Рішення № 38277025, 15.04.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

від "15" квітня 2014 р. Справа № 906/262/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А. ,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке племпідприємство" (с.Полова, Прилуцький район, Чернігівська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" (с.Малинівка, Малинський район, Житомирська область)

про стягнення 31962,56 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 31962,56грн. заборгованості, з яких: 29250,00грн. основного боргу, 1931,30грн. пені, 464,80грн. 3% річних та 316,46грн. інфляційних. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що згідно договору він здійснив поставку товару відповідачу, за який відповідач в повному обсязі не розрахувався.

Представники позивача в судове засідання не з'явились. В адресованому господарському суду клопотанні від 14.04.2014р. за №14 позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить розглядати справу за відсутності повноважного представника. Також повідомляє, що заборгованість у розмірі 29250,00грн. відповідачем не сплачена (а.с.93-96).

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином (про що свідчить розписка відповідача у повідомленнях про вручення поштового відправлення, а.с.36, 91-92).

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, надані в судовому засіданні 25.03.2014р., дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 18 січня 2013 року між ТОВ "Прилуцьке племпідприємство" (Постачальник, позивач) та ТОВ "Малинський бекон" (Покупець, відповідач) укладено Договір №1801 (а.с.12-14), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, забезпечити постачання спермопродукції кнурів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити таку продукцію (п.1.1 Договору).

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що оплата вартості продукції, що постачається відповідно до умов даного договору, здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.

На виконання умов договору №1801 від 18.01.2013р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 227550,00грн.

Факт отримання відповідачем неоплаченої продукції підтверджується накладними №13 від 29.07.2013р., №17 від 05.08.2013р., №21 від 12.08.2013р., №24 від 19.08.2013р., №29 від 26.08.2013р., №34 від 02.09.2013р., №41 від 11.09.2013р. Разом з накладними позивач передав відповідачу відповідні рахунки на оплату (а.с.22-25).

Відповідач за отриманий товар провів оплату частково на суму 198300,00грн. (а.с.41-74).

Отже, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо оплати, за останнім утворилась заборгованість за отриманий товар в сумі 29250,00грн. (227550,00грн. - 198300,00грн.).

19.12.2013р. позивач направив на адресу відповідача претензію №44, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 29250,00грн. в семиденний термін, проте останній залишив її без відповіді та задоволення (а.с.26-30).

За вказаних обставин, позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості.

Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Як передбачено ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Приписами ч.ч.1,2 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, п.4.1 договору встановлено, що розрахунки за товар здійснюються покупцем перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку.

Відповідач своє зобов'язання належним чином не виконав (в матеріалах справи відсутні докази, що свідчать про протилежне), розрахунків з позивачем за поставлену продукцію не провів.

В матеріалах справи міститься акт звірки розрахунків станом на 03.04.2014р., підписаний повноважними представниками, з якого вбачається, що відповідач визнав наявність у нього боргу перед позивачем за поставлений товар в сумі 29250,00грн. (а.с.94-95).

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 29250,00грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач відповідно до пункту 5.3 договору №1801 від 18.01.2013р., за порушення строків оплати нарахував відповідачу пеню у розмірі 1931,30грн.

Згідно п.3 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Пунктом 5.3 договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем терміну оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення платежу по день повної оплати заборгованості включно.

З розрахунку позивача по договору №1801 від 18.01.2013р. (а.с.75-77) вбачається, що останній при здійсненні розрахунку пені не врахував п.6 ст.232 ГК України, відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Крім того, позивачем не взято до уваги п.1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", яким встановлено, що день фактичної сплати заборгованості не включається в період часу, за якій здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, загальний розмір пені по договору №1801 від 18.01.2013р. складає 1912,86грн. У стягненні 18,44грн. пені слід відмовити.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 464,80грн. 3% річних та 316,46грн. інфляційних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.

Судом встановлено, що під час здійснення нарахування 3% річних позивач також не врахував п.1.9 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013р. №14 " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, загальний розмір 3% річних складає 464,06грн. У стягненні 0,74грн. 3% річних слід відмовити.

Розмір інфляційних за період з вересня 2013р. по січень 2014р. складає 382,00грн., проте позивач просить суд стягнути 316,46грн., що є його правом.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 31943,38грн., з яких: 29250,00грн. - основного боргу, 1912,86грн. - пені, 464,06грн.- 3% річних та 316,46грн. - інфляційних. Суд відмовляє в позові в частині стягнення 18,44грн. пені та 0,74грн. 3% річних.

Судовий збір відповідно до ч.2 ст.49 ГПК України, якою передбачено, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору, покладається на відповідача у повному обсязі, оскільки він спонукав позивача звернутись до суду.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Малинський бекон" (11642, Житомирська область Малинський район, сільрада Малинівська, комплекс будівель і споруд №4, код 37869460)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Прилуцьке племпідприємство" (17542, Чернігівська обл., Прилуцький район, с.Полова, вул.Дружби, 37-В, код 37109849)

- 29250,00грн. - основного боргу;

- 1912,86грн. - пені;

- 464,06грн.- 3% річних;

- 316,46грн. - інфляційних;

- 1827,00грн. судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 18,44грн. пені та 0,74грн. 3% річних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення.

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- в справу, 2-3- сторонам (рек. з повід.)