Постанова № 38236244, 08.04.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2014 року № 813/2174/14

об 11 год., 13 хв. м. ЛьвівЛьвівський окружний адміністративний суд, головуючий суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Саковець Б.П., розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним

позовом Управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області, представник - Тимків О.М. (довіреність № 406/06-25 від 20.01.2014 року) до Відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції у Львівській області, представник - не прибувпро визнання протиправною і скасування постанови ВП № 41728264 від 21.02.2014 року про арешт коштів боржника

Управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львіівської області звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом у якому позивач просить визнати протиправною і скасувати постанову ВП № 41728264 від 21.02.2014 року про арешт коштів боржника.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна постанова від 21.02.2014 року винесена з порушенням норми Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно ч. 2 ст.3 цього ж Закону, рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Також позивач посилається на ч. 1, ст. ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» якою передбачено, що виконання судових рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України. Відтак, починаючи з 08.02.2013 року (часу набрання чинності до Порядку), виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників покладається на органи Казначейства. А тому, на думку позивача, у державних виконавців відсутні правові підстави проводити будь-яке списання коштів за виконавчими документами за якими боржниками є державні органи.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив задоволити з підстав зазначених у позовній заяві.

Позиція відповідача викладена у запереченні на позовну заяву у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову з підстав, що згідно ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень. Порядком виконання про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників передбачено визначення виконавчого документа, під яким розуміється визначений у рішенні про стягнення коштів розпорядник (бюджетна установа) чи одержувач бюджетних коштів, а також підприємство, установа, організація, рахунки яких відкриті в органах Казначейської служби. Так, Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, Пенсійному фонду України надаються бюджетні призначення для здійснення соціальних виплат, відповідно до яких останні проводять видатки з Державного бюджету, однак такі видатки здійснюються органами Пенсійного фонду України через рахунки в уповноважених банках. На думку відповідача, органам Казначейської служби не підлягають виконанню судові рішення про стягнення коштів із органів Пенсійного фонду України, оскільки такі мають наявну бюджетну програму для соціальних виплат по рахунках, відкритих в уповноважених банках, і не мають відкритих рахунків в органах Казначейської служби.

Відповідач прибуття повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неприбуття не повідомив, просив розглядати справу без участі його представника.

Заслухавши пояснення представника позивача, безпосередньо, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд встановив:

21.02.2014 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції винесено постанову ВП № 41728264 про арешт коштів боржника, якою постановлено на підставі рішення суду накласти арешт на кошти, що містяться на рахунках: р/р 25607304104846, 25601300104846, 25600301104846, 25656300104846, 25609302104846, 25607303104846, МФО 325796, ЗКПО 22351485 в ФЛьвівське Обласне УПР АТОЩАДБАНК м. Львів та належать боржнику у межах суми 1899,10 грн.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21.04.1999 року із змінами і доповненнями, Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 05.06.2012 року із змінами і доповненнями, Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 року № 45) із змінами і доповненнями, Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація.

Згідно ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому ж Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим же Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього ж Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч. 1 ст. 6 цього ж Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст. 11 цього ж Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим же Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим же Законом.

Згідно п. 1 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, цей Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Згідно п. 3 цього ж Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Згідно п. 33 цього ж Порядку, у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно з ч. 1 ст. 138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Згідно ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Судом не враховуються обґрунтування позивачем та його представником позовних вимог, оскільки статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» визначено підстави та порядок накладення арешту на кошти боржника. Одночасно, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, якими обґрунтовані позовні вимоги, визначають механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, а також встановлюють гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів. Однак, позивач, представник позивача жодних належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності правових підстав визначених Законом України «Про виконавче провадження» щодо застосування арешту коштів боржника (позивача) суду не надали.

Судом враховуються заперечення відповідача та його представників щодо відсутності порушеного права позивача, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Крім цього, представником позивача надано суду копію постанови заступника начальника ВДВС Жидачівського районного управління юстиції ВП № 41728264 від 28.03.2014 року про зняття арешту з рахунків боржника накладеного спірною постановою від 21.02.2014 року. Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що на час розгляду даної справи арешт з рахунків боржника (позивача) є знятий. Пояснень, на запитання суду про доцільність вказаного адміністративного позову та порушень прав позивача, не надав.

Жодних інших належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог позивачем також суду не надано.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що позивачем не зроблено.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням ст. 162 КАС України, позовні вимоги Управління Пенсійного фонду України в Жидачівському районі Львівської області до Відділу державної виконавчої служби Жидачівського районного управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови ВП № 41728264 від 21.02.2014 року про арешт коштів боржника, задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат згідно ст. 94 КАС України не застосовується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 18 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Постанова суду першої інстанції може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Згідно ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього ж Кодексу апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, набирає законної сили у порядку та строки згідно ст. 254 КАС України

Постанову складено в повному обсязі 14.04.2014 року.

Суддя Гавдик З.В.