Ухвала суду № 38238497, 13.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" березня 2014 р. м. Київ К/800/31167/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,при секретарі Луцак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року

у справі№ 1570/4253/12 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Надія-Південь» доДержавної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -В С Т А Н О В И В

Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія-Південь» (надалі також - позивач, ТОВ «Надія-Південь») звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31 травня 2012 року №0000672334 та №0000682334.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 31 травня 2012 року № 0000672334 та № 0000682334.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи

Фактичною підставою донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 1 179 364 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 239 152 грн. та з податку на додану вартість за основним платежем 943491 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 191321,5 грн., на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 5 березня 2012 року №17/22-34/20936956/2, про порушення, вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та статей 185,188, 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до завищення суми податкового кредиту на 943491 грн.; на порушення пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України ТОВ «Надія-Південь» завищено витрати на 4717455 грн., що призвело до заниження податку на прибуток приватних підприємств на 1179363, 75 грн.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено у податковому обліку господарські операції ТОВ «Одеська Будівельна Компанія», оскільки позивач фактично не отримував послуг з придбання підрядних робіт виконавця.

Згідно положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. До таких обмежень віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, основними видами діяльності ТОВ «Надія-Південь» є будівництво житлових і нежитлових будівель, будівництво споруд електропостачання та телекомунікацій, електромонтажні роботи, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування.

З 19 через 2006 року ТОВ «Надія-Південь» виконувало для ДП з 100% іноземними інвестиціями «Еріксон» послуги впровадження під ключ і будівництво для розгортання мережі GSM в Україні, що підтверджується контрактом на впровадження та обслуговування. Відповідно до умов зазначеного контракту передбачалась можливість залучення субпідрядників.

Так, у зв'язку з великими обсягами робіт, які було необхідно виконати у відповідні строки, позивач залучив для виконання вищезазначених робіт субпідрядника - ПП «Одеська будівельна компанія», уклавши з ним договір №1/10 від січня 2010 року та додаткову угоду від 12 січня 2010 року № 1, відповідно до умов яких ПП «Одеська будівельна компанія» зобов'язується виконувати комплекс послуг по маркетинговим дослідженням, проектним, будівельно-монтажним роботам по енергопостачанню базових станцій мобільного зв'язку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ «Надія-Південь» отримало від ПП «Одеська будівельна компанія» послуги по підготовці технічного проекту на підключення до енергопостачання, укладення договорів на постачання електричної енергії, приєднання до електричної мережі і легалізації енергопостачання та послуги по монтажу лінії зовнішнього електропостачання базової станції мобільного зв'язку на загальну суму 4717455 грн., у тому числі ПДВ 943491грн.

Зазначене підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з відповідними додатками: договірною ціною та розрахунком вартості робіт (надання послуг), податковими накладними.

Оплата виконаних послуг була здійснена ТОВ «Надія-Південь» шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ПП «Одеська будівельна компанія», про що свідчить банківська виписка, згідно якої вбачається рух коштів у відповідний період.

На підставі наведених доказів, які були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Одеська будівельна компанія».

В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій, відповідачем не доведено що ПП «Одеська будівельна компанія» було відсутнє за місцезнаходженням на момент здійснення господарських правовідносин з ТОВ «Надія-Південь». Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому Вищий адміністративний суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що неподання ПП «Одеська будівельна компанія» згідно бази АІС «Податки» податкових декларацій не може бути беззаперечною підставою для встановлення заниження податкових зобов'язань його контрагентом ТОВ «Надія-Південь» з огляду на те, що платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті та несуть самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Окрім того, чинне законодавство не вимагає від платника податків контролювати сплату своїм контрагентом до бюджету податків та ведення ним бухгалтерського та податкового обліку. Контроль за дотриманням платниками податків податкового законодавства та своєчасну сплату ними податків здійснюється податковими органами.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем правомірно відображено у податковому обліку господарські операції з придбання підрядних робіт у ТОВ «Одеська Будівельна Компанія», які були фактично здійсненні останнім.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, Вищий адміністративний суд України, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко