Ухвала суду № 38264897, 14.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2014 р. м. Київ К/800/16937/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової службина постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013у справі № 2а-16079/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс Трейд»доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової службипровизнання нечинними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Класс Трейд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 04.07.2012 за № 0000412220 та за № 0000402220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.12.2012 у даній справі скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.07.2012 за № 0000412220 та за № 0000402220.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- ДПІ у Дніпровському районі м. Києва проведено позапланову документальну виїзну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства України щодо формування податкового кредиту при взаємовідносинах з ТОВ «Асгільдія» за період з 01.02.2012 по 29.02.2012;

- за результатами перевірки складено акт № 1299/23-522-36068723 від 13.06.2012, яким встановлено порушення позивачем пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за І кв. 2012 року на суму 125 477,00 грн., та пп.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у лютому 2012 року на суму 119 501,79 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000412220 від 04.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 149 377,00 грн. (з яких: 119 502,00 грн. - основний платіж та 29 875,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

2) податкове повідомлення-рішення № 0000402220 від 04.07.2012, яким (з урахуванням виправлення технічної помилки) позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 156 846,25 грн. (з яких: 125 477,00 грн. - основний платіж та 31 369,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано показники податкового обліку за результатами укладених договорів з ТОВ «Асгільдія» з огляду на нікчемність цих договорів, оскільки господарські операції з придбання товарів і послуг за цими договорами не мали реального характеру.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позову, зазначив про обґрунтованість доводів контролюючого органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, з огляду на що дійшов висновку про протиправність формування позивачем сум валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, складених внаслідок укладення договорів з вказаним контрагентом.

Суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та задовольнив позов з огляду на те, що доказами, наданими позивачем, підтверджено реальний характер здійснення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності зі ст.198 ПК України:

- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1);

- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2);

- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3);

- не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (п.198.6).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Асгільдія» укладено договори поставки холодильного обладнання № 243 від 02.12.2011 та № 244 від 02.12.2011, за умовами яких ТОВ «Асгільдія» зобов'язувалося продати товар, а позивач - прийняти та оплатити його.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження виконання укладених із зазначеним контрагентом договорів позивач надав наявні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі, товарно-транспортні накладні, банківські виписки тощо).

Крім того, колегія судів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтування своїх доводів, зокрема, що такі договори у встановленому порядку були визнані недійсними.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, який, встановивши реальність операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати неправомірним формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний