Ухвала суду № 38238474, 27.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 року м. Київ К/9991/37759/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 та Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011

у справі № 2а/1770/21/11

за позовом Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3

ОСОБА_4

до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень та

рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій

ВСТАНОВИВ:

Суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_3 звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 залишено без змін.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3

ОСОБА_4 та Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції оскаржили їх в касаційному порядку, позивач в скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, Гощанська міжрайонна державна податкова інспекція в касаційній скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, прийняти нове рішення та відмовити у задоволенні позову.

Касаційні скарги вмотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, Гощанською МДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивачем за період діяльності з 13.06.2007 по 31.03.2010; за результатом складено акт №258/1751/НОМЕР_1 від 04.08.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.2.3.1 п.2.3. ст.2 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", п.1, п.2 ст.3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахун-кових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", п.7.1. ст.7, пп.8.1.2. п.8.1. ст.8, пп.9.12.1 п.9.12. ст.9, пп. "а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

На підставі вищевказаного акту податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0002771751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності" у сумі 51749,69 грн.; податкове повідомлення-рішення №0002761751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у сумі 225887,50 грн., податкове повідомлення-рішення №0002781751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" у сумі 37462,17 грн., в тому числі 12487,39 грн. за основним платежем та 24974,78 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002791751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого до позивача застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 850377,00 грн.;рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002801751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого до позивача застосовано суму штрафних санкцій розмірі 1920,00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що 13 червня 2007 року по 15 грудня 2009 року позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з правом провадити такі види діяльності, як: посередництво в торгівлі

15.12.2009 року підприємцем подано заяву про припинення діяльності за формою №8-ОПП. Внаслідок цього, з 16 грудня 2009 року по 31 березня 2010 року підприємець вважалася такою, що перебуває на загальній системі оподаткування. Перевіркою встановлено факти не включення в книгу обліку доходів і витрат суми коштів з тими, що надходили на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до ст.11Закону України "Про державну підтримку малого підприєм-ництва" №2063-III від 19.10.2000 року, застосування суб'єктами малого підприємництва спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.

Згідно з ч.1 ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000 гривень.

Із вказаних положень Указу вбачається, що критеріями малого підприємництва для запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є встановлені межі середньооблікової чисельності працюючих у суб'єкта підприємницької діяльності осіб та обсягу річної виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, запроваджуючи спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, не повністю звільняє їх від ведення такого обліку. Навпаки, з метою визначення обсягу виручки на календарний рік в межах 500 тис. грн., суб'єкт малого підприємництва повинен вести книгу обліку доходів і витрат, де в хронологічному порядку відображати здійснені господарські і фінансові операції. Указ звільняє підприємця лише від обов'язку підтверджувати такі записи первинною документацією обліку.

В силу вимог Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1269 від 26.09.2001 року, суб'єктом підприємницької діяльності до книги заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведеними витратами і/або отриманим доходом; сума витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день.

Оскільки, абз.5 ст.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, передбачено, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а законодавство, поклало на підприємця обовязок відображати в книзі обліку доходів і витрат операції, пов'язані з отриманою виручкою за датою вчинення тієї чи іншої операції, то виявивши в ході перевірки відсутність відображення позивачем в Книзі обліку доходів і витрат отриманої на певну дату виручки, як і виявивши розбіжності між сумами виручки, фактично одержаної в той чи інший день позивачем та відображеної в той чи інший день в Книзі обліку доходів і витрат, податковий орган правомірно розцінив обсяг таких розбіжностей, як суму, що не включена до загального обсягу виручки підприємця, а відтак констатував заниження позивачем валового доходу, задекларованого у звітах платника єдиного податку.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджує висновок судів попередніх інстанцій про те, що позивачем у II кварталі 2008 року одержано виручку в сумі більше 500000,00 грн., то вона була зобов'язана перейти на загальну систему оподаткування, до 20.07.2008 року надіслати податковому органу заяву про реєстрацію платником ПДВ та з серпня 2008 року сплачувати даний податок в бюджет, і зобов'язана була сплатити до бюджету податок на додану вартість в загальному розмірі 88995,00 грн.

Що стосується штрафних санкцій, то в силу вимог пп.17.1.3. п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, чинного на час існування відповідних правовідносин, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Відповідно, обґрунтованим та правомірним є застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 44497,50 грн.

Матеріалами справи встановлено, що податковий орган нарахував позивачу санкції в п'ятикратному розмірі від суми готівкових розрахунків позивача за 2009 рік з таким контрагентом як ПСК "Династія" 850377,00 грн.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" №265/95-ВР від 06.07.1995 року, реєстратори розрахункових операцій застосовуються суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють операції з розрахунків в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Слід зазначити, що продаж товарів передбачає здійснення операцій згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з без компенсації. Операції з надання товарів у межах договорів комісії, схову, доручення, інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари не вважаються продажем.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач передавав для ПСК "Династія" товари у межах договору комісії, вказані операції не можна розглядати як продаж, а тому рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002791751/0 від 20.08.2010 року, яким на позивача накладено штраф в сумі 850377,00 грн. підлягає скасуванню.

Рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0002801751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого до позивача застосовано суму штрафних санкцій розмірі 1920,00 грн. мотивовано обставиною порушення підприємцем вимог абз.3 п.1 ст.8 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" №98/96-ВР від 23.03.1996 року, що був чинним на момент існування відповідних правовідносин.

Стаття 8 вказаного Закону встановлювала відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за здійснення операцій, передбачених цим Законом, без одержання відповідних торгових патентів у вигляді штрафу в подвійному розмірі вартості торгового патенту.

Однак, в силу вимог ст.3 даного Закону, патентуванню підлягала торговельна діяльність, що здійснювалась суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під торговельною діяльністю у цьому Законі розумілася роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток. А під пунктами продажу - магазини, кіоски, палатки, автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки, стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом в рамках проведення перевірки позивача не було встановлено жодного факту здійснення підприємцем торгівлі за готівку в пунктах продажу. Більше того, актом перевірки підтверджено, що у позивача відсутні власні чи орендовані приміщення, які можна трактувати як пункти продажу.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджує висновки судів попередніх інстанцій, що висновки податкового органу про здійснення позивачем в охопленому перевіркою періоді діяльності, що підлягала патентуванню, є безпідставними, а застосування до неї штрафних санкцій за відсутність патенту, - протиправним.

Колегія суддів підтримує висновок судів попередніх інстанцій про скасування податкового повідомлення-рішення №0002781751/0 від 20.08.2010 року, згідно якого приватному підприємцю, як податковому агенту визначено суму податкового зобов'язання за платежем: "податок з доходів фізичних осіб".

Матеріалами справи встановлено, що приймаючи вказане податкове повідомлення-рішення, відповідач прийшов до висновку про невиконання позивачем обов'язку податкового агента по відношенню до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, статус яких, як суб'єктів підприємницької діяльності не підтверджено і яким у охопленому перевіркою періоді позивач виплачувала дохід.

Відповідно до п.1.15 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, податковий агент це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам. Згідно з пп.9.12.1 п.9.12 ст. 9 вказаного Закону, оподаткування доходів, зокрема, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів надання послуг, виконання робіт, у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з питань, з урахуванням норм цього пункту. До спеціального законодавства належить спеціальна система оподаткування, запроваджена Указом Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року та звичайна (загальна) система оподаткування, що діє згідно з розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, крім фіксованого податку.

В силу положень ст.6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 року, суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на доходи фізичних осіб.

Оскільки підприємницький статус вищезазначених осіб підтверджено копіями свідоцтв про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, що підтверджують їх підприємницький статус та факт перебування на загальній або спрощеній системі оподаткування, то при виплаті їм доходів в межах їх підприємницької діяльності, позивач не мала законних підстав утримувати податок з доходів фізичних осіб у якості податкового агента.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 та Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі № 2а/1770/21/11 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 та Гощанської міжрайонної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 у справі № 2а/1770/21/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко