Ухвала суду № 38238351, 06.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2014 р. м. Київ К/9991/16299/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Рибченка А.О.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011

у справі № 2а-4715/10/2070

за позовом Приватного підприємства „Еріда"

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Еріда" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000391600/0 від 22.09.2009; №0000391600/1 від 17.12.2009; № 0000391600/2 від 10.02.2010; № 0000391600/3 від 19.04.2010; № 0000381600/0 від 22.09.2009; № 0000381600/1 від 17.12.2009; № 0000381600/2 від 10.02.2010; № 0000381600/3 від 19.04.2010.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення: № 0000391600/0 від 22.09.2009; №0000391600/1 від 17.12.2009; № 0000391600/2 від 10.02.2010; № 0000391600/3 від 19.04.2010; № 0000381600/0 від 22.09.2009; № 0000381600/1 від 17.12.2009; № 0000381600/2 від 10.02.2010; № 0000381600/3 від 19.04.2010.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень, липень, серпень, вересень 2006 року та складено акт № 1734/16-004/31150179 від 11.09.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000381600/0 від 22.09.2009, яким зменшено позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 651805 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 175612, 50 грн.; № 0000391600/0 від 22.09.2009, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 2165236, 50 грн.: основний платіж 1443491 грн., штрафні (фінансові) санкції в сумі 721745, 50 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача було залишено без задоволення та прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000391600/1 від 17.12.2009; № 0000391600/2 від 10.02.2010; № 0000391600/3 від 19.04.2010; № 0000381600/1 від 17.12.2009; № 0000381600/2 від 10.02.2010; № 0000381600/3 від 19.04.2010, якими визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість на ті ж саме суми.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", безпідставно завищена сума податкового кредиту по декларації за травень 2006 року на суму 5000000 грн., по декларації за липень 2006 року на суму 600000 грн., по декларації за серпень 2006 року на суму 1250000 грн., по декларації за вересень 2006 року на суму 326023 грн.

В результаті вказаного порушення підприємству зменшено розмір заявленого до відшкодування податку на додану вартість на суму 651805 грн., в тому числі за червень 2006 року на суму 202311 грн., за серпень 2006 року на суму 349910 грн., за вересень 2006 року на суму 99584 грн.; зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість за вересень 2006 року на суму 99565 грн. (у зв'язку з його використанням у наступному місяці в рахунок погашення позитивного значення суми податку на додану вартість, донараховано податок на додану вартість в сумі 99565 грн. за жовтень 2006 року); зменшено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за червень 2006 року на суму 47579 грн., за липень 2006 року - на суму 250090 грн.; донараховано податку на додану вартість в сумі 1376874 грн., в тому числі за серпень 2006 року - на суму 1150416 грн., за вересень 2006 року - на суму 226458 грн.

Про зменшення заявленого ПП „Еріда" бюджетного відшкодування за червень, липень, серпень та вересень 2006 року та визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на додану вартість за травень, червень, липень та серпень 2006 року слугували висновки акту перевірки відповідача про нікчемність правочинів між ПП „Еріда" та його контрагентами: ТОВ „Ягуар", ПП „Еллада-2002", ПП „Аякс-2002", ТОВ „Атлантіс-Торг", ПП „Тіріт-Інвест", ПП „Продукт-Опттрейд".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем було укладено договори купівлі-продажу, які були досліджені судами.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи Державною податковою інспекцією не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1 - 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку - постачальниками по ланцюгу - покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами, відповідач цього факту не заперечував, відомостей щодо фіктивності проведених таких операцій, вчинення їх з метою отримання податкової вигоди відповідачем не доведено.

Несплата до бюджету податку на додану вартість контрагентами позивача, як на підставу для зменшення бюджетного відшкодування у звітних періодах, оскільки відповідно до змісту наведених норм, фактичне надходження цих сум до бюджету не є обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на таке відшкодування.

Та обставина, що на момент проведення відповідачем перевірки вказані підприємства були визнані банкрутами або скасовано їх державну реєстрацію, не свідчить про припинення зазначеної юридичної особи та не виключає здійснення ними господарської діяльності на момент укладення та виконання спірних договорів з позивачем.

Також, слід відмітити, що відомості бази даних податкових органів про неможливість встановити місцезнаходження контрагентів позивача, не свідчать про їх ліквідацію та протиправність дій при укладенні угод з позивачем та виданні податкових накладних.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач та його контрагенти: ТОВ „Ягуар", ПП „Еллада-2002", ПП „Аякс-2002", ТОВ „Атлантіс-Торг", ПП „Тіріт-Інвест", ПП „Продукт-Опттрейд" на час укладення спірних угод та їх виконання мали статус платника податку на додану вартість, та в мали право на нарахування цього податку та складання податкових накладних.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-4715/10/2070 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2011 у справі № 2а-4715/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді А.О. Рибченко О.І. Степашко