Ухвала суду № 38238507, 27.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2014 р. м. Київ К/9991/43392/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 27.03.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012

у справі № 2а-4215/11/0970

за позовом Приватного підприємства „АРС-Дім"

до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „АРС-Дім" звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення - рішення № 0002822302 від 18.11.2011.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 по взаєморозрахунках з ПП „Алерт" за період з 01.01.2008 по 30.06.2011 та складено акт № 9744/23-2/33163043 від 04.11.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0002822302 від 18.11.2011, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1585847 грн.: за основним платежем 1268677 грн., штрафні (фінансові) санкції 317170 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1 ст. 215, ст. 203, п. 2 ст. 215, 236 ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість всього в сумі 1268677 грн., в тому числі: за травень 2010 року в сумі 781663 грн.; за червень 2010 року в сумі 487014 грн., оскільки укладені між позивачем та ПП „Алерт" правочини: № 02-06/08 від 02.06.2008, № 02-06/08/ю-1 від 02.06.2008, № 12-03/08/ю від 12.03.2008 є нікчемні.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено факту безтоварності господарських операцій або нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентом у перевіряємий період, а позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з ПП „Алерт", оскільки таке право підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, в разі здійснення операцій по: а) придбанню або виготовленню товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) і послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК Україні, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з надання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржника про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Посилаючись на вимоги ст. ст. 203, 215, 228 ЦК України, ч. 1 ст. 207 ГК України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що правочини, укладені між позивачем та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагент ПП „Алерт" виконав повністю взяті на себе зобов'язання, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок.

Відповідачем не оспорюється факт наявності актами приймання виконаних підрядних робіт та не надано доказів того, що виконано всі будівельні роботи передбачені умовами договорів.

ПП „Алерт" на час укладення договорів підряду з позивачем було належним чином зареєстрованою юридичною особою та взято на податковий облік як платник податків.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не дотримано вищезазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вирок Октябрського районного суду м. Полтави по справі № 1-564/10 від 28.07.2010 не стосується ПП „АРС-Дім", а стосуються контрагентів ПП „Арлет", ПП „Авеланж", ПП „Арона сервіс", ПП „Маркап", ПП „Оріль".

Несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування, а порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку первинної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-4215/11/0970 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 у справі № 2а-4215/11/0970 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко