Ухвала суду № 38238327, 13.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2014 року м. Київ К/9991/38376/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.11.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011

у справі № 2а-10858/09/2170

за позовом Спільної виробничо-комерційної фірми "Діпаріс"

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинним податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Спільна виробничо-комерційна фірма "Діпаріс" звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним податкових повідомлень - рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 10.11.2009 позовні вимоги задоволено частково.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.11.2009 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що у період з 27.04.2009 року по 22.05.2009 року державною податковою інспекцією у м. Херсоні була проведена планова виїзна перевірка спільної виробничо-комерційної фірми «Діпаріс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року; складено акт № 1714/23-5/19233787 від 29.05.2009 року,

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2 п. 5.1, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 7.3.2, п. 7.3 ст. 7, п.п. 8.2.2 п. 8.2, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8, п.п. 8.7.1, п. 8.7 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 107123 грн. Також відповідачем встановлено порушення п 4.1, 4.2 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 194555 грн.

На підставі вищезазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02.06.2009 року № 0002582301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 291833 грн. та податкове повідомлення-рішення від 02.06.2009 року № 0002572301/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та застосовано штрафні (фінансові) санкції на загальну суму 207799 грн.

Матеріалами справи встановлено, що постановою Господарського суду Херсонської області від 27.05.2008 р. № 9/271-АП-08 визнано недійсними установчі та реєстраційні документи, контрагента позивача, ПП "Ромакс ЛТД" з моменту реєстрації, тобто з 16.10.2006.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на укладено договір субпідряду № 1 від 10.09.2007 на виконання робіт по установці вентиляції. Факт виконання зобов'язань за даним договором підтверджено належним чином оформленими первинними документами (податкові накладні, платіжні документи) та матеріалами перевірки з цього приводу.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Судами правильно застосовано закон вирішенні справи в частині посилання відповідача в обгрунування прийнятого податкового повідомлення на рішення суду про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагента позивача.

Суд касаційної інстанції зазначає, що юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, зокрема держави. Сам факт визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства та свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На час здійснення господарських операцій по договору контрагент позивача був зареєстрован у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України та являвся платником податку на додану вартість.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168/97ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Як визначено пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168/97ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи викладене та з огляду на те, що позивач, сплативши суму за поставлений товар, зокрема суму податку на додану вартість, отримав податкові накладні, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту зазначеної суми податку на додану вартість - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.11.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 у справі № 2а-10858/09/2170 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні відхилити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 10.11.2009 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.04.2011 у справі № 2а-10858/09/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко