Ухвала суду № 38238502, 01.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" квітня 2014 р. м. Київ К/800/52755/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Вінниченко А. О. Лузя Л. О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 рокуу справі№ 826/9058/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Проспектс Україна»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 року у справі № 826/9058/13-а в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Проспектс Україна» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2013 року у справі № 826/9058/13-а скасовано, постановлено нову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 29.05.2013 року № 0005862220, № 0005852220 та № 0005872220.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі постанову апеляційного суду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки ТОВ «Проспектс Україна» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Біостар» за період з 01.09.2012 року по 31.10.2012 року, ТОВ «Конус Плюс» за період з 01.06.2012 року по 31.07.2012 року, ТОВ «Акопт» за період з 01.04.2012 року по 31.07.2012 року складено акт від 15.05.2013 року № 296/1-22-20/24940305, яким зафіксовано порушення пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на прибуток підприємства на суму 2 092 441 грн., крім того, встановлено заниження об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 114 698 грн. Також встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, пп. «а» п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які призвели до заниження ПДВ на суму 1 992 801,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято 29.05.2013 року податкові повідомлення-рішення № 0005862220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 3 138 662,00 грн., № 0005852220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 2 989 202,00 грн., в тому числі основний платіж 1 992 801,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 996 401,00 грн. та № 0005872220, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 87 535,00 грн.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що операції між позивачем та ТОВ «Біостар», ТОВ «Конус Плюс», ТОВ «Акопт» не мали реального характеру.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки формування позивачем валових витрат та податкового кредиту здійснене платником у відповідності до вимог законодавства.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, враховуючи наступне.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст. 198 цього Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом (п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів про надання послуг № 01/06-12 та № 02/07-1.від 01.06.2012 та 02.07.2012 року, укладених між позивачем та ТОВ «Конус Плюс», договорів про надання № 01/07-12, № 02/04-12 та № 03/05-12 від 01.07.2012 року, 02.04.2012 року та 03.05.2012 року, укладених між позивачем та ТОВ «Акопт», договір про надання послуг № 03/09-12 від 03.09.2012 року з додатком від 01.10.2012 року № 01/10, укладеного між позивачем та ТОВ «Біостар», підтверджується матеріалами справи.

На час проведення господарських операцій контрагенти позивача були належним чином зареєстровані платниками ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являються юридичними особами, наділеними правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформовано податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством, що не заперечується сторонами.

Оформлені сторонами договорів про надання послуг з передпродажної підготовки товару первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Посилання податкового органу на наявність певних недоліків при складанні первинних документів не є безумовною підставою для позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту по спірним операціям за умови встановлення їх фактичного виконання.

Також необґрунтованими є поcиkання суду першої інстанції на акти перевірки контрагентів, оскільки у разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (у томі числі у разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено висновків, що стали підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 29.05.2013 року № 0005862220, № 0005852220 та № 0005872220, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню .

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/9058/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак