Ухвала суду № 38248280, 01.04.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16885/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

01 квітня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛИНА МРІЙ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛИНА МРІЙ» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 10.09.2013 №00025722011 та №00025822011.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи співробітниками Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Долина Мрій» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ТОВ «Онимпекс» за період з 01.06.2012 по 31.08.2012.

За результатами перевірки складено акт від 21.08.2013 №782/26-56-22-01-03/36048361, яким встановлені наступні порушення позивачем вимог:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України - у зв'язку із чим встановлено заниження податку на доданку вартість на загальну суму 438804,60 грн. в т. ч. за червень 2012 р. - 96047,00 грн., за липень 2012 р. - 115134,00 грн., за серпень 2012 р. на 227623,00 грн.;

- пп.139.1.6 пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України - у зв'язку із чим встановлено заниження податку на прибуток у розмірі на загальну суму 462 812,00 грн. в т. ч. за ІІ квартал 2012 р. -102917,00грн., за ІІІ квартал 2012 р. - 359895,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.09.2013:

- №0002582201, яким позивачу збільшено суми податку на додану вартість на суму 548 055 грн.(за основним платежем 438 804 грн. та штрафні (фінансові) санкції 109 701 грн.);

- №0002572201, яким позивачу зменшено податок на прибуток на суму 578 515 грн. (за основним платежем 462 812 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штраф) 115 703 грн.).

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку з прибутку.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що правомірно сформував податковий кредит за господарськими операціями з ТОВ «Онимпекс» на підставі належно оформлених його контрагентом податкових накладних. Висновки відповідача про безтоварність та фіктивність господарських операцій вважає недоведеними належними документальними доказами.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи що між позивачем (замовник), з однієї сторони, та ТОВ «Онимпекс» (виконавець), з іншої сторони, було укладено договір №000001 надання послуг від 03.05.2012.

У відповідності до п. 1 договору №000001, даний договір укладений з метою надання поліграфічних послуг, послуг з доставки товарів, послуг з розсилки рекламних матеріалів, транспортних послуг (надалі - послуги). Виконавець зобов'язується надати у повному обсязі і належної якості послуги, перелічені у замовленні, отриманому від замовника, а замовник зобов'язується підписати акт виконаних робіт і оплатити надані послуги. Вартість послуг вказується у рахунках-фактурах і актах виконаних робіт, які підписуються сторонами.

Згідно п. 3, 4 вищезазначеного договору, виконавець бере на себе зобов'язання після отримання замовлення надати перелічені у замовленні послуги і оформити їх документально. Після надання послуг виконавець складає акт виконаних робіт. Копія належно оформленого акта виконаних робіт передається замовнику. Вартість наданих послуг обумовлюється сторонами у рахунках-фактурах. Сума договору становить: 3000000 (три мільйони) гривень 00 копійок, в тому числі ПДВ - 500000 гривень. Оплата наданих послуг здійснюється безготівково в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Оплата здійснюється замовником на підставі рахунків-фактур та актів виконаних робіт, наданих виконавцем. Днем здійснення платежу визнається день зарахування на рахунок виконавця суми, що піддягає сплаті замовником. Терміни надання послуг обумовлюються сторонами по кожному замовленню окремо.

Крім того, між позивачем (замовник), з однієї сторони та ТОВ «Онимпекс» (виконавець), з іншої сторони було укладено договір №000001 поставки товарів від 03.05.2012.

У відповідності до п. 1 договору №000001, постачальник зобов'язується поставити покупцеві товари для офісу (далі товар) відповідної якості, а покупець зобов'язується прийняти товар згідно рахунку фактури та видатковою накладною та здійснити його оплату на умовах даного договору. Предметом постачання є наступний товар, перелічений у письмових заявках покупця.

Згідно п. 2.1 - п. 2.4 договору №000001, оплата товару проводиться у національній грошовій одиниці на розрахунковий рахунок продавця на підставі рахунку-фактури і накладної протягом 90 (дев'яноста) днів після поставки. Загальна сума договору визначається у розмірі 3000000 (три мільйони гривень 00 коп.) і в т.ч. ПДВ 500000 грн. У випадку зміни ринкових цін на товар або прийняття відповідними державними органами законодавчих актів, що впливають на формування договірної ціни, а також впливу інфляції на ціну, такі зміни узгоджуються сторонами у додаткових угодах. за умови змін власних потреб, покупець (замовник) залишає за собою право зменшення чи збільшення загальної суми договору.

У відповідності до п. 3.1, п. 3.2, п. 4.1 договору №000001, постачальник зобов'язується поставити товар на адресу покупця протягом 5 днів від отримання заявки (з моменту підписання договору). Покупець зобов'язується оплатити вартість робіт на умовах даного договору. Даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції зобов'язовував позивача надати бухгалтерську документацію по взаємовідносинам з контрагентом, однак, позивач не надав жодного доказу про те, що ним вживалися дії по отриманню (поверненню) копій документів, вилучених опер уповноваженим оперативного управління ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві старшим лейтенантом Сакал Д.Д., а саме, звернення до контрагента та до правоохоронних органів (листи звернення) про повернення первинної документації.

Податковим органом надано суду тільки копії документів, які були вилучені, а саме, договір №000001 від 03.05.2012 про надання послуг, договір №000001 від 03.05.2012 про надання послуг, видаткові накладні та податкові накладні.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту та валових витрат з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсним судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги надані позивачем до суду першої інстанції копії податкових та видаткових накладних, оскільки останні тільки фіксують господарську операцію. В свою чергу, позивачем не надано до суду документів, що підтверджують наявність власних офісних приміщень, що використовувались підприємством для здійснення фінансово-господарської діяльності; власних виробничих потужностей підприємства; наказів про призначення та звільнення, а також ідентифікаційні номери та паспортні дані посадових осіб підприємства; також, не надано рахунки фактури, замовлення на придбання (оскільки з накладних вбачається придбання різного товару з різними номенклатурами), товаро-транспортні накладні (на підтвердження реального переміщення товарів, вказаних у податкових накладних).

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем занижено суму податку на додану вартість та податку на прибуток, а реальність здійснення господарських договорів, укладених між позивачем та TOB «Онимпекс», не підтверджується первинною документацією, а тому податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві від 10.09.2013 №00025722011 та №00025822011 є правомірними та не підлягають скасуванню, що вірно встановлено судом першої інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛИНА МРІЙ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2014 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 07.04.2014.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.