін

Судді: Л.О. Маруліна

Т.О. Скочок