Рішення № 38243620, 11.04.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 159/5624/13-ц Провадження № 22-ц/773/637/14 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П.Ю. Категорія: 42 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Данилюк В.А., Киці С.І.,

при секретарі - Захаровій Н.А.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представників відповідача - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, третя особа на стороні позивача - ремонтне житлово-комунальне підприємство №2 м. Ковеля, до ОСОБА_5, третя особа на стороні відповідача - Ковельська міська рада, про виселення із жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, за апеляційною скаргою позивача - ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

19 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про виселення із квартири без надання іншого жилого приміщення.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що вона з моменту свого народження і по даний час зареєстрована і періодично проживає в АДРЕСА_1. В даній квартирі також проживали її батьки і баба ОСОБА_6 Після смерті батьків позивачки рішенням Ковельської міської ради від 18 лютого 1999 року опікуном позивачки призначена ОСОБА_7. Баба позивачки - ОСОБА_6, яка приживала в спірній квартирі, померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Ще раніше, а саме: 21 травня 2004 року зазначена квартира рішенням виконкому Ковельської міської ради № 216 закріплена за позивачкою ОСОБА_1 як неповнолітньою дитиною - сиротою.

Покликаючись на зазначені обставини та на те, що відповідач, якому на праві власності належить інше житло, ще 29 листопада 2002 року без згоди опікуна позивачки та органів опіки та піклування зареєструвався і вселився в спірну квартиру, позивач просила суд виселити ОСОБА_5 із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2014 року в позові ОСОБА_1 відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням позивачка у своїй апеляційній скарзі просить судове рішення скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин справи, а також із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог.

В судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали та просили скаргу задоволити, представники відповідача апеляційну скаргу заперечили та просили її відхилити.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову з наступних підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущений строк позовної давності.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права та не відповідають встановленим обставинам справи.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З матеріалів справи убачається, що позивачка ОСОБА_1 з часу свого народження ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована в АДРЕСА_1. В цій же квартирі також були зареєстровані і проживали до своєї смерті батьки позивачки - ОСОБА_11 і ОСОБА_8, які померли - мати позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_6, а батько позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.6). Баба позивачки ОСОБА_6, яка була основним квартиронаймачем спірної квартири, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.7).

Рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 18 лютого 1999 року № 32 опікуном неповнолітніх внуків ОСОБА_1 та ОСОБА_10 призначена ОСОБА_7 (а.с.8), яка проживала за адресою: АДРЕСА_3.

Також в судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради від 21 травня 2004 року № 216 за ОСОБА_1 як неповнолітньою дитиною-сиротою закріплена квартира АДРЕСА_1 (а.с.10).

У 2002 році в даній квартирі зареєструвався відповідач по даній справі ОСОБА_5, який під час розгляду справи за його позовом до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням не заперечував, що його проживання в цій квартирі було зумовлене необхідністю доглядати за хворою матір'ю і не заперечував, що він вселився в спірну квартиру без згоди опікуна неповнолітньої ОСОБА_1 - ОСОБА_7

Не знайшли свого підтвердження в даному судовому засідання доводи представника відповідача - ОСОБА_4 про те, що така згода опікуна була. При цьому будь - яких доказів щодо цього ні самим відповідачем, ні його представниками подано не було.

Крім того, рішенням апеляційного суду Волинської області від 2 липня 2013 року, що набрало законної сили, в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення особи такою, що не набула права користування жилим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення із жилого приміщення, встановлено, що вселення ОСОБА_5 в спірну квартиру відбулося з порушенням встановленого порядку вселення в жиле приміщення, а відтак самостійного права на займане ним жиле приміщення він не набув, у зв'язку з чим він не набув право вимагати встановлення порядку користування цією квартирою.

Отже, судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_5 самостійного права на спірне жиле приміщення не набув.

Відповідно до вимог статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач вселився в спірну квартиру з порушенням встановленого порядку, а тому підлягає виселенню із цієї квартири без надання іншого жилого приміщення.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду про те, що позивачем пропущений строк позовної давності з огляду на таке.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач досягла повноліття 11 серпня 2005 році, до 2006 року позивач навчалася в Ковельському промислово-економічному коледжі ЛДТУ і в цьому ж році поступила на навчання на денну форму навчання в Національний університет «Львівська політехніка», який закінчила в червні 2011 року (а.с.11-16).

Основний квартиронаймач спірної квартири ОСОБА_6, якій належало право ставити питання про виселення інших осіб із даного жилого приміщення, померла ІНФОРМАЦІЯ_4.

У квітні 2013 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до позивачки по даній справі - ОСОБА_1 про встановлення порядку користування спірною квартирою, а остання звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_5 про визнання його таким, що не набув право користування житлом, зняття з реєстрації та виселення із жилого приміщення. Рішення по даній справі, що набрало законної сили, постановлено апеляційним судом 2 липня 2013 року і цим рішенням встановлено, що вселення відповідача ОСОБА_5 в спірне жиле приміщення відбулося з порушенням встановленого порядку, а відтак самостійного права на займану ним спірну квартиру він не набув.

Із позовом про виселення ОСОБА_5 із спірного жилого приміщення ОСОБА_1 звернулася в суд 4 вересня 2013 року.

Крім викладеного, колегія суддів вважає, що зазначені правопорушення мають тривалий характер, оскільки весь час порушуються права власника майна. Тому згідно норм ЦК України постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця, а тому за положенням статті 268 ЦК України до таких вимог позивача позовна давність не може бути застосована.

За таких обставин судова колегія уважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що із-за порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи рішення суду першої інстанції слід скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 лютого 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про виселення із жилого приміщення без надання іншого житла задоволити.

Виселити відповідача ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: