Рішення № 38277159, 09.04.2014, Господарський суд Чернігівської області

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м. Чернігів тел./факс: 774-462

просп. Миру, 20 тел.:698-166

Іменем України

РІШЕННЯ

09 квітня 2014 року Справа № 927/186/14

За позовом: Приватного підприємства "Родоніт",

вул. Ялтинська, 5 Б, м. Київ, 02099

поштова адреса: вул.Є. Чавдар, 1, оф.8, м. Київ, 02140

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Оіл Трейд",

вул. Шкільна, 14, с. Сираї, Козелець кий район, Чернігівська область, 17081

Предмет спору: про стягнення 248474,37 грн.

Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: не з'явився. (Хорунжий А.О. - представник, дов. № 163/1-09 від 19.09.2013 р., присутній в судових засіданнях 26.02.14 р. та 18.03.14 р.)

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "Родоніт" звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Оіл Трейд" про стягнення 295611,98 грн., а також витрат зі сплати судового збору в сумі 5912,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на те, що в порушення умов укладеного між сторонами Договору купівлі-продажу № 109-05 від 07.05.13 р. відповідачем не виконані належним чином зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого за договором товару, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 194275,23 грн., а також в зв'язку з порушенням зобов'язання позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення 574,44 грн. інфляційних нарахувань, 97137,61 грн. штрафу, 3624,70 грн. відсотків річних.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 11.02.14 р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 927/186/14, розгляд справи призначено на 26.02.14 р.

Ухвалами суду від 26.02.14 р., 18.03.14 р. та 02.04.14 р. розгляд справи відкладався на 18.03.14 р., 02.04.14 р. та 09.04.14 р. відповідно.

Представники сторін в судове засідання 09.04.14 р. не з'явились.

Копії ухвали суду від 02.04.14 р., які направлялись позивачу на вказані в позовній заяві юридичну та поштову адреси, що підтверджується наявними в матеріалах справи засвідченими копіями реєстру поштових відправлень суду від 04.04.14 р. та списку згрупованих поштових відправлень № 288, на час проведення судового засідання до суду не повернулись.

Пунктом 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що позивач повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Про дату, час і місце проведення судового засідання відповідача повідомлено належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 1400603120487.

Про поважні причини неявки представників сторін суд не повідомлено.

Витребувані ухвалою суду від 02.04.14 р. документи позивачем надані не в повному обсязі.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.02.14 р., 26.02.14 р., 18.03.14 р. та 02.04.14 р. відповідачем суду надані не в повному обсязі.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час слухання справи не надходило.

До початку судового засідання 09.04.14 р. через канцелярію суду представником позивача подане письмове клопотання б/н від 02.04.14 р. про долучення до матеріалів справи заяви про зменшення розміру позовних вимог № 42-04 від 01.04.14 р.

Клопотання судом задоволене, заява долучена судом до матеріалів справи.

В заяві про зменшення розміру позовних вимог № 42-04 від 01.04.14 р. позивач зазначає про погоджений сторонами розмір зменшення штрафних санкцій, що підлягають стягненню з відповідача, в зв'язку з чим позивач зменшує розмір штрафу на суму 47137,61 грн. та просить стягнути з Приватного підприємства "Грін Оіл Трейд" заборгованість в сумі 248474,37 грн., а саме 194275,23 грн. основного боргу, 574,44 грн. інфляційних втрат, 50000,00 грн. штрафу, 3624,70 грн. відсотків річних, а також 4969,49 грн. витрат зі сплати судового збору.

Згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає вищевказану заяву позивача про зменшення позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

В поданих до початку судового засідання 18.03.14 р. через канцелярію суду письмових запереченнях на позовну заяву б/н від 17.03.14 р., які разом з доданими до них документами долучені судом до матеріалів справи, відповідач проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що строк оплати за товар ще не настав, оскільки, на його думку, пунктом 4.1 Договору купівлі - продажу № 109-05 від 07.05.13 р. визначено, що поставка має бути здійснена до 21.06.13 р., а також передбачений порядок оплати - на умовах відстрочення платежу, однак не зазначено а ні строку, а ні терміну, після настання якого має бути проведено розрахунок за поставлений товар.

Отже, за твердженнями відповідача, сторонами лише погоджено проведення оплати на умовах відстрочення платежу, однак строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений.

При цьому, посилаючись на ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, відповідач зазначає про ненастання строку для проведення розрахунків та підстав для притягнення до відповідальності, оскільки позивач не звертався до відповідача із вимогою про виконання зобов'язання.

Крім того, відповідач з посиланням на ст. 614 Цивільного кодексу України вважає, що у випадку, якби строк виконання зобов'язання і настав, то у ТОВ "Грін Оіл Трейд" була б відсутня вина за таке невиконання. Тобто, заходи відповідальності підлягають застосуванню лише у разі, якщо прострочення зобов'язання сталося б за його вини, іншого а ні Договором, а ні законом не передбачено.

Окрім цього, в письмових запереченнях на позовну заяву відповідач зазначає про вплив на фінансовий стан обставин непереборної сили, настання яких не залежало від його волевиявлення. Оскільки товариство є сільськогосподарським виробником, дохід якого прямо залежить від врожайності продукції, яку він виготовляє, з огляду на несприятливі погодні умови в травні - серпні 2013 р. відповідач не зміг виготовити достатню кількість розсади та готової продукції, від продажу якої планував розрахуватися із позивачем. Додатковим негативним фактором заниженої продуктивності, за твердженнями відповідача, для нього став продаж позивачем простроченого товару (Акварин № 3, Акварин № 5), що не дало належного економічного ефекту після його застосування.

З огляду на те, що ТОВ "Грін Оіл Трейд" є вітчизняним товаровиробником у галузі сільського господарства, яке перебуває в плачевному стані, враховуючи, що штраф у розмірі 50% від суми боргу є значним і непід'ємним навантаженням, відповідач, на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України у вказаних письмових запереченнях просив суд зменшити розмір штрафу, а саме відмовити у стягненні з відповідача 97137,61 грн. штрафу, 3624,70 грн. відсотків річних та 574,44 грн. втрат від інфляції.

Інших пояснень з доданими до них належними та допустимими доказами в обґрунтування викладених заперечень та спростувань позовних вимог відповідачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка позивача та відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань від позивача та відповідача на час розгляду справи, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Подане представником позивача письмове клопотання від 26.02.14 р. про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу судом задоволене. Засідання господарського суду по розгляду даної справи проведено без фіксації технічними засобами. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні 18.03.14 р. повідомив суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представником позивача в судовому засіданні 18.03.14 р. не заявлено.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

07 травня 2013 року між Приватним підприємством "Родоніт" (Продавець за договором, Позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Грін Оіл Трейд" (Покупець за договором, Відповідач у справі) укладений договір купівлі-продажу № 109-05 на поставку товару (далі - Договір).

Згідно п.1.1. Договору Продавець зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти та сплатити вартість товару (регуляторів росту рослин). Найменування товару, кількість поставки, ціна та вартість поставки передбачені п.1.2 Договору.

За умовами п. 1.3 загальна сума Договору - 186321,36 грн., у тому числі ПДВ - 31053,56 грн.

У відповідності до п.п. 3.2, 3.3 Договору постачання товару здійснюється протягом 5-ти днів після підписання договору сторонами. Право власності на товар переходить до Покупця в момент одержання ним товару і супровідних документів.

Згідно п. 4.4 Договору Покупець зобов'язаний надати Продавцю доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей для одержання товару.

Відповідно до п.8.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Також між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 31.05.13 р. до Договору купівлі-продажу № 109-05 від 07.05.13 р., згідно з умовами якої збільшилась кількість та найменування товару, а відповідно збільшилась і загальна сума Договору, п.1.2 Договору купівлі - продажу № 109-05 від 07.05.13 р. викладено в новій редакції.

Згідно п. 2 Додаткової угоди пункт 1.3 Договору купівлі - продажу № 109-05 від 07.05.13 р. викладено в новій редакції, а саме: загальна сума Договору - 221075,23 грн., в тому числі ПДВ - 36845,87 грн.

Відповідно до п.6 Додаткової угоди дана Додаткова угода є невід'ємною частиною Договору та вступає в силу з дати її підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками і діє вподовж строку дії Договору.

З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів ст.663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

На виконання умов вищевказаного Договору позивачем було здійснено поставку Покупцю товару на суму 221075,23 грн. (в т.ч. ПДВ), що підтверджується видатковими накладними № 578 від 10.05.13 р. на суму 26866,80 грн., № 717 від 27.05.13 р. на суму 159981,36 грн., № 746 від 31.05.13р.на суму 34227,07 грн. та виданими на ім'я директора ТОВ „Грін Оіл Трейд" Осадчої Н.В. довіреностями на отримання цінностей № 14 від 07.05.13 р. та № 15 від 17.05.13 р., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Отримання товару відповідачем підтверджується підписом уповноваженого представника останнього на вищевказаних накладних та довіреностях, засвідченим печаткою ТОВ "Грін Оіл Трейд".

Повноваження Осадчої Н.В. в якості директора ТОВ „Грін Оіл Трейд" підтверджуються належним чином засвідченими копіями установчих документів останнього та наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стовно відповідача станом на 18.02.14 р.

Заперечень щодо факту поставки товару за вищевказаними видатковими накладними відповідачем суду не надано.

Згідно ч. 1 ст. 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

За умовами п.2.1 Договору якість Товару повинна відповідати технічним умовам, що діють в Україні на момент постачання, підтверджуватися паспортом якості виробника.

Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що одержання Товару по кількості і якості проводиться Покупцем у момент одержання його від Продавця. Покупець зобов'язаний перевірити комплектацію, цілісність тари, пломб на ній (якщо вони присутні), а також відсутність ознак пошкодження і псування товару й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово заявити Продавцю. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим Покупцем.

У відповідності до 3.5 Договору акт про приховані недоліки товару повинен бути складений згідно вимог "Інструкції про порядок приймання продукції виробничо - технічного призначення і товарів народного споживання по якості" (що затверджена постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.66 р. № 11-7). Приймання товару Покупцем у повному обсязі по кількості і якості оформлюється двостороннім Актом прийому - передачі в присутності представника Продавця.

Згідно п.3.6 Договору претензії Покупця розглядаються Продавцем і визнаються обґрунтованими тільки за умови дотримання Покупцем вимог пункту 3.3 і 3.4, а також вимог інструкцій виробника (за умови їх надання Покупцю та ознайомлення з ними), нормативних документів по транспортуванню, збереженню і застосуванню Товару.

Докази пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки Товару у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових заяв (претензій) та актів про приховані недоліки Товару в матеріалах справи відсутні. Факт їх відсутності засвідчений також представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не спростований.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконані зобов'язання по передачі товару ТОВ "Грін Оіл Трейд" на підставі укладеного між сторонами Договору, а відповідачем, у свою чергу, прийнятий цей товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару по Договору належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п.п 4.1, 4.2 Договору Покупець сплачує вартість товару в терміни, вказані в п. 3.1 Договору, згідно якого товар поставляється на умовах відстрочки оплати до 21 червня 2013 року. Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця згідно виставленого рахунку-фактури. Платежі за Договором вважаються виконаними в момент списання грошових коштів з банківського рахунку Покупця. Покупець не несе відповідальність за ризики, які пов'язані з зарахуванням грошових коштів на банківський рахунок Продавця.

Відповідно до п. 4.3 Договору Продавець зобов'язаний надати Покупцю наступні документи: рахунок на суму платежу, податкову накладну, накладну на передачу товару.

В матеріалах справи наявні виставлені позивачем на виконання умов Договору рахунки на оплату по замовленню № 554 від 07.05.13 р. на суму 186848,16 грн. та № 735 від 31.05.13р. на суму 34227,07 грн. У свою чергу від відповідача заперечень щодо невиконання позивачем умов п.4.3 Договору в частині надання вищезазначених документів не надходило.

Судом встановлено, що відповідач в обумовлений Договором термін платіжним дорученням № 78 від 08.05.13 р. розрахунок за поставлений товар здійснив тільки частково в сумі 26800,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписки з банківського рахунку позивача від 08.05.13 р.

Отже, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, в результаті часткового виконання зобов'язання лише на суму 26800,00 грн. у відповідача станом на 04.02.14 р. утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором на загальну суму 194275,23 грн.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено позивачем, свої зобов'язання щодо сплати позивачу грошових коштів в сумі 194275,23 грн. у встановлений термін, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2,4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається, та на практиці реалізує ст. 129 Конституції України, де в ч. 2 зазначається, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Заперечення відповідача щодо належного виконання ПП "Родоніт" умов Договору, а саме щодо поставки неякісного (простроченого) товару (Акварин № 3, Акварин № 5) судом до уваги не приймаються, оскільки відповідач доказів неналежної якості поставленого товару суду не надав.

Крім того, доказів визнання недійсним чи розірвання Договору купівлі-продажу № 109-05 від 07.05.13 р. суду не надано.

Як стверджує відповідач в запереченнях на позовну заяву від 17.03.14 р., на неможливість ТОВ "Грін Оіл Трейд" виконати зобов'язання з повної та своєчасної оплати поставленого за Договором товару вплинули обставини непереборної сили, настання яких не залежало від волевиявлення відповідача та негативно вплинуло на фінансовий стан товариства, що є, на думку відповідача, підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язання згідно ст. 614 Цивільного кодексу України.

Розділом 7 укладеного між сторонами Договору визначені обставини непереборної сили (форс-мажор). Так, зокрема, згідно п.7.1 Договору у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (форс-мажорних), які сторонами не могли бути передбачені і враховані, як то: стихійні лиха, технічні аварії, військові дії, страйку (крім персоналу сторін), дії уряду, - сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язань по договору при умові підтвердження факту існування форс - мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово - Промислової Палати України.

За настання обставин, що вказані в пункті 7.1 дійсного Договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін будь - якими доступними способами повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс - мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово - Промислової Палати України.

Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності за невиконання обов'язків по цьому Договору.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач повідомляв позивача у порядку та строки, погоджені в Договорі, про наявність обставин непереборної сили для належного виконання своїх зобов'язань. Доказів надання відповідачу довідок територіального органу Торгово - Промислової Палати України на підтвердження настання обставин непереборної сили (форс-мажору) при виконанні Договору купівлі - продажу № 109-05 від 07.05.13 р. відповідачем суду не надано.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про безпідставність посилань відповідача щодо відсутності його вини у простроченні оплати поставленого за Договором товару та наявності непереборної сили, та відхилив вказані доводи відповідача.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором купівлі-продажу № 109-05 від 07.05.13 р. у встановлений термін, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 194275,23 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, у частині 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Також у пункті 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що розмір штрафних санкцій щодо окремих видів зобов'язань встановлюється законом, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Між тим, стягнення штрафних санкцій за порушення саме грошових зобов'язань передбачено у частині 6 цієї ж статті, в якій зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що Покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує штрафні санкції в розмірі 50 відсотків від вартості отриманого і неоплаченого товару.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначив Верховний суд України у постановах від 27.09.05 р. у справі № 35/475-04, від 22.11.10 р. у справі № 14/80-09-2056 та від 20.12.10 р. у справі № 06/113-38, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, і пеня застосовується за порушення будь - яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, зокрема, штрафу, передбаченого п. 5.3 Договору.

Відповідно до п.2.1 Постанови № 14 застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у терміни, визначені умовами Договору, позивачем на підставі п. 5.3 Договору нараховано та пред'явлено до стягнення 50% штрафу в сумі 97137,61 грн.

Заявою про зменшення розміру позовних вимог № 42-04 від 01.04.14 р., яка прийнята судом, позивач добровільно зменшив суму штрафу на 47137,61 грн. та просив стягнути з відповідача штраф в сумі 50000,00 грн. відповідно до наданого розрахунку.

Окрім того, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інший розмір процентів річних у Договорі не встановлений.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору позивачем відповідно до наданого розрахунку нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних у розмірі 3624,70 грн. за період з 22.06.13 р. по 04.02.14 р., та 574,44 грн. інфляційних нарахувань за період з 22.06.13 р. по 01.01.14 р., які він просить стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань, відсотків річних та штрафу в межах визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов'язання, судом встановлено наступне.

Оскільки розмір штрафу та інфляційних нарахувань, заявлених позивачем до стягнення, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного та господарського законодавства і положенням Договору, а також є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 50000,00 грн. штрафу та 574,44 грн. інфляційних нарахувань підлягають задоволенню.

Розмір відсотків річних, перерахований судом у відповідності до приписів ст. 625 Цивільного кодексу України, в межах визначеного позивачем періоду з 22.06.13 р. по 04.02.14 р. становить 3640,66 грн., а отже є більшим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем. Проте виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог в частині нарахування відсотків річних, тому позовні вимоги в частині стягнення відсотків за несвоєчасну оплату товару, поставленого за Договором, підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем - 3624,70 грн.

Суд зазначає, що заявлене відповідачем в письмових запереченнях від 17.03.14 р. з посиланням на ст. 551 Цивільного кодексу України клопотання про зменшення розміру застосованого штрафу, а також нарахованих відсотків річних та втрат від інфляції задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 83 Господарського процесуального кодексу України господарському суду надано право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст.233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У відповідності до п. 3.17.4. Постанови № 18, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Тобто, чинним законодавством України господарському суду надано право зменшувати розмір нарахованої та пред'явленої до стягнення позивачем неустойки (штрафу та пені), проте право зменшувати розмір відсотків річних та інфляційних нарахувань у господарського суду відсутнє.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що письмові доводи відповідача щодо неспіврозмірності розміру нарахованої позивачем неустойки (штрафу) та тяжкого фінансового стану товариства не підтверджені жодними доказами, приймаючи до уваги зменшення позивачем розміру штрафу до 50000,00 грн. до прийняття судом рішення по справі, а також нез'явлення представника відповідача в судові засідання та ненадання письмових пояснень на вимогу ухвали суду, суд доходить висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявленого позивачем до стягнення штрафу та відмову в задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 "Про судове рішення" встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, враховуючи те, що відповідач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань за Договором, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

З 01 листопада 2011 року правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у 2014 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи розмір заявленої до стягнення суми позивачу необхідно було сплатити 4969,49 грн. судового збору.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 4314 від 04.02.14 р. сплачено 5912,24 грн. судового збору, отже переплата складає 942,75 грн.

Згідно приписів ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст. 7). У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми. Повернення надлишково сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п.5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається: - в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або - в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або - в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету України.

Законом не передбачено граничного строку повернення сплаченої суми судового збору.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне повернути Приватному підприємству "Родоніт" надлишково сплачену суму судового збору в розмірі 942,75 грн.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України "Про судовий збір", ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 546-549, 551, 599, 610, 612, 625, 626, 629, 655, 662, 663, 673, 680, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 193, 216-218, 230, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Оіл Трейд" (вул. Шкільна, 14, с. Сираї, Козелецький район, Чернігівська область, 17081, код 37894806) на користь Приватного підприємства "Родоніт" (вул. Ялтинська, 5 Б, м. Київ, 02099 (поштова адреса: вул. Є. Чавдар, 1, оф.8, м. Київ, 02140), код 21667731) 194275,23 грн. основного боргу, 3624,70 грн. відсотків річних, 574,44 інфляційних нарахувань, 50000,00 грн. штрафу та 4969,49 грн. витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Повернути Приватному підприємству "Родоніт" (вул. Ялтинська, 5 Б, м. Київ, 02099 (поштова адреса: вул. Є. Чавдар, 1, оф.8, м. Київ, 02140), код 21667731) з Державного бюджету України суму 942,75 грн. надлишково сплаченого судового збору, перерахованого згідно платіжного доручення № 4314 від 04.02.14 р., яке знаходиться в матеріалах справи № 927/186/14, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Дане рішення є підставою для повернення надлишково сплаченого судового збору з Державного бюджету України.

Для вирішення питання про повернення судового збору позивач має звернутись до органів Державної казначейської служби України.

Повний текст рішення складений та підписаний 14 квітня 2014 року.

Суддя А.М.Селівон