Постанова № 38273435, 16.04.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2014 р. Справа № 917/2552/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Бондаренко В.П. , суддя Івакіна В.О.,

при секретарі Шевцові Є.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1 (особисто);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 732П/1-28) на рішення Господарського суду Полтавської області від 23 січня 2014 року у справі № 917/2552/13

за позовом Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго", м. Миргород Полтавської області;

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Миргород Полтавської області;

про стягнення 12848,80 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

В грудні 2013 року ОКВПТГ "Миргородтеплоенерго" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ФОП ОСОБА_1, в якій (з урахуванням зменшення позовних вимог) просить стягнути з відповідача на користь позивача 12848,80 грн., що складаються з заборгованості по договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179, за період з 01.10.2011 р. по 30.11.2013 р. в сумі 9237,33 грн., 3% річних в сумі 1240,30 грн. та пені в сумі 2371,17 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 23.01.2014 р. у справі № 917/2552/13 (суддя Пушко І.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 9237,33 грн., 3% річних в сумі 1240,30 грн., пеню в сумі 2371,17 грн.

Відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові. Посилається на те, що в актах приймання-передачі теплової енергії за період з 01.10.2011 р. по 30.11.2013 р., на підставі яких позивач здійснював розрахунки об'єму отриманої відповідачем теплової енергії, невірно зазначено опалювану площу, а саме: 133,6 кв.м., замість 97,8 кв.м.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2014 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.) апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.04.2014 р.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 09.04.2014 р., у зв'язку з хворобою судді Тихого П.В., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Бондаренко В.П., суддя Івакіна В.О.

Апелянт в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 2797 від 07.04.2014 р.) з доводами апелянта не погоджується, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що розрахунки отриманої відповідачем теплової енергії здійснювались згідно договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179 та на підставі показників теплового лічильника, встановленого в житловому будинку, в якому знаходиться магазин відповідача, просить розглянути справу у його відсутності.

Колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення апелянта в судовому засіданні, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОКВПТГ "Миргородтеплоенерго" (виробником) та магазином "ПродМайстер" в особі ПП ОСОБА_1 (споживачем) 15.10.2006 р. укладено договір № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води (а.с. 7-10).

Згідно умов цього договору виробник зобов'язався постачати споживачеві теплову енергією у вигляді гарячої води в потрібних йому обсягах до точки розподілу (а саме: АДРЕСА_1), а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором та додатками, які є невід'ємною частиною даного договору.

Порядок розрахунків за теплову енергію сторони визначили в розділі 6 вказаного договору, відповідно до якого розрахунки за спожиту теплову енергію проводяться виключно у безготівковій формі шляхом перерахування на поточні рахунки грошових коштів, вказаних у відповідних документах, не пізніше 10 числа звітного місяця.

В п. 10.1, 10.3. договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води сторони визначили строк дії договору до 15.10.2009 р. та можливість пролонгації цього договору на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що жодна з сторін не зверталась з письмовою заявою про припинення договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води.

Таким чином, договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179 пролонгований на наступні роки та є діючим на теперішній час.

Згідно п. 5.1 вказаного договору, облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку, а у разі їх відсутності за нормами споживання згідно затверджених обласною державною адміністрацією тарифів.

Відповідно до п. 5.3, 5.4 цього договору, у разі проведення обліку споживання теплової енергії відповідними приладами обліку про фактичне використання теплової енергії сторони щомісячно складають та підписують акти приймання-передачі теплової енергії, які є підставою для розрахунків між сторонами.

В підтвердження факту надання відповідачу теплової енергії у вигляді гарячої води позивач надав акти зняття показників теплового лічильника по АДРЕСА_1, за період з жовтня 2010 р. по листопад 2013 р., акт вводу в експлуатацію вузла обліку споживання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1, та акти прийняття-передачі теплової енергії за період з 01.10.2011 р. по 30.11.2013 р., з яких вбачається, що позивачем протягом вказаного періоду було надано послуги по постачанню теплової енергії по лічильнику на площі 133,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, на суму 34476,58 грн. (а.с. 28-43).

За приписами ст.ст. 525-526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Проте відповідач борг не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179 за період з 01.10.2011 р. по 30.11.2013 р. в сумі 34476,58 грн., 3% річних в сумі 1240,30 грн., інфляційних витрат в сумі 430,74 грн. та пені в сумі 2371,17 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було частково сплачено заборгованість в сумі 25239,25 грн., що підтверджується відповідними банківськими виписками (а.с. 54-55). Позивач звернувся до суду першої інстанції з заявами (вх. № 799 від 23.01.2014 р. та вх. № 804 від 23.01.2014 р.), в яких просив зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача основну заборгованість в сумі 9237,33 грн., 3% річних в сумі 1240,30 грн. та пеню в сумі 2371,17 грн. Судом першої інстанції задоволено позов з урахуванням заяв про зменшення позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апелянт посилається на те, що в наданих позивачем актах прийняття-передачі теплової енергії невірно зазначено опалювану площу, а саме: 133,6 кв.м., оскільки відповідно до договору піднайому нежитлового приміщення від 19.03.2007 р., укладеного між ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1, площа орендованого відповідачем приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, складає 97,8 кв.м.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з менту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В п. 6.6 договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води сторони встановили, що сума щомісячних нарахувань та порядок їх розрахунку, наведені в пункті 6.7 та у додатку 1, можуть змінюватися в залежності від змін площі, яку займає споживач, тарифів, установки вузла обліку теплової енергії тощо.

Відповідно до п. 6.7 договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, площа будівель споживача складає 147,8 кв.м., а оплата за опалення визначена у розмірі 295,20 грн. з ПДВ за 1 Гкал.

У зв'язку зі зміною опалювальної площі споживача, сторони уклали додаткову угоду від 13.06.2007 р., якою внесли зміни в договір від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води в частині площі будівель споживача, а саме: змінили площу будівель споживача з 147,8 кв.м. на 133,6 кв.м. (а.с. 11).

Додатковою угодою від 01.11.2008 р. до договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, сторони внесли зміни в частині розміру оплати за опалення, встановивши його в сумі 409,33 грн. з ПДВ за 1 Гкал (а.с. 12).

Інших додаткових угод про зміну договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води сторонами не укладалось.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В обґрунтування апеляційної скарги в частині опалюваної площі апелянт надав до матеріалів справи договір піднайму нежитлового приміщення від 19.03.2007 р., який укладено між ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1, та в якому визначено площу 97,8 кв.м., що здається в піднайм на першому поверсі багатоповерхової будівлі по АДРЕСА_1.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з зазначеним твердженням відповідача, оскільки в матеріалах справи знаходиться договір піднайму нежитлового приміщення від 01.05.2007 р., який також укладено між ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_1 та яким сторони визначили площу піднайму 133,6 кв.м. на першому поверсі багатоповерхової будівлі по АДРЕСА_1.

До того ж, зазначені договори піднайму передували укладенню сторонами додаткової угоди від 01.11.2008 р. до договору від 15.10.2006 р. № 179 на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, де сторони визначили площу опалення 133,6 кв.м. в будинку по АДРЕСА_1.

Таким чином, апелянт ФОП ОСОБА_1 погодила площу опалення 133,6 кв.м. по договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179 у листопаді 2008 р., тому посилання в апеляційній скарзі на договір піднайму нежитлового приміщення від 19.03.2007 р. в обґрунтування площі опалення колегія суддів вважає безпідставним.

Крім того, ФОП ОСОБА_1 для зміни площі опалення мала право звернутись до позивача з пропозицію щодо внесення змін у договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179 в частині розміру площі опалення або розірвання цього договору, але вона не скористалась своїм правом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу на суму 9237,33 грн. є обґрунтованими. В матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вищезазначеної заборгованості, тому підстави для задоволення апеляційної скарги в цій частині відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом, або договором не встановлений інший розмір процентів.

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок суми позову та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1240,30 грн.

Статтею 530 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п. 7.2 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 15.10.2006 р. № 179 сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків оплати використаної теплової енергії у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Враховуючи вищезазначене та перевіривши розрахунок пені, доданий до позовної заяви, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені в сумі 2371,17 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, всебічною та вичерпною перевіркою обставин справи та підтверджується дослідженими доказами, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 23.01.2014 р. у справі № 917/2552/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 15.04.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Бондаренко В.П.

Суддя Івакіна В.О.