Рішення № 38283340, 10.04.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2189/14 10.04.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/2189/14

за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія

«Альфа страхування»;

до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»;

про стягнення 12934,16 грн.

Представники сторін: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 12 934,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі Договору добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 0342041 від 30.07.2012р., внаслідок настання страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, позивачем виплачено відшкодування власнику пошкодженого застрахованого ним автомобіля «Volkswagen», державний номер НОМЕР_1, а тому відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993, ч. 1 ст. 1191, ст. 1187 Цивільного кодексу України, позивач отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Богдан», державний номер НОМЕР_2, водій якого визнаний винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач направив останньому заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу. Відповідач вимогу позивача не задовольнив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2014р. порушено провадження у справі № 910/2189/14 та призначено її розгляд на 06.03.2014р.

Ухвалами суду від 06.03.2014р. та від 27.03.2014р. розгляд справи відкладався.

Присутній у судовому засіданні 27.03.2014р. представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі з підстав, наведених у позові.

У судове засідання 10.04.2014р. представник позивача не з'явився, при цьому через канцелярію суду від позивача отримано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження від 13.02.2014р. не виконав, письмовий відзив на позов не подав, представник відповідача в судове засідання 10.04.2014р. не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвалу про порушення провадження у справі від 13.02.2014р. та ухвали суду від 06.03.2014р., від 27.03.2014р. були надіслані відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві. Відповідач отримав ухвалу про порушення провадження у справі 17.02.2014р.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представника відповідача суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило, тому суд вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Пунктом 2 ст. 352 Господарського кодексу України встановлено, що страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування).

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування", є видом добровільного страхування.

В статті 16 Закону України «Про страхування» визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

30.07.2012р. між позивачем (за договором - страховик) та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) укладений Договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 0342041 (далі - Договір), за яким був застрахований автомобіль «Volkswagen», державний номер НОМЕР_1

Пунктом 10 Договору передбачено, що строк дії договору починається з 10.08.2012р. і закінчується 09.08.2013р.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки ДАІ № 9239025 на перехресті пр. Л.Курбаса ж/д Шляхопровід в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_1, транспортним засобом «Богдан АО 9211, державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та транспортним засобом KIA, державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_4

В результаті ДТП автомобілю «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, було спричинено механічні пошкодження.

Як вбачається з постанови Святошинського районного суду м. Києва від 10.09.2013р. у справі № 759/11917/13-п, провадження № 3/759/4840/13, ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Також, судом встановлено, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.08.2013р. у справі № 759/11971/13-п провадження № 3/759/4870/13, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Звіту № 7127 від 06.08.2013р. автотоварознавчого дослідження транспортного засобу «Volkswagen», державний номер НОМЕР_3, вартість відновлювального ремонту внаслідок пошкодження транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу склала 123 457,75грн.

Зазначене ДТП, згідно з умовами Договору, укладеного між позивачем та страхувальником, було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 2845.206.13.03.01 від 21.08.2013р., відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 27 868,32 грн.

Дану суму страхового відшкодування позивач виплатив страхувальнику, що підтверджується довідкою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» № 43-8-3-00/292 від 01.04.2014р.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП, була застрахована у відповідача на підставі договору (полісу) № АЕ/0630868 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відтак позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув права потерпілої особи в межах здійсненої виплати.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 06.11.2013р. звернувся до відповідача з регресною вимогою вих. № 2845/05209 від 28.10.2013р. про виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу в розмірі 13 934,16 грн., яка отримана відповідачем нарочно під розпис 06.11.2013р.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем було здійснено дії, спрямовані на виплату страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

У ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» зазначено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регрес) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 12 934,16 грн. шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу.

В той же час, судом установлено, що ДТП сталася з вини двох водіїв, а саме: ОСОБА_3 та ОСОБА_1, що встановлено наявними в матеріалах справи постановами Святошинського районного суду м. Києва від 10.09.2013р. у справі № 759/11917/13-п та від 15.08.2013р. у справі № 759/11971/13-п. Доказів встановлення вини інших учасників ДТП, що сталася 29.07.2013 на пр. Л. Курбаса ж/д шляхопровід сторонами до суду не надано.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

З огляду на вищенаведене, і водій ОСОБА_1, і застрахований відповідачем водій є особами, відповідальними за збитки, що спричинені за наслідками ДТП.

Враховуючи наявність вини двох водіїв у вчиненні ДТП 29.07.2013р., суд дійшов висновку, що право регресної вимоги позивача обмежується сумою шкоди в розмірі 13 934,16 грн. (27 868,32:2).

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.07.2011 у справі № 28/337.

Згідно з полісом страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності по майну - 50 000,00 грн., розмір франшизи становить 1000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач зменшив суму шкоди, яка підлягає відшкодуванню, на розмір франшизи.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, позивач довів обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, належними та допустимими доказами, які наявні в матеріалах справи. Водночас, відповідач не надав доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу підлягають задоволенню повністю в розмірі 12 934,16 грн.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» (02140, м. Київ, вул. Ревуцького, 42-г, код ЄДРПОУ 30636550) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа страхування» (юридична адреса: 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6; адреса для листування: 04073, м. Київ, пр. Московський, 9, БЦ «Форум Парк Плаза», код ЄДРПОУ 30968986) 12 934 грн. 16 коп. - шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в порядку регресу, 1827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 15.04.2014р.

Суддя А.І. Привалов