Рішення № 38254438, 11.04.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 квітня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., КОЖУХ О.А.

при секретарі СВІДІ Г.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

ПАТ «Родовід Банк» 28.05.2013 р. звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 мотивуючи наступним. За договором від 07.09.2007 р. № 2/АК-123-07.2 Відкрите акціонерне товариство «Родовід Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 19524,00 дол. США зі сплатою 9% річних і терміном до 07.09.2014 р. Додатковою угодою від 03.11.2008 р. до кредитного договору процентну ставку за кредитом було встановлено в розмірі 11% річних, а додатковим договором № 2 від 12.10.2009 р. до кредитного договору процентну ставку було зменшено до 9% річних. Кредитор свої зобов'язання виконав, а відповідач зобов'язання щодо належної сплати за кредитом порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 21.05.2013 р. складав 144573,08 грн, в т.ч.: 14714,35 дол. США боргу за кредитом, 982,14 дол. США боргу за відсотками, 1566,85 дол. США пені та 432,13 дол. США - 3% річних з простроченої суми (разом еквівалент 17695,47 дол. США), а також 2857,58 грн простроченої плати за проведення розрахунків, 223,37 грн пені і 3% річних у розмірі 52,24 грн, нарахованих на цю прострочену плату. Посилаючись на ці обставини і на право вимагати дострокового повернення боргу, позивач просив стягнути на його користь з відповідача 144573,08 грн боргу з указаними складовими, що у доларовому еквіваленті складає 17695,47 дол. США, та стягнути судові витрати.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 25.11.2013 р. позов задоволено: стягнуто на користь ПАТ «Родовід Банк» з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 07.09.2007 р. № 2/АК-123-07.2 в розмірі 17695,47 дол. США, що еквівалентно 144573,08 грн, з яких 14714,35 дол. США - сума непогашеного кредиту, 982,14 дол. США - несплачені відсотки за користування кредитом, 1566,85 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення платежів за кредитним договором, 432,13 дол. США - 3% річних, а також в тому числі: 2857,58 грн - плата за проведення розрахунків, 223,37 грн - пеня за несвоєчасне проведення розрахунків, 52,24 грн - 3% річних, стягнуто 1445,73 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Відповідач в апеляційній скарзі ставить питання про неправильне, на його думку, застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. Так, банк всупереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» установив плату за проведення розрахунків, що є нікчемною умовою договору. Крім того, суд не врахував майнового та сімейного становища відповідача, перебування на його утриманні інших осіб, падіння доходів внаслідок світової економічної кризи, що могло мати значення для зменшення розміру пені та відсотків. Суд не залучив до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, дружину позивача та орган опіки та піклування. Зважаючи на наведені доводи, позивач просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, відхиливши клопотання відповідача ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи як необґрунтоване, за відсутності даних про причини неявки в судове засідання належно повідомленого представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Встановлено, що за кредитним договором від 07.09.2007 р. № 2/АК-123-07.2 Відкрите акціонерне товариство «Родовід Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк», надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 19524,00 дол. США зі сплатою 9% річних і терміном до 07.09.2014 р. (а.с. 9-11, 18, 21). Додатковою угодою від 03.11.2008 р. до кредитного договору відсоткову ставку за кредитом було з цього дня встановлено в розмірі 11% річних (а.с. 17), а додатковим договором № 2 від 12.10.2009 р. до кредитного договору відсоткову ставку було з цього дня зменшено до 9% річних (а.с. 16).

Через невиконання зобов'язань позичальником виник борг перед кредитором, що відповідно до розрахунку банку станом на 21.05.2013 р. із урахуванням офіційного курсу НБУ 1 дол. США/7,9930 грн складав 144573,09 грн, в т.ч.: 14714,35 дол. США боргу за кредитом, 982,14 дол. США боргу за відсотками, за період з 18.04.2012 р. по 20.05.2013 р. 1483,08 дол. США пені за прострочення сплати кредиту, 83,77 дол. США пені за прострочення сплати відсотків, за період з 18.04.2010 р. по 20.05.2013 р. 3% річних у розмірі 405,78 дол. США від простроченої суми боргу за кредитом, за період з 12.05.2010 р. по 20.05.2013 р. 3% річних у розмірі 26,35 дол. США від простроченої суми боргу за відсотками (разом 17695,47 дол. США), а також 2857,58 грн простроченої плати за проведення розрахунків (комісії), за період з 18.04.2012 р. по 20.05.2013 р. 223,37 грн пені і за період з 14.05.2010 р. по 20.05.2013 р. 3% річних у розмірі 52,24 грн, нарахованих на цю прострочену плату (а.с. 12-13, 22-28). Останні платежі позичальника за договором зафіксовані 28.09.2011 р. (95,08 грн сплата заборгованості за кредитом), 01.10.2012 р. (1200,00 грн сплата заборгованості із внесення плати за обслуговування кредиту) і 14.05.2013 р. (100,00 грн сплата заборгованості за відсотками) (а.с. 23, 25, 27).

Як убачається з погоджених сторонами умов кредитного договору, щомісячна плата за обслуговування кредиту встановлена в розмірі 0,2% від суми виданого кредиту (п. 1.5.1.); за порушення строків повернення кредиту, сплати відсотків чи плати за обслуговування кредиту позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної процентної ставки за кредитом за кожен день прострочення (п. 3.9.); у разу порушення позичальником умов договору банк вправі вимагати дострокової сплати усього заборгованого (п.п. 5.2., 5.3.); позичальник підтвердив, що отримав у письмовій формі та ознайомився з інформацією, наданою банком про умови кредитування, вартість супутніх послуг, орієнтовну сукупну вартість кредиту (п. 7.9.). Позичальник власноручним записом у договорі підтвердив, що до моменту укладання договору його в письмовій формі повідомлено про всі умови кредитування, передбачені п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, вищевказані факти і обставини встановлені документально, відповідачем не спростовані. Заявою від 25.11.2013 р. (а.с. 58) представник відповідача в суді першої інстанції визнав повністю борг за кредитом у розмірі 14714,35 дол. США, борг за відсотками у розмірі 982,14 дол. США, пеню в розмірі 1566,85 дол. США і 3% річних у розмірі 432,13 дол. США, а також пеню в розмірі 223,37 грн, але просив зменшити відповідно пеню до розміру 156,68 дол. США і 22,23 грн, а 3% річних - до розміру 43,21 дол. США враховуючи його майновий стан, наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, з яких один інвалід, непрацездатного батька, неможливість працевлаштуватися та вплив світової економічної кризи, у стягненні 2857,58 грн простроченої плати за проведення розрахунків і 3% річних у розмірі 52,24 грн, нарахованих на цю прострочену плату, просив відмовити. Представник вказував також на те, що 3% річних є платою за неправомірне користування чужими коштами, тоді як відповідач правомірно користувався коштами, за що позивач має право на одержання відсотків. Питання про позовну давність (ст.ст. 256-258 ЦК України) відповідачем не ставилося.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції правильно встановив її обставини, вірно по суті виходив із обґрунтованості доводів позову щодо виникнення боргу та необхідності його стягнення з відповідача. У цьому контексті суд правильно застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 11-14, 509, 525, 526, 611, 614, 623-625, 629, 1050, 1054 ЦК України (у редакції, чинній на час їх виникнення), якими вони регулюються, вірно виходив з того, що договірні обов'язки повинні належно виконуватися, позичальник зобов'язаний повернути кредитору заборговане, за відповідних обставин - достроково, а той управі вимагати стягнення заборгованого та сплати неустойки. Суд врахував при цьому загальні правила, за якими якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків, а боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми боргу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд не мав підстав для зменшення розміру пені, як про це просив відповідач, оскільки передбачені для цього частиною третьою статті 551 ЦК України умови відсутні: розміри пені (1566,85 дол. США і 223,37 грн) складають менше 10% розмірів відповідних складових боргу (15696,49 дол. США і 2857,58 грн); ступінь виконання боржником зобов'язання з повернення кредиту становить близько 15% за п'ять з половиною років. З огляду на це, інші обставини, на які посилається відповідач не можуть бути враховані. Зменшення на вимогу боржника 3% річних, які є самостійною санкцією за порушення цивільно-правового зобов'язання, законом не передбачено.

На порушення своїх прав як споживача, як і на нікчемність умови кредитного договору щодо встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту, відповідач у суді першої інстанції не посилався, а під час апеляційного розгляду справи ці доводи не можуть бути взяті до уваги. Так, позичальник був обізнаний із усіма умовами кредитування та із законодавством щодо прав споживача, що підтвердив у договорі і жодних заперечень щодо укладення договору та отримання коштів не мав. На час укладення договору Закон України «Про захист прав споживачів» не містив положення про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону; умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною (ст. 11 ч. 4 абз. 3), на яке послався апелянт. Указаною нормою вищезгаданий Закон був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011 р., що набрав чинності з 16.10.2011 р. і в силу положень ст. 58 ч. 1 Конституції України, ст. 5 ЦК України не має зворотної дії у часі та не регулює спірні правовідносини. Отже, на час укладення кредитного договору не існувало законодавчої заборони на встановлення в ньому умови, про яку йдеться, така умова була вільно узгоджена сторонами. Правомірність правочину презюмується (ст. 204 ЦК України), питання про недійсність чи нікчемність положень кредитного договору позичальник судовим порядком не ставив.

Поряд із цим, суд першої інстанції припустився помилки у застосуванні процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Цивільним процесуальним законом передбачено, що суд першої інстанції розглядає цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог, позивач на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними і процесуальними правами щодо предмета спору, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 12 ч. 1 ЦК України, ст. 11 ч.ч. 1, 2, ст. 303 ч. 1 ЦПК України).

Кредит був виданий в іноземній валюті, тому банк не позбавлений права вимагати стягнення з боржника коштів у валюті кредиту, заявивши відповідним чином сформульовану вимогу. Водночас зі змісту мотивувальної та прохальної частин позовної заяви випливає, що банк, діючи на власний розсуд, визначив загальний розмір заборгованості у сумі 144573,08 грн, заборгованість складається в одній частині із боргу, розрахованого в доларах США із переведенням їх у гривні, в іншій частині - з боргу, розрахованого в гривнях (а.с. 1-4). Сукупний борг був позивачем виражений у гривнях і саме такий борг позивач просив стягнути, валютний курс був застосований лише для здійснення відповідного розрахунку щодо частини боргу, вираженого в іноземній валюті, та для визначення сукупного боргу. У поряду, передбаченому ст. 31 ч. 2 ЦПК України, позивач свої вимоги не змінював. Суд першої інстанції на це уваги не звернув стягнув борг у розмірі 17695,47 дол. США, тобто, в іноземній валюті, а не в гривнях, і на додаток зазначив невірний цій сумі еквівалент у 144573,08 грн за валютним курсом, з якого виходив позивач.

Суд першої інстанції вирішив вимогу, яка фактично позивачем не заявлялася, не вирішив належним чином вимогу, яка у дійсності була пред'явлена, вийшов за межі позовних вимог і справу в частині визначення предмету стягнення та його розміру вирішив неправильно. Беручи до уваги, що особа має право на вирішення цивільної справи в порядку, визначеному законом, у розумінні ст. 303 ч. 3 ЦПК України та з урахуванням положень ст.ст. 291, 307, 309 цього Кодексу щодо повноважень і обов'язку апеляційного суду ухвалити остаточне рішення по суті спору за наслідками перегляду рішення суду в апеляційному порядку, указане порушення процесуального права є обов'язковою підставою для зміни рішення із приведенням його у відповідність до предмета позову.

Відтак, на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції про задоволення позову змінити, виклавши його редакцію у відповідності до предмета позову. Підстав для залучення до участі в справі осіб, про яких ідеться в апеляції, суд першої інстанції не мав, правових підстав і повноважень для повернення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції апеляційний суд немає.

Керуючись ст. 303 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 3, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 25 листопада 2013 р. змінити, виклавши резолютивну частину рішення у такій редакції:

«позов Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу задовольнити, стягнути на користь ПАТ «Родовід Банк», код ЄДРПОУ 14349442, з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 і фактично мешкає за адресою АДРЕСА_2, борг за кредитним договором від 07.09.2007 р. № 2/АК-123-07.2 у розмірі 144573,08 грн (сто сорок чотири тисячі п'ятсот сімдесят три гривні 08 коп.), що складається з:

14714,35 дол. США заборгованості за кредитом, 982,14 дол. США заборгованості за процентами, за період з 18.04.2012 р. по 20.05.2013 р. пені у розмірі 1483,08 дол. США за прострочення сплати кредиту і пені у розмірі 83,77 дол. США за прострочення сплати процентів, за період з 18.04.2010 р. по 20.05.2013 р. трьох процентів річних у розмірі 405,78 дол. США від простроченої суми боргу за кредитом і за період з 12.05.2010 р. по 20.05.2013 р. трьох процентів річних у розмірі 26,35 дол. США від простроченої суми боргу за процентами, разом - 17695,47 дол. США, що за офіційним курсом НБУ долара США до гривні на 21.05.2013 р. становить 141439,89 грн;

2857,58 грн заборгованості з оплати за обслуговування кредиту, за період з 18.04.2012 р. по 20.05.2013 р. пені у розмірі 223,37 грн за прострочення оплати за обслуговування кредиту і за період з 14.05.2010 р. по 20.05.2013 р. трьох процентів річних у розмірі 52,24 грн від простроченої суми боргу з оплати за обслуговування кредиту, разом - 3133,19 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» у відшкодування сплаченого судового збору 1445,73 грн.».

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді