Постанова № 38214833, 08.04.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 р. Справа № 820/13759/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Лаптій О.Ю.

Представник позивача - Макаренко О.М.

Представник відповідача - Горбонос В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр-ГАЗсервіс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2014р. по справі № 820/13759/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр-ГАЗсервіс"

до Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрцентр-ГАЗсервіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.12.2013р. № 18 та № 19.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 року у задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: Митного кодексу України , ст. 71 КАС України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, фахівцями Головного управління Міндоходів у Харківській області в вересні - листопаді 2013 року проведено планову документальну виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складено акт № 11/2013/20-40/32760739 від 19.11.2013р.

Відповідно до висновків вказаного акту перевірки встановлено, що документи фінансово-господарської діяльності позивача дають підстави стверджувати, що мали місце порушення вимог законодавства України в галузі митної справи, а саме: вимог п.1 ч.3 ст. 44 Митного кодексу України в частині надання сертифікатів походження товарів форми СТ-1, які використовувались для звільнення від сплати ввізного мита на підставі Угоди про вільну торгівлю з Російською Федерацією, заповнених неналежним чином у відповідності з вимогами Угоди про Правила визначення країни походження товарів Співдружності незалежних держав від 20.11.2009р., ратифікованої Законом України від 06.07.2011р. № 3592-VI, що призвело до зменшення податкового зобов'язання на суму 114734,99 грн., в тому числі мита на суму 95612,54 грн., податку на додану вартість в сумі 19 122,45 грн.

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване в даній справі податкове повідомлення - рішення № 18 від 03.12.2013р. (а.с. 242 том 1), відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість з товарів, увезених на територію України суб'єктами підприємницької діяльності в загальному розмірі 23903,06 грн. (в тому числі за основним платежем - 19122,45 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4780,61 грн., а також оскаржуване в даній справі податкове повідомлення-рішення № 19 від 03.12.2013р. (а.с. 244 том 1), відповідно до якого позивачу визначено зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) з мита на товари, що ввозяться на територію України суб'єктами підприємницької діяльності на суму 119515,68 грн. (в тому числі за основним платежем - 95612,54 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 23903,14 грн.)

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Головного управління Міндоходів у Харківській області відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 7 Митного кодексу України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. (пункт 23 частини 1 статті 4 Митного кодексу України), а митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (пункт 24 частини 1 статті 4 Митного кодексу України).

Одними із форм здійснення митного контролю посадовими особами митних органів, як це передбачено пунктами 1, 7 частини 1 статті 336 Митного кодексу України, є перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу надаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, та проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 352 Митного кодексу України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення.

Положеннями ст.355 Митного кодексу України врегульовано перелік документів та відомостей, необхідних для митного контролю.

Так, під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу в паперовій або електронній формі такі документи та відомості:

1) при перевезенні автомобільним транспортом:

а) документи на транспортний засіб, зокрема ті, що містять відомості про його державну реєстрацію (національну належність);

б) транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні);

в) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності);

г) комерційні документи (за наявності) на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів;

ґ) відомості про кількість вантажних місць та вид упаковки;

д) найменування товарів;

е) вага брутто товарів (у кілограмах) або об'єм товарів (у метрах кубічних), крім великогабаритних вантажів.

Незалежно від виду транспорту, яким здійснюється переміщення товарів, під час прибуття товарів у пункт пропуску через державний кордон України надаються документи (відомості) або їх реквізити, у тому числі засобами інформаційних технологій (або у вигляді електронного документа), які підтверджують дотримання заборон та/або обмежень згідно із законами України щодо пропуску товарів через митний кордон України, крім тих, що необхідні виключно для поміщення товарів у митний режим.

Колегія суддів зазначає, що на виконання вищезазначених норм позивачем поданий повний пакет документів та відомостей, необхідних для митного контролю, в тому числі, й документ, що підтверджує країну походження товару, а саме оригінал Сертифікату про походження товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Митного кодексу України, країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Згідно ч. 7 ст. 36 Митного кодексу України, повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Згідно Правил визначення країни походження товарів, затверджених Угодою про Правила визначення країни походження товарів у Співдружності незалежних Держав від 20 листопада 2009 р., країною походження товарів є країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній обробці/переробці.

Відповідно до п.6.1 Правил для підтвердження країни походження товару в конкретній державі - учасниці Угоди для цілей надання режиму вільної торгівлі необхідне надання ним органам країни ввезення оригіналу сертифіката форми СТ-1. Вказане положення Правил кореспондується зі змістом ст. 43 Митного кодексу України.

Судовим розглядом встановлено, що доходячи висновків про наявність виявлених перевіркою порушень та необхідність визначення позивачу грошових зобов'язань і нарахування штрафних санкцій, відповідач виходив з того, що згідно відомостей акту податкової перевірки № 11/2013/20-40/32760739 від 19.11.2013р. позивач у перевіреному періоді здійснював імпорт товарів із Китаю, Російської Федерації, Туреччини відповідно до зовнішньоекономічних контрактів. Перевіряючими при перевірці митних декларацій, сертифікатів походження товарів було встановлено, що в наданих до митних декларацій сертифікатах СТ-1 в додаткових аркушах відсутнє заповнення графи 6 та графи 9.

Таким чином, податковим органом зроблено висновок про те, що неможливо визначити чи піддавався товарі достатній переробці і яка переробка товару здійснювалась. Надані акти експертизи не можуть однозначно свідчити про факт переробки по причині відсутності даних у графах 6,9 додаткових аркушів до сертифікату, що є порушенням вимог Правил визначення країни походження товарів у СНД від 20.11.2009р., ратифікованих Законом України від 06.07.2011р. № 3592-VI. Порушення таких вимог, відповідно до абз. 3 п. 9.3 Розділу 9 є підставою для невизнання сертифіката СТ-1.

Колегія суддів зазначає, що позивачем відповідно до Правил визначення країни походження товарів, Митного кодексу України до митного органу поданий повний пакет документів та відомостей, необхідних для митного контролю, у тому числі оригінали Сертифікатів про походження товару.

Відповідно до Правил визначення країни походження товарів, під час вивезення товарів з держав - Учасниць Угоди Сертифікат про походження товару форми СТ-1 видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національногозаконодавства.

Згідно ч. 3 ст. 43 Митного Кодексу України, сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару і виданий компетентним органом даної країни.

Відповідно до ч. 8 ст. 43 Митного кодексу України, у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Згідно ч. 9 ст. 43 Митного кодексу України, додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Пунктом 5.1 Правил передбачено, що товар користується режимом вільної торгівлі, якщо він відповідає критеріям походження, встановленим цими Правилами, а також: вивозиться на підставі договору (контракту) між резидентом однієї з держав учасниць Угоди й резидентом іншої держави-учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці та ввозиться на митну територію іншої держави-учасниці Угоди; вивозиться (ввозиться) фізичною особою резидентом держави-учасниці Угоди з митної території однієї держави - учасниці Угоди на митну територію іншої держави-учасниці Угоди; не залишає території держав - учасниць Угоди.

Відповідність задекларованого товару критеріям походження, встановленим Правилами підтверджена вищезазначеними Сертифікатами, країна походження - Російська Федерація є учасницею Угоди про створення зони вільної торгівлі від 15 квітня 1994р.

Відповідно до змісту п.6.3 Правил, під час вивезення товарів з держав-учасниць Угоди Сертифікат про проходження товару форми СТ-1 як і акт експертизи для оформлення вказаного сертифікату, видається органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства.

Таким чином, визначення країни походження товару, відповідно до критерію достатньої обробки/переробки товару, вказаного у п.2.4 Правил, здійснюється органом (організацією), уповноваженим державою вивезення відповідно до її національного законодавства. За умови виконання такого критерію видається Сертифікат про проходження товару форми СТ-1 з зазначенням критерію походження у графі 9 сертифікату, який однозначно свідчить про країну походження товару. Саме Сертифікат про проходження товару форми СТ-1, за відсутності розбіжностей в наданих документах про країну походження товару, підтверджує країну походження товару для цілей надання режиму вільної торгівлі відповідно до п.6.1 Правил.

Колегія судів зазначає, що діючим законодавством встановлено, що надання сертифікату форми СТ -1 є підставою для отримання преференції зі сплати ввізного мита.

Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначені сертифікати оформлені відповідно до Правил визначення країни походження товарів та містить повну інформацію щодо задекларованого товару.

Згідно з пунктом 9.3 Правил визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав, сертифікат походження може бути не визнаний дійсним митними органами країни ввезення в разі, якщо:

- протягом сумарного строку 6 місяців (3 місяці з дати первинного запиту й 3 місяці з дати повторного запиту) митними органами країни ввезення не отримана відповідь стосовно запитуваного сертифіката від компетентних органів країни вивезення або країни походження товару;

- у митних органів країни ввезення є підтверджені відомості від компетентних органів країни вивезення про те, що сертифікат не видавався (фальсифікований) або виданий на підставі недійсних документів та (або) недостовірних відомостей;

- за результатами досліджень, здійснених митними органами країни ввезення, і на основі інформації, отриманої за запитами, надісланими до компетентних органів країни вивезення або країни походження товару, митними органами країни ввезення виявлено, що сертифікат форми СТ-1 видано з порушеннями вимог, установлених цими Правилами.

Письмові докази свідчать, що відповідачем не направлено жодного запиту до компетентних органів країни походження товару, що свідчить про безпідставність невизнання сертифікатів СТ-1 та про незаконність обґрунтувань відповідача.

Так, єдиною підставою донарахування відповідачем суми мита, є наявність в сертифікаті походження, виданому ТПП Нижегородської області, однієї букви «П» у стовпчику навпроти переліку найменування товару. Відповідач вважає, що буква «П» повинна була вказуватися багаторазово в даному стовпчику, навпроти кожного з найменування, а не одна на весь стовпчик.

Згідно з п. 7.4. Правил визначення країни походження товарів у СНД, буква «П» навпроти виду товару означає, що товар повністю вироблений в державі - учасниці Угоди.

Зважаючи на те, що весь ввезений позивачем товар повністю вироблений на території Російської Федерації, в сертифікаті відповідності буква «П» зазначена однократно навпроти усього переліку товару.

Згідно листа № 165 від 25.10.2013р. Торгово-промислової палати Нижегородської області остання повідомила на запит позивача, що:

«ТПП НО была проведена проверка выданных Вам сертификатов о происхождении товара форми СТ-1 № RUUA 2005002290 от 13.04.2012, № RUUA 2005002589 от 27.04.2012г, № RUUA 2005003083 от 31.05.2012, № RUUA 2005003833 от 09.07.2012, № RUUA 2005004132 от 27.07.2012, № RUUA 2005004749 от 05.09.2012, № RUUA 2005005723 от 26.10.2012, № RUUA 2005006258 от 29.11.2012, № RUUA 3005001664 от 28.02.2013.

Информируем Вас о том, что указанные сертификаты оформлены в соответствии с «Правилами определения страны происхождения товаров», утвержденными Решением Совета глав правительств СНГ от 30 ноября 2000 года. Согласно пункту 7.4 Правил «Если в сертификате заявлены товари, классифицируемые в различных товарных позициях по ТН ВЭД и имеющие различные критерии происхождения, то в графе № 9 «Критерий происхождения» указываются критерии происхождения дифференцированно для всех заявленных товаров». Соответственно, если заявленные товары имеют один код ТН ВЭД и один критерий происхождения, то возможно однократное указания критерия происхождения.

В вишеуказанных сертификатах форми СТ-1 в графе № 9 указан однократно критерий происхождения, что не противоречит «Правилам определения страны происхождения товаров»».

За таких обставин, жодних порушень при оформленні сертифікатів походження контрагентом позивача не вчинялося, а тому жодних підстав для не визнання дійсними даних сертифікатів - не існує.

Також, згідно листа контрагента позивача - ТОВ «ТД СОЛЛЕРС» від 17.01.2012 № 1-300/67, який надано на адресу ТПП Нижегородської області для оформлення сертифікатів походження, - ввезений позивачем товар повністю вироблений в Російській Федерації, з російської сировини та матеріалів.

Таким чином, факт вироблення товару на території Російської Федерації, з російської сировини та матеріалів - доведений та не спростований відповідачем жодним документом.

Акти експертизи для оформлення сертифіката походження, видані ТПП Нижегородської області Російської Федерації, також свідчать про факт виробництва товару на території країни-учасниці Угоди - Російської Федерації.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що наданий позивачем сертифікат відповідає діючому законодавству, містить повну та достовірну інформацію про країну походження товару та однозначно вказує про походження товару з Російської Федерації, є дійсним для оформлення товару в режимі вільної торгівлі та на його підставі провести ідентифікацію товару декларованого за митною декларацією.

Під час слухання справи у суді першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано доказів існування розбіжностей про країну походження товару у Сертифікаті чи інших документах, що подані позивачем для митного контролю та митного оформлення товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 03.12.2013р. № 18 та № 19 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2014 року по справі № 820/13759/13-а прийнята з порушенням норм чинного процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр-ГАЗсервіс" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.02.2014р. по справі № 820/13759/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрцентр-ГАЗсервіс" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення №№18 та 19, прийняті 03.12.2013 року Головним управління Міндоходів у Харківській області.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П. Повний текст постанови виготовлений 14.04.2014 р.