Ухвала суду № 38280268, 17.04.2014, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 425/1594/13-ц

Провадження № 22ц/782/714/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

Головуючого судді - Лозко Ю. П.

Суддів: Заіки В. В., Медведєва А. М.

При секретарі : Івасенко І.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 січня 2014 року по цивільній справі за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Відділ державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції про звільнення майна з під арешту та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору застави недійсним,-

ВСТАНОВИЛА:

07 травня 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 30.08.2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідачці було надано кредит у розмірі 68650,60 грн. та в забезпечення виконання зобов'язань даного договору, був укладений договір застави № DN81AR03110113 від 30 серпня 2007 року, автотранспортного засобу марки ВАЗ, модель: 211120, рік випуску: 2007, тип Т3: легковий автомобіль, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1). Позивач зазначив, що на вказане заставне майно, 24.02.2010 року було накладено арешт державним виконавцем Рубіжанського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа Рубіжанського міського суду на користь ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 12110, 00 грн.

Посилаючись на те, що оскільки право застави у позивача виникло раніше ніж була винесена постанова про накладення арешту від 24.02.2010 року на вищевказане заставне майно, окрім того, заборгованість відповідачки за кредитним договором станом на 22.04.2013 року, значно перевищує вартість предмету застави, а державна виконавча служба не має законних підстав для звернення стягнення на заставне майно на користь стягувачів, які не є заставодержателями, тому просили суд, звільнити з-під арешту, накладеного 24 лютого 2010 року державним виконавцем Рубіжанського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа Рубіжанського міського суду на користь ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 12110,00 грн. на автомобіль належний на праві власності ОСОБА_2 марки ВАЗ, модель: 211120, рік випуску: 2007, тип Т3: легковий автомобіль, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1. Заборонити органам Державної виконавчої служби вчиняти будь-які дії, пов'язані з обмеженням ПАТ КБ «Приватбанк» права розпорядження відносно автомобіля марки ВАЗ, модель: 211120, рік випуску: 2007, тип Т3: легковий автомобіль, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1. Вирішити питання, що стосується сплати судового збору.

Відповідачка ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк». В своєму позові ОСОБА_2 послалась на те, що між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» договір застави автомобіля в письмовій формі не укладався, а тому просила суд, визнати договір застави № DN81AR03110113 від 30 серпня 2007 року - недійсним.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 січня 2014 року первісний позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Звільнено з під-арешту автомобіль марки ВАЗ, модель: 211120, рік випуску 2007, тип Т3 легковий (універсал), № кузова (рами) НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, накладеного постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Рубіжанського міського управління юстиції від 24 лютого 2010 року.

В задоволенні решти позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено.

Вирішено питання щодо сплати судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить суд, скасувати рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 січня 2014 року та ухвалити по справі нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити. Задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання правочину недійсним.

Заслухавши доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції виконано.

Задовольняючи первісні позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ПАТ КБ „Приватбанк" як заставодержатель вищевказаного автотранспортного засобу, має переважне право на задоволення своїх вимог перед іншими стягувачами. Арешт на це майно, накладений 24.02.2010 року, при примусовому виконанні виконавчого листа Рубіжанського міського суду Луганської області від 30.11.2009 року №2-1201 про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 12110,00 гривень, тобто для задоволення вимог іншого кредитора, перешкоджає позивачу здійснити продаж заставного майна, відповідно до рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2011 року, яким було звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитом, тому у позивача ПАТ КБ „Приватбанк" виникло право на звернення до суду з позовом про звільнення майна з - під арешту.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд прийшов до висновку, що вони не містять належних доказів, які б підтверджували те, що укладений 30.08.2007 року між ПАТ „КБ „Приватбанк" та ОСОБА_2 договір застави, для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 30.08.2007 року, не відповідає формі і змісту, передбачених законом. Умови та зобов'язання за цим договором ОСОБА_2 не виконувались належним чином, що встановлено заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2011 року, та відповідно до вимог ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

Таких висновків суд першої інстанції дійшов правильно.

Судом встановлено, що 30.08.2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно умов якого, відповідачці було надано кредит у розмірі 68650,60 грн. та 30.08.2007 року в забезпечення виконання зобов'язань даного договору, між сторонами був укладений договір застави № DN81AR03110113, автотранспортного засобу марки ВАЗ, модель: 211120, рік випуску: 2007, тип Т3: легковий автомобіль, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1.

Данні договори були добровільно підписані сторонами, тому колегія суддів вважає, що відповідачка ОСОБА_2 при підписанні кредитного договору та договору застави погодилась з їх умовами, оскільки вона не скористалася правом відкликання згоди на укладання договорів та не заперечувала проти отримання відповідної суми кредитних коштів.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15.07.2011 року, в рахунок погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором від 30.08.2007 року, було звернуто стягнення на предмет застави, автомобілю марки ВАЗ, 2007 р. випуску, р/н НОМЕР_1, шляхом продажу автомобілю ПАТ КБ „Приватбанк", що належить на праві власності ОСОБА_2 з укладанням від імені відповідача ОСОБА_2 договору купівлі - продажу будь - яким способом з іншою особою - покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ „Приватбанк" всіх повноважень необхідних для здійснення продажу ( а. с. 90-91)

Постановою державного виконавця ВДВС Рубіжанського МУЮ від 24.02.2010 року, при примусовому виконанні в/л 2-1201 виданого 30.11.2009 року Рубіжанським міським судом Луганської області, для забезпечення повного виконання рішення суду, було накладено арешт на марки ВАЗ, модель: 211120, рік випуску: 2007, тип Т3: легковий автомобіль, № кузова/шасі: НОМЕР_2, реєстраційний номер: НОМЕР_1, та 02.03.2010 року даний автомобіль було оголошено у розшук (а.с.15-16).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження. Згідно положень вказаного Закону, пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації; пріоритет це переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно.

Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет на незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення на предмет обтяження.

Згідно запису 1, витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, обтяження на вказаний транспортний засіб за договором застави від 30.08.2007 року, зареєстровано 06 вересня 2007 року за №5611637. Обтяжувач - ПАТ КБ «Приватбанк», боржник ОСОБА_2 (а.с.145-146), у запису 2 даного витягу, на той самий автомобіль, 24 лютого 2010 року зареєстровано обтяження, на підставі постанови ВДВС Рубіжанського МУЮ від 24.02.2010 року, обтяжувач - ВДВС Рубіжанського МУЮ, боржник ОСОБА_2

Відповідно до ч.3, ч.4 ст. 52 Закону України „Про виконавче провадження", для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставне майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставне майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставного майна з - під арешту, а тому суд обгрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 „Про судову практику в справах про виключення майна з опису" від 27.06.1976 року №6 за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на право володіння ним. Відповідачами по справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Отже, виходячи з аналізу вказаних норм, та з урахуванням встановлених обставин у справі, з часу винесення постанови ВДВС Рубіжанського МУЮ про арешт зазначеного вище автомобілю, а саме з 24.02.2010 року, який з 30.08.2007 року перебуває у заставі позивача ПАТ КБ „Приватбанк", в останнього виникло право на звернення до суду з позовом про звільнення заставного вищевказаного рухомого майна з - під арешту.

Згідно ст. ст. 13,14,15 Закону України «Про заставу» № 2654-ХІІ від 02 жовтня 1992 року, в редакції закону від 27 квітня 2007 року № 997-V, договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. Наслідками недотримання письмової форми договору застави є недійсність договору. Застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Відповідно до частин 1, 3-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначені умов договору з урахуванням вимог зазначеного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2, не було надано суду доказів, які б об'єктивно підтвердили її доводи щодо недійсності договору застави від 30.08.2007 року, з тих підстав, що оскаржуваний договір не був укладений у письмовій формі, вона не мала вільного волевиявлення на укладання договору застави, що цей договір не був укладений з установою позивача, оскільки в договорі відбиток печатки ТОВ „Автокредит плюс" та підпис особи діючої на підставі довіреності, оскільки вони спростовуються дослідженими судом письмовими доказами, які містяться у справі.

Оскаржуваний договір застави, відповідає формі та змісту передбачених нормами діючого законодавства. Сторонами, а саме: повноважною особою та відповідачкою ОСОБА_2 спірний договір підписано без зауважень, тобто вона висловила свою волю на його укладення, тому колегія суду вважає доводи апеляційної скарги в цій частині також необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, про те, що позивач ПАТ КБ „Приватбанк" не є власником заставного майна, і таких вимог про визнання за ним права власності не заявляв, а тому не має права заявляти вказані вимоги, на увагу суду не заслуговують, оскільки в результаті невиконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, забезпечених заставою, позивач, як кредитор - заставодержатель набув право звернення стягнення на предмет застави, у відповідності до вимог ч.1 ст. 589 ЦК України, та на підставі вищевказаного рішення суду, яке набуло чинності, має право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами боржника ОСОБА_2, і його право на звернення з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту прямо передбачено Законом України „ Про виконавче провадження".

Доводи апелянта про те, що у даному випадку порушення прав позивача допущено ВДВС шляхом недотримання приписів ст.. 52 Закону України „ Про виконавче провадження", а отже саме між позивачем та ВДВС виник матеріально-правовий спір щодо прав накладати арешт на заставне майно, позивач не є учасником виконавчого провадження, обставин порушення прав позивача відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, не виявлено, отже, спір виник між двома юридичними особами, розгляд якого не передбачено цивільним законодавством, на увагу не заслуговують, оскільки у даному випадку ніяких спірних відносин між позивачем та органами державної виконавчої служби не існує, вимоги заявлені щодо майна належного відповідачці ОСОБА_2, арештованого на користь відповідача ОСОБА_3. отже суд правильно дійшов висновку, що відповідачами мають бути саме ці особи.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактично права позивача, були порушені виключно третьої особою по справі - ВДВС Рубіжанського МУЮ від 24.02.2010 року, шляхом недотримання останніми приписів ст. 52 ЗУ „Про виконавче провадження", спір що виник між сторонами не є цивільним, а публічно - правовим, на увагу колегії суду не заслуговують, оскільки державний виконавець, під час виконання задоволення вимог стягувача ОСОБА_3 який не є заставодержателем вказаного вище автомобілю, діяв в порядку і в спосіб визначений законом, в результаті чого, у позивача ПАТ КБ „Приватбанк" виникло право вимоги про звільнення майна з - під арешту шляхом пред'явлення відповідно до правил підвідомчості позову, саме, у порядку цивільного судочинства, до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт.

Доводи апелянта про те, що у даному випадку є спір щодо оскарження дій ВДВС про накладення арешту, а тому цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів, на увагу не заслуговують, оскільки предметом спору дії державного виконавця не заявлені.

Доводи апелянта про те, що договір застави з боку позивача підписано неповноважною особою, оскільки договір доручення згідно якого ТОВ „ Автиокредит плюс" підписало від імені позивача договір застави, не містить умов про надання права укладати договори застави з третіми особами, на увагу не заслуговують, бо вони спростовуються змістом договору доручення.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, зводяться до не згоди з висновками суду по оцінці доказів, але згідно зі ст. 212 ЦПК України право оцінки наданих доказів належить безпосередньо суду, а також містять суб'єктивне тлумачення апелянтом положень норм матеріального та процесуального права, а також обставин справи.

Доказів, які б спростовували висновки суду, апелянтом не надано.

З огляду на вказане, судова колегія вважає, що судове рішення по даній справі ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню за наведеними у скарзі доводами, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин та на підставі закону, що регулює їх.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст. ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 28 січня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :