Постанова № 38279111, 17.04.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.04.2014 року справа №908/158/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Шевкової Т.А.суддівБойченка К.І., Чернота Л.Ф.за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_6 дов. від 07.02.2014 року ОСОБА_5 від відповідача:Не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької областівід12.03.2014 року у справі№ 908/158/14 (суддя Азізбекян Т.А.)за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя доТовариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м. Запоріжжяпровизнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, м. Запоріжжя звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м. Запоріжжя про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011р., зважаючи на неузгодженість сторонами істотних умов договору, що суперечить приписам ст.638 ЦК України, ст.ст. 180, 284 ГК України, та є підставою для визнання договору недійним згідно із приписами ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Господарський суд Запорізької області рішенням від 12.03.2014 року у справі № 908/158/14 у задоволенні позовних вимог відмовив, у зв'язку з недоведеністю.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м. Запоріжжя, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2014 року у справі № 908/158/14 змінити, виключивши з тексту рішення 4-7 абзаци п'ятої сторінки мотивувальної частини рішення, які стосуються розрахунків між сторонами за спірним договором оренди.

Заявник скарги вважає, що господарський суд розглядаючи позов про визнання недійсним договору оренди, всупереч ст.83 ГПК України, вийшов за межі позовних вимог та встановив факти, які стосуються розрахунків між сторонами щодо сплати орендних платежів.

Заявник скарги звертає увагу суду на те, що в провадженні господарського суду Запорізької області знаходиться справа № 908/4039/13 за позовом ТОВ "Улісс-тур" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення боргу за користування нежитловим приміщенням у сумі 81 079грн. 02коп., і тому вважає, що встановлення факту наявності чи відсутності боргу за спірним договором не може бути предметом розгляду у справі № 908/158/14 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011 року.

Представник заявника скарги у судове засідання не з'явився, надав суду клопотання вих. № 143 від 09.04.2014 року про проведення судового засідання без участі представника заявника скарги. Враховуючи ті обставини, що в апеляційній скарзі заявник посилається тільки на документи, які знаходяться в матеріалах справи та досліджувались господарським судом, явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов'язково, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника заявника скарги.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу від 08.04.2014 року просив апеляційну скаргу ТОВ "Улісс-тур" залишити без задоволення, позовні вимоги задовольнити, визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011р.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

У відповідності до статті 11 Цивільного Кодексу України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до умов ст.180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Приписами статей 627, 628 Цивільного Кодексу України передбачено, що сторони є вільними при укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи наявна копія укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Улісс-тур» (Орендодавець) і Фізичною особою - підприємцем ФОП ОСОБА_5 (Орендар) 01.01.2011року договору оренди нежитлового приміщення № 103, дана копія завірена ФОП ОСОБА_5

За умовами вищевказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування кімнати АДРЕСА_1.

У пункті 2.1.1. договору сторони передбачили, що орендар передає об'єкт оренди у платне строкове користування у технічно справному стані на умовах договору за актом приймання-передачі об'єкту оренди, та надає орендатору необхідну технічну документацію на об'єкт оренди для його належної експлуатації.

Однак, в матеріалах справи відсутній відповідний акт.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату в сумі 2 300,00 грн., (у т.ч. ПДВ).

Згідно з п.7.1. договір набирає чинності з 01.01.2011 року і діє до 31.12.2011 року.

Продовження строку дії цього договору може здійснюватися лише за згодою сторін, яке оформлюється додатковою угодою до договору. Усі зміни і доповнення до цього договору вчиняються лише в письмовому вигляді (п.п.7.2, 7.3 договору).

Позивач, вважаючи, що сторонами в договорі оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011р. не узгоджені істотні умови договору - об'єкт оренди, орендна плата, строк укладення договору, що суперечить приписам ст.638 ЦК України, ст.ст. 180, 284 ГК України, звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним вищевказаного договору.

Предмет та підстави позову позивачем не змінювались.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Зазначені пункти статті 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В матеріалах справи (а.с. 59-61) наявні банківські виписки №38 від 21.03.2011року, № 24 від 28.02.2011року, № 46 від 05.04.2011року з рахунку відповідача, які підтверджують факт внесення позивачем орендних платежів.

Представники позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції пояснили, що об'єкт оренди був прийнятий в користування та використовувався позивачем.

Наявний в матеріалах справи акт приймання-передачі нежитлових приміщень: комнат АДРЕСА_1, підтверджує факт передачі орендарем 15.08.2013 року орендодавцеві з орендного користування нежитлового приміщення, даний акт підписаний сторонами без претензій та зауважень.

Викладене не спростовано позивачем, тобто після підписання договору оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011р. позивач вчиняв дії, які свідчать про схвалення спірного правочину, що підтверджує факт виконання сторонами спірного договору.

Зазначене доводить, що позивач, отримавши в оренду за спірним договором приміщення без жодних заперечень та зауважень, діяв свідомо виконуючи умови спірного договору, тим самим вчиняв дії щодо його схвалення.

Суду сторонами не представлені докази того, що між ними укладалися інші договори, крім спірного.

Статтею 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Майново-господарські зобов'язання, у відповідності до ст. 179 Господарського Кодексу України, які виникають на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Статтею 179 Господарського Кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ГК України, з врахуванням особливостей, передбачених господарським законодавством.

У главі 20 Господарського Кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів, згідно якого за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором, після чого сторони погоджують розбіжності, які виникли та договір підписується на взаємоузгоджених умовах.

Сторонами відповідно до вимог п.4 ст.180 ГК України узгоджено предмет договору, а саме, визначено предмет договору оренди, строк оренди, індексація орендної плати, договір скріплено підписами та печатками обох сторін.

Таким чином, наявність вказаних відомостей у договорі спростовує твердження позивача щодо неузгодженості сторонами істотних умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач не направляв на адресу відповідача протокол розбіжностей, стосовно свого непогодження із визначеними у договорі вимогами щодо умов договору.

Тобто, в матеріалах справи відсутні докази, підтверджуючи незгоду позивача з умовами договору, які визначені сторонами.

Наведене дає підстави вважати, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, підписання спірного договору за викладеними в ньому умовами здійснювалося за вільним вибором сторін.

У відповідності до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Аналізуючи умови спірного договору, колегія суддів встановила, що зміст договору не суперечить вимогам чинного законодавства, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх волі, умови договору націлені на реальне настання наслідків, обумовлених вказаним договором, тому підстав для визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011 року за наведеними позивачем в позовній заяві підставами немає.

Вимоги заявника скарги про виключення з тексту рішення висновку суду щодо виконання умов договору стосовно розрахунків по орендним платежам не є підставою для скасування або зміни судового рішення.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2014 року у справі № 908/158/14 про залишення без задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення № 103 від 01.01.2011 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, підстав для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги за наведеними в ній мотивами не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на заявника скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Улісс-тур", м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12.03.2014 року у справі № 908/158/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Т.А. Шевкова

Судді К.І. Бойченко

Л.Ф. Чернота

Надруковано 5 прим:

1 - позивачу;

2 - відповідачу;

3 - до справи;

4 - гос. суду; 5 - ДАГС.