Рішення № 38255032, 15.04.2014, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/365/2014 ц

провадження 2/201/ 450/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», третя особа Національний банк України про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 січня 2014 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди, позовні вимоги уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в судовому засіданні посилалися на те, що 22 листопада 2013 року позивач уклав з банком договір банківського строкового вкладу, строк вкладу 1 місяць, термін повернення банком коштів - 22 грудня 2013 року; 18 грудня 2013 року позивач звернувся до банку з вимогою повернення коштів вкладу з метою їх отримання 22 грудня 2013 року, але банк кошти не видав, а 24 грудня 2013 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в межах кримінальної справи було накладено арешт на всі рахунки позивача, в тому числі і на цей вклад. Позивач звернувся з позовом до суду про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди і вже під час розгляду справи судом 13 березня 2014 року банк повернув позивачу всі його кошти по цьому вкладу в сумі 300 000 грн.. Після цього позивач уточнив свої вимоги і поставив питання про повернення йому не самого вкладу (він повернутий повністю), а штрафних санкцій за несвоєчасне повернення вкладу в вигляді пені в сумі 8813 грн. 85 коп., 3% річних - 2033 грн. 97 коп. і індексу інфляції за весь час просрочення - 3938 грн. 95 коп., всього 14786 грн. 77 коп.. На цей час відповідач вказані вимоги не визнає і не бажає їх виплачувати. Вказаними неправомірними, на думку позивача, діями позивачу завдана і моральна шкода. На звернення позивача і його представника до відповідача з питанням повернення йому його коштів і вказаних штрафних санкцій отримано відмову. Позивачу завдана шкода, він (позивач) поніс витрати. Звернувся знову до відповідача повернути йому гроші та виплатити витрати, але отримав відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено. Вважає вказані дії відповідача протиправними і просив захистити його права як споживача і стягнути з відповідача 14786 грн. 77 коп. і моральну шкоду 30 000 грн., задовольнивши позов у повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ «Банк Кредит Дніпро» в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що ними дійсно було укладено з позивачем договір банківського строкового вкладу, дійсно позивач звернувся до них з вимогою повернення вказаних коштів по цьому вкладу, на кошти було накладено арешт, після зняття якого кошти позивачу вони всі повернули. На всі письмові звернення позивача і його представника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи повідомлявся належним чином, в письмовому зверненні до суду просив справу розглянути за наявними матеріалами справи по закону і рішення винести на розсуд суд, просив справу розглянути без участі їх представника. Суд вважає можливим розгляд справа за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 169 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача і представників відповідача, з'ясуваши думку сторін і третьої особи, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно 22 листопада 2013 року позивач ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Банк Кредит Дніпро» договір банківського строкового вкладу, строк вкладу 1 місяць, термін повернення банком коштів - 22 грудня 2013 року; 18 грудня 2013 року позивач звернувся до банку з вимогою повернення коштів вкладу з метою їх отримання 22 грудня 2013 року, але банк відразу кошти не видав, а 24 грудня 2013 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська в межах кримінальної справи було накладено арешт на всі рахунки позивача, в тому числі і на цей вклад. Позивач звернувся з позовом до суду про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди і вже під час розгляду справи судом після скасування 06 березня 2014 року арешту судом і набрання чинності ухвали суду про це 13 березня 2014 року банк повернув позивачу всі його кошти по цьому вкладу в сумі 300 000 грн.. Після цього позивач уточнив свої вимоги і поставив питання про повернення йому не самого вкладу (він повернутий повністю), а штрафних санкцій за несвоєчасне повернення вкладу в вигляді пені в сумі 8813 грн. 85 коп., 3% річних - 2033 грн. 97 коп. і індексу інфляції за весь час просрочення - 3938 грн. 95 коп., всього 14786 грн. 77 коп.. На цей час відповідач вказані вимоги не визнає і не виплачує їх. Вказаними неправомірними, на думку позивача, діями позивачу завдана і моральна шкода. На звернення позивача і його представника до відповідача з питанням повернення йому його коштів і вказаних штрафних санкцій отримано відмову, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом дійсно з'ясовано, що дійсно 22 листопада 2013 року позивач ОСОБА_1 уклав з ПАТ «Банк Кредит Дніпро» договір банківського строкового вкладу, строк вкладу 1 місяць, термін повернення банком коштів - 22 грудня 2013 року, загальна сума вкладу 300 000 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З метою перевірки недостачі грошових коштів на значну суму в відділенні банку відповідача, де знаходилися кошти позивача, була призначена і проведена банком службова перевірка. В ході цієї службової перевірки було з'ясовано, що протягом певного часу (05 жовтня 201З року, 15 листопада 2013 року, 18 і 19 листопада 2013 року) залишок коштів на поточних та депозитних рахунках клієнта банку ОСОБА_1 збільшувався, однак клієнт в дні збільшення залишку коштів на рахунках банк не відвідував, поповнення своїх рахунків системами дистанційного обслуговування не здійснював, касових документів на поповнення рахунків та/або дистанційних розпоряджень до банку не надав, що є порушенням, зокрема, вимог розділу 4 Інструкції «Про ведення касових операцій банками в Україні», затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, оскільки клієнт особисто до каси банку не звертався та не заповнював касові документи.

Відповідно до п. 3.3.1 договору строкового вкладу банк має право відмовити вкладнику в обслуговуванні за наявності фактів, що свідчать про порушення вимог чинного законодавства України.

Згідно статті 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у разі ненадання клієнтом необхідних документів чи відомостей або умисного подання неправдивих відомостей про себе банк відмовляє клієнту у його обслуговуванні.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» у разі ненадання клієнтом, з яким встановлені ділові відносини, необхідної інформації для ідентифікації та вивчення фінансової діяльності суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовити йому в проведенні подальших фінансових операцій.

Оскільки у заявах на переказ готівки відсутній його підпис, а на заявах від 18 та 19 листопада 2013 року хоча і проставлені підписи, але вони не відповідають підписам, які проставлені саме ОСОБА_1 на договорі строкового вкладу і в період часу поповнення рахунків. ОСОБА_1 був відсутній у приміщенні відділення банку, що підтверджується відеозаписом з камер спостереження, у зв'язку з чим розпорядженням від 06 грудня 2013 року № 22-р/фм було відмовлено клієнту ОСОБА_1 в обслуговуванні, шляхом відмови йому в проведенні подальших фінансових операцій, керуючись ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п. п. 8, 9 ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

18 грудня 2013 року позивач звернувся до Банку з заявою про повернення грошових коштів за банківським строковим вкладом.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

24 грудня 2013 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська по справі № 200/18216/13-к накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1, які знаходяться на його банківських рахунках у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» за клопотанням старшого слідчого СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області. В обгрунтування необхідності накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1, було зазначено, що до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_3 причетний ОСОБА_1. оскільки у період з 15 жовтня 2013 року по 21 листопада 2013 року на його рахунках у ПАТ «Банк Кредит Дніпро» збільшувався залишок грошових коштів, які на наступний день ним знімались. Загальний розмір збільшення складав 130 000 гривень та 55 000 доларів США. 06 березня 2014 року у судовому засіданні тим же судом скасовано арешт, який був накладений на грошові кошти ОСОБА_1 Дана ухвала набрала законної сили 13 березня 2014 року.

Відповідно до п. 2.8 договору строкового вкладу, повернення суми вкладу вкладнику в будь-якому випадку та сплата нарахованих на вклад відсотків здійснюється банком в безготівковій формі шляхом перерахування суми вкладу та нарахованих відсотків на відкритий у банку поточний рахунок. В свою чергу, банком було перераховано грошові кошти, у тому числі і відсотки 13 березня 2014 року на поточний рахунок ОСОБА_1, які перейшли у його вільне користування. Як вбачається з виписки по картковому рахунку, частину грошових коштів ОСОБА_1 зняв саме 13 березня 2014 року. о 20.00 годині.

Отже з вищезазначеного вбачається, що банк діяв виключно в рамках чинного законодавства України, тобто ніяким чином не було здійснено незаконних дії щодо порушення прав ОСОБА_1, так як ним не було надано касових документів на переказ готівки з його підписом, а в подальшому слідчим було подано клопотання про арешт рахунків ОСОБА_1, яке судом було задоволено.

Посилання позивача на статті 525, 526, 530 ЦК України є недоведеним, оскільки банком було виконано свої зобов'язання перед вкладником одразу після зняття арешту, а дії, які зумовили блокування та накладення арешту, були здійснені не з вини банку. Посилання на статгю 1212 ЦК України є також безпідставним, так як з даної ситуації не вбачається збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно ч. 1, 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов'язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов'язків позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Але в судовому засіданні це підтвердження не знайшло.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.

Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайновоі) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, шо остання заподіяна не з її вини.

Оскільки правомірність дій банку підтверджується Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», а в подальшому за клопотанням слідчого було накладено арешт на грошові кошти то виходячи з наведеного вище незаконних дій з боку банку не було. Отже, в даному випадку банк виконав всі вимоги договору строкового вкладу та чинного законодавства щодо повернення грошових коштів. Тому нарахування штрафних санкцій є безпідставним та не обгрунтованим, а їх стягнення не передбачено договором строкового вкладу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню ні повністю, ні в частині.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов'язання стосовно позивача по незаконним (з точки зору позивача) діям відносно нього, предмета спору, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги і наполягання позивача і його представника на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ПАТ «Банк Кредит Дніпро» про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, 23, 203, 215, 216, 525, 526, 530, 1166, 1167, 1212 ЦК України, ст. 9 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», ст. 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро», третя особа Національний банк України про захист прав споживачів, усунення перешкод в користуванні грошовими коштами, стягнення грошових коштів і моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -